FORUM TV-SATПонеділок
26.10.2020, 21:29

Вітаю Вас Гість | RSS

[ ] · Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS · Load-SP · Load-AS· · Перекладач translate ]
Форум TV-SAT » « Куточок для спілкування і відпочинку » » Моя Єдина ! Моя, ти рідна, УКРАЇНА !!! » УКРАЇНА - Єдина Країна - Единая Страна
УКРАЇНА - Єдина Країна - Единая Страна
RATVODДата: Середа, 05.03.2014, 12:56 | Повідомлення # 1
Адміністратор

Країна:
повідомлень: 24649
Статус: Оффлайн
УКРАЇНА





Державний Гімн України - Рок версія Ніки Рубченко



National Anthem of Ukraine - Rock version by Nicky Rubchenko


DMishaДата: Неділя, 10.02.2019, 21:51 | Повідомлення # 616
Модератор

Країна:
повідомлень: 2375
Статус: Оффлайн
Вони обидва захищають свою Україну:

Мережу розчулила "снайперська пара" на Донбасі

Снайпер ООС змушений годинами чекати на постріл, часто-густо, у дуже некомфортних умовах. І такий помічник справжня розрада.

Він чесно заробляє на свій Whiskas

Українського снайпера в зоні Операції об'єднаних сил на Донбасі сфотографували з котом. Відповідний знімок опублікував на своїй сторінці в Twitter блогер під ніком "Конопляний Джмелик", зазначають Патріоти України.

На фото можна побачити снайпера Збройних сил України, який знаходиться на своїй укріпленій позиції в маскуванні і за мішками з піском. Унікальним фото робить те, що поруч зі снайпером камера зафіксувала також пухнастого чорно-білого кота.

"Додаткове маскування", - жартує блогер.





Доброта-вище всіх якостей.

Повідомлення відредагував DMisha - Неділя, 10.02.2019, 21:55
DMishaДата: Вівторок, 12.02.2019, 10:44 | Повідомлення # 617
Модератор

Країна:
повідомлень: 2375
Статус: Оффлайн
Вони вмирали з ім’ям України на вустах..:



Останній бій козаків Холодного яру у Лук'янівській в’язниці
з більшовицькими тюремниками


Мова йде про легендарних козаків та отаманів котрі прийняли свій останній бій 9 лютого 1923 року


9 лютого 1923 року в Лук’янівській в’язниці Києва дали свій останній бій славні отамани та козаки Холодного Яру. Засуджені більшовиками до розстрілу, вони у суворих умовах ув'язнення, завдяки винахідливості та холоднокровності, спромоглися заскочити охоронця та заволоділи спочатку револьвером, а потім захопили 14 рушниць із набоями і підняли повстання. Смертельний бій тривав чотири години. Всі 38 холодноярців загинули. Згадаймо воїнів-героїв поіменно:

отамани Ларіон Завгородній, Мефодій Голик-Залізняк, Юрій Дроботковський-Чорнота, Денис Гупало, Сергій Захаров; Гайовий, він же Іван Грисюк, його помічник Михайло Куценко, старшина Армії УНР Григорій Олійник, Кость Здобудь-Воля з Кубані.

Козаки-холодноярці: Олексій Добровольський, Корній Черкас, Іван Ляшенко. Сотники корпусу Січових стрільців Армії УНР галичани Микола Опока та Михайло Турок.

Світла пам‘ять!

Патріоти України нагадають цю сумну і героїчну історію нашого народу. 9 лютого 1923 р. в Лук’янівській в’язниці Києва повстали ув’язнені «лицарів Волі» Холодного Яру. О 8 год. 30 хв. в камері №1, де утримувалися 14 холодноярців, засуджених до розстрілу, під час роздачі вранішнього окропу (охоронцю влучно плеснули в обличчя). Повстанці заволоділи револьвером волаючого від болю та жаху чекіста і, проникнувши з камери до коридору, а звідти до канцелярії в'язниці, захопили зброю.

Повстання тривало приблизно з 4 години. Багато героїв загинули під час нерівного бою. Останніми кулями отамани стріляли один одного, щоб знов не потрапити до лап більшовицьких катів. Тим, кого вдалося полонити, комендант в’язниці Ріхтер особисто відрубав голови сокирою. Всього загинуло 38 нескорених але виснажених героїв…

«Для нашого народу великою честю є коли наші герої помирають у бою. І для них закінчити життя в бою за Україну вважалося найбільшою чеснотою. Вони власне здобулися на те, чого хотіли: померти за Україну в бою», — зазначив з цього приводу письменник Роман Коваль. Варто нагадати, що окремі загони холодноярців билися аж до початку 1930-х років...

Відповідно до Закону України "Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у ХХ столітті", повстанські та партизанські загони Холодноярської республіки визнані борцями за незалежність нашої держави.

Справа «Лицарів лісу» (так чекіста назвали свою спецоперацію по захопленню холодноярських отаманів через завербованих зрадників). Дивіться з 20-ї хвилини, а краще з самого початку:

https://youtu.be/35_pNltz9QU


Доброта-вище всіх якостей.
DMishaДата: Середа, 13.02.2019, 11:55 | Повідомлення # 618
Модератор

Країна:
повідомлень: 2375
Статус: Оффлайн
Замучена за Україну Ольга Басараб:

Їй ламали пальці, лляли воду у легені, закладали електричний дріт у вуха й пускали струм



Її життя та її страшна смерть від тортур польських катів – нагадування про ціну,
яку українці заплатили за свою любов до Батьківщини.


Її ім’я зараз носить Організація Українок Канади та Відділ Союзу Українок в Австралії. А її життя та її страшна смерть
– нагадування про ціну, яку українці заплатили за свою любов до Батьківщини.

Про життя Ольги Басараб пише видання svitua.

Ольга Басараб народилась 1 вересня 1889 року в с. Підгороддя на Рогатинщині в домі свого діда по матері Івана Стрільбицького, який майже 40 років був парохом с. Підгороддя. Її мати Савина походила з родини відомих священиків Стрільбицьких. Син о. Івана (дядько Ольги) був одружений із сестрою Євгена Коновальця – Олімпією. Батько Ольги Михайло Левицький був священиком у Щуровичах під Бродами. У родині було трійко діточок: старша сестра Іванна та молодший брат Северин.

Маленька Оля, а вона була дійсно маленького зросту, навіть дорослою мала 152 см, була неговіркою, тримала все в собі.

Здобувати освіту Ольга почала в німецькій школі монахинь у м. Вайсвассер на Шлезьку (Сілезія) після чотирьох класів якої – в ліцеї при Українському інституті для дівчат у Перемишлі. Там Ольга познайомилася з майбутньою поеткою Наталією Левицькою, майбутньою дружиною Дмитра Донцова Марією Бачинською.

Коли Ользі було 13, помер батько, наступного року не стало діда Івана, на п’ятнадцятому році попрощалася з мамою. Доля сироти зблизила Левицьку з такою ж сиротою Стефанією Савицькою (потім Матчаковою), яка стала її близькою подругою до останніх днів.

Щоб утримати себе, Ольга мусила працювати – читала лекції в школі. Директорка інституту настоятелька Примівна любила Ольгу. Вона не була багатою людиною, але потай дала дівчині гроші на проїзд і «на перший час». Дівчина зібрала рештки батькової спадщини й разом із Марією Бачинською та Стефанією Савицькою подалася до Відня. Там закінчила однорічні торгові курси при державній торговельній академії (Гандельс-Академі).

Навчаючись на медичному факультеті Віденського Університету, вступила до студентського товариства «Січ», куди входили Дмитро Донцов, Остап Грицак.

Через рік повернулася в Україну, працювала вчителькою у торговельній школі в Тернополі, з 1911 року – в Земельному іпотечному банку у Львові.

Ольга не могла без громадсько-політичної діяльності: працювала в «Жіночій громаді», «Просвіті», «Пласті»; була серед організаторів першої жіночої чоти Українських Січових Стрільців, яка складалась із 33 жінок і 300 чоловіків. Її подруга Олена Степанів була командиром, Ольга – інструктором.

Щонеділі Левицька вела курси для неписьменних, водила сільських дівчат на денні вистави в театр. Там, на опері «Трубадур» Ольга познайомилася зі студентом політехніки Дмитром Басарабом. Високого стриманого блондина і маленьку жваву чорнявку поєднала музика Верді.

10 жовтня 1914 року у Відні вони повінчалися. Молодята тішилися щастям, часто листувалися, при першій нагоді виривалися в оперу. Дмитро Басараб – випускник Львівської політехніки, інженер-машинобудівник незабаром був мобілізований. Ольга Басараб виїхала до форту Мальборжет в Альпах, де служив чоловік. Щойно Італія оголосила війну Австрії та Німеччині, Оля разом із цивільними залишила форт. А куди ж їхати? Галичина була окупована росіянами, тому повернулася до Відня. Навесні 1915 р. італійські війська оточили форт, під час першого обстрілу Дмитро загинув. Недописаний лист чоловіка, скривавлений одяг отримала 25-річна вдова. Що робити? Вирішила забути про чоловіків, заміжжя.

Хотіла записатися до січових стрільців, але Дмитро ще у Львові так заперечував проти цього. Молода вдова присвятила себе допомозі пораненим українським жовнірам, розкиданим по різних шпиталях Відня. За свою благодійну працю Ольга Левицька-Басараб була нагороджена 1917 року срібною медаллю Червоного Хреста з військовим відзначенням, завіреним почесним головою Червоного Хреста – ерцгерцогом Францом Сальваторе.

На запрошення уряду УНР вона працювала секретарем українського посольства у Фінляндії, згодом бухгалтером посольства ЗУНР у Відні. Володіючи кількома мовами, будучи глибоко ерудованою, Ольга Басараб могла спокійно жити на еміграції, але не змогла – у вересні 1920 року стала членом підпільної організації УВО. Згодом підпільниця стала особистою зв’язковою свого родича полковника Євгена Коновальця. Ольга повернулася до Львова, в умовах суворої конспірації співпрацювала з референтом розвідки УВО Осипом Думіним. Для прикриття заробляла на життя в бюро нафтової фірми, приватними лекціями з мов. Жила в режимі суворої економії, єдине, що могла дозволити – поїздки до опери у Відні, або до музеїв Швеції.

У Львові на вул. Виспянського, 34 Ольга разом із подругою Стефою Савицького винаймали житло. Польська поліція розшукувала комуністку Савицьку. Вони виявили усіх носіїв цього прізвища. Стефа ніякого відношення до комуністів не мала, але сусіда, професор Казімєж Сава, доніс на жінок. Дощової ночі 9 лютого 1924 р. польська поліція зробила обшук у всіх Савицьких міста. О шостій ранку на квартирі Ольги Басараб проводили обшук. Знайдені під час обшуку 19 аркушів документів УВО та агітаційна література стали причиною її арешту.

Їй ламали пальці, лляли воду у легені, закладали електричний дріт у вуха й пускали струм. Допити проводили кат-комісар Міхал Кайдан та аспірант Т. Смольницький, Ольга не зрадила нікого. Поліційний протокол був короткий: «Я відмовляюся від усяких зізнань», підпис оригінальний «Ольга Басараб».

Мученицька смерть наступила в ніч з 12 на 13 лютого 1924 року. Уранці Ольгу знайшли повішеною на ґратах вікна камери № 7 львівської слідчої в’язниці на вул. Яховича №3. Розпустили чутку про самогубство жінки.

Поліція намагалася приховати смерть Ольги Басараб: приймали від родичів передачі для неї, таємно поховали. Та часопис польських комуністів «Трибуна люду» опублікував покази медсестри про огляд жінки, закатованої у брутальний спосіб. Під тиском львівської громади провели ексгумацію тіла, закопаного у братській могилі під чужим прізвищем. Виявлені сліди катувань на її тілі доказували, що 34-річну українку замордовано у польській катівні. Прощалися з Ольгою Басараб 26 лютого 1924 року на Янівському цвинтарі.

У її камері на стіні знайшли написи: «Вмираю, замучена, помстіть! О. Басараб» та слова Богдана Лепкого: Ольга Басараб народилась 1 вересня 1889 року в с. Підгороддя на Рогатинщині в домі свого діда по матері Івана Стрільбицького, який майже 40 років був парохом с. Підгороддя. Її мати Савина походила з родини відомих священиків Стрільбицьких. Син о. Івана (дядько Ольги) був одружений із сестрою Євгена Коновальця – Олімпією. Батько Ольги Михайло Левицький був священиком у Щуровичах під Бродами. У родині було трійко діточок: старша сестра Іванна та молодший брат Северин.

Маленька Оля, а вона була дійсно маленького зросту, навіть дорослою мала 152 см, була неговіркою, тримала все в собі.

Здобувати освіту Ольга почала в німецькій школі монахинь у м. Вайсвассер на Шлезьку (Сілезія) після чотирьох класів якої – в ліцеї при Українському інституті для дівчат у Перемишлі. Там Ольга познайомилася з майбутньою поеткою Наталією Левицькою, майбутньою дружиною Дмитра Донцова Марією Бачинською.

Коли Ользі було 13, помер батько, наступного року не стало діда Івана, на п’ятнадцятому році попрощалася з мамою. Доля сироти зблизила Левицьку з такою ж сиротою Стефанією Савицькою (потім Матчаковою), яка стала її близькою подругою до останніх днів.

Щоб утримати себе, Ольга мусила працювати – читала лекції в школі. Директорка інституту настоятелька Примівна любила Ольгу. Вона не була багатою людиною, але потай дала дівчині гроші на проїзд і «на перший час». Дівчина зібрала рештки батькової спадщини й разом із Марією Бачинською та Стефанією Савицькою подалася до Відня. Там закінчила однорічні торгові курси при державній торговельній академії (Гандельс-Академі).

Навчаючись на медичному факультеті Віденського Університету, вступила до студентського товариства «Січ», куди входили Дмитро Донцов, Остап Грицак.

Через рік повернулася в Україну, працювала вчителькою у торговельній школі в Тернополі, з 1911 року – в Земельному іпотечному банку у Львові.

Ольга не могла без громадсько-політичної діяльності: працювала в «Жіночій громаді», «Просвіті», «Пласті»; була серед організаторів першої жіночої чоти Українських Січових Стрільців, яка складалась із 33 жінок і 300 чоловіків. Її подруга Олена Степанів була командиром, Ольга – інструктором.

Щонеділі Левицька вела курси для неписьменних, водила сільських дівчат на денні вистави в театр. Там, на опері «Трубадур» Ольга познайомилася зі студентом політехніки Дмитром Басарабом. Високого стриманого блондина і маленьку жваву чорнявку поєднала музика Верді.

10 жовтня 1914 року у Відні вони повінчалися. Молодята тішилися щастям, часто листувалися, при першій нагоді виривалися в оперу. Дмитро Басараб – випускник Львівської політехніки, інженер-машинобудівник незабаром був мобілізований. Ольга Басараб виїхала до форту Мальборжет в Альпах, де служив чоловік. Щойно Італія оголосила війну Австрії та Німеччині, Оля разом із цивільними залишила форт. А куди ж їхати? Галичина була окупована росіянами, тому повернулася до Відня. Навесні 1915 р. італійські війська оточили форт, під час першого обстрілу Дмитро загинув. Недописаний лист чоловіка, скривавлений одяг отримала 25-річна вдова. Що робити? Вирішила забути про чоловіків, заміжжя. Хотіла записатися до січових стрільців, але Дмитро ще у Львові так заперечував проти цього.

Молода вдова присвятила себе допомозі пораненим українським жовнірам, розкиданим по різних шпиталях Відня. За свою благодійну працю Ольга Левицька-Басараб була нагороджена 1917 року срібною медаллю Червоного Хреста з військовим відзначенням, завіреним почесним головою Червоного Хреста – ерцгерцогом Францом Сальваторе.

На запрошення уряду УНР вона працювала секретарем українського посольства у Фінляндії, згодом бухгалтером посольства ЗУНР у Відні. Володіючи кількома мовами, будучи глибоко ерудованою, Ольга Басараб могла спокійно жити на еміграції, але не змогла – у вересні 1920 року стала членом підпільної організації УВО. Згодом підпільниця стала особистою зв’язковою свого родича полковника Євгена Коновальця. Ольга повернулася до Львова, в умовах суворої конспірації співпрацювала з референтом розвідки УВО Осипом Думіним. Для прикриття заробляла на життя в бюро нафтової фірми, приватними лекціями з мов. Жила в режимі суворої економії, єдине, що могла дозволити – поїздки до опери у Відні, або до музеїв Швеції.

У Львові на вул. Виспянського, 34 Ольга разом із подругою Стефою Савицького винаймали житло. Польська поліція розшукувала комуністку Савицьку. Вони виявили усіх носіїв цього прізвища. Стефа ніякого відношення до комуністів не мала, але сусіда, професор Казімєж Сава, доніс на жінок. Дощової ночі 9 лютого 1924 р. польська поліція зробила обшук у всіх Савицьких міста. О шостій ранку на квартирі Ольги Басараб проводили обшук. Знайдені під час обшуку 19 аркушів документів УВО та агітаційна література стали причиною її арешту.

Їй ламали пальці, лляли воду у легені, закладали електричний дріт у вуха й пускали струм. Допити проводили кат-комісар Міхал Кайдан та аспірант Т.Смольницький, Ольга не зрадила нікого. Поліційний протокол був короткий: «Я відмовляюся від усяких зізнань», підпис оригінальний «Ольга Басараб».

Мученицька смерть наступила в ніч з 12 на 13 лютого 1924 року. Уранці Ольгу знайшли повішеною на ґратах вікна камери № 7 львівської слідчої в’язниці на вул. Яховича №3. Розпустили чутку про самогубство жінки.

Поліція намагалася приховати смерть Ольги Басараб: приймали від родичів передачі для неї, таємно поховали. Та часопис польських комуністів «Трибуна люду» опублікував покази медсестри про огляд жінки, закатованої у брутальний спосіб. Під тиском львівської громади провели ексгумацію тіла, закопаного у братській могилі під чужим прізвищем. Виявлені сліди катувань на її тілі доказували, що 34-річну українку замордовано у польській катівні. Прощалися з Ольгою Басараб 26 лютого 1924 року на Янівському цвинтарі.

У її камері на стіні знайшли написи:

«Вмираю, замучена, помстіть! О. Басараб»
та слова Богдана Лепкого: «За кров, за сльози, за руїну верни нам, Боже, Україну!».


Доброта-вище всіх якостей.

Повідомлення відредагував DMisha - Середа, 13.02.2019, 11:58
RATVODДата: Четвер, 14.02.2019, 12:57 | Повідомлення # 619
Адміністратор

Країна:
повідомлень: 24649
Статус: Оффлайн
10 ВИДАТНИХ УКРАЇНОК,

ПРО ЯКИХ МИ НЕ ЗНАЛИ




Співачка Carnegie Hall, художниця-революціонерка, космонавтка, лауреатка премії Салема
і ще багато українок здобули світову славу.


Не лише Куніс чи Йовович. І вони заслуговують, щоб земляки ними пишались і про них знали. Запам'ятовуйте!
Наша оглядачка Вікторія Смерека зібрала про них найцікавіше.


Антоніна Чеховськаукраїнська співачка.


Підкорила світ своїм голосом, дебютувавши на знаменитій оперній сцені Carnegie Hall у Нью-Йорку. Антоніна співає кількома мовами, але не забуває про українську: після концертів вона завжди виконує фанатам пісні рідною мовою.


Анна Стензірка Голлівуду 1930-1950 років, киянка, справжнє ім’я якої – Ганна Петрівна Фесак.


Ніколи не приховувала свого українського коріння, дебютувала в стрічках «Дівчина з коробкою» та «Земля в полоні», за що набула слави не тільки в США. У колишньому СРСР її вважали «еталоном краси радянської жінки».


Гайді-Марія Стефанишин-Пайпер стала 445 людиною, яка побувала в космосі.


Здійснила 2 космічні польоти (загальною тривалістю 27 діб) і 5 виходів у відкритий космос. Батьки космічної жінки емігрували в США із Західної України. Не забуваючи про свою батьківщину, вони віддали дівчинку до дитячої організації «Пласт». Коли ж Гайді-Марія стала знаменитою на весь світ – навідалась в Україну до «пластунів».


Дарія Вербовавсесвітньо відома канадська модель українського походження.


Має зірку на Алеї слави у Торонто, співпрацює з найвідомішими брендами і входить у десятку найдорожчих моделей світу, підтверджуючи правдивість думки, що українські жінки – найгарніші.


Ольга Куриленкофранцузька актриса і модель, родом із Бердянська.


Найбільшої слави набула, коли здійснила мрію мільйонів жінок – посіла місце «дівчини Джеймса Бонда». Також знімалась у відомих стрічках «Хітмен» та «Париж, я люблю тебе». У 2017 році була визнана найбагатшою жінкою Європи.


Анастасія Петришакталановита скрипалька з Івано-Франківська, виїхала в Італію в одинадцять років.


Підкорила всю Європу, зігравши на скрипці Паганіні.


Марина В'язовськаучений-математик з Києва, живе й працює у Німеччині.


У 2016 році вона розв'язала задачу, над якою вчені ламали голову ще з 17 сторіччя. За це отримала премію Салема, котру вручають лише одному вченому-математику на рік за видатні результати досліджень.


Наталі Вуду дівоцтві Захаренко, тричі номінантка на «Оскар», найвідоміша актриса Голлівуду 1960-х.


Знана передусім за «Вестсайдською історією»: фільм увійшов до золотого фонду світового кіно. Ім’я Наталі знає кожен, хто працює в кіноіндустрії.


Cоня Делонеодеситка, художниця-абстракціоністка, революційний смак якої змінив історію французької моди 1920-х років.


Окрім полотен вона створювала театральні костюми, візерунки для тканин haute couture, першою відмовилася від вбрання з пишним пір’ям, намистом, блискітками і ввела моду на стримані прямі лінії і простий фасон.


Катерина Ющенконауковець-кібернетик, яка першою у світі створила мову програмування для комп’ютера.


І дарма, що згодом винайшли іншу мову, яка зараз і використовується в ІТ-індустрії, але саме Катерина увійшла в історію як жінка, винахід якої поклав початок абсолютно нежіночої сфери.

Рубрика: Жіночий клуб

RATVODДата: Понеділок, 18.02.2019, 10:09 | Повідомлення # 620
Адміністратор

Країна:
повідомлень: 24649
Статус: Оффлайн
Забутий Семен Палій. Той, хто довів: навіть серед

найнепрогляднішого мороку можна розгледіти промінь надії




Темною фарбою залиті сторінки нашої історії з середини XVII століття.


Славетний гетьман Богдан Хмельницький помер і настали часи розколу, що прозвали їх Руїною. Але навіть серед найнепрогляднішого мороку можна розгледіти промінь надії. Вільна душа козацького народу була жива і чекала лише поштовху, щоб піднятися. Про це пише “Моя Україна“.

Так, одного дня, тікав козак від дум тяжких про неволю рідного краю, про загарбників лютих та панів безчесних. Тікав світ за очі і молив Бога про допомогу, про силу побороти зло. Втома скосила вояка й заснув він під деревом міцним сном.

Увісні прийшов ангел розпитувати, що мучить козака і чого прагне він. Відповідь була проста, що мордують його землю рідну і бажає він шаблю могутню, щоб сікти та різати ворогів, а Україну очистити від хробаків. Почувши ці слова янгол сказав: «Дарує тобі Бог шаблю й вогонь, а люди зватимуть тебе Палієм!». Прокинувся козак, здригнувся і випала шабля з його рук. Це був Семен Гурко, який став згодом отаманом війська власного і за любов до підпалів ворожих укріплень отримав прізвисько Палій.

Біографія



Портрет Семена Палія


Народився майбутній герой у 1641 році в невеличкому місті Борзна на Чернігівщині. Батько, Пилип Гурко, був козаком Ніжинського полку, у який, змужнівши, вступив хлопець. За деякими даними, навчався в Києво-Могилянській академії. Бажаючи більшого простору для прояву патріотичного духу, в 1660х роках перейшов під булаву Петра Сагайдачного та згодом покинув його заради служби на Запорізькій Січі. На новому місці швидко здобув авторитет лідера і збудував стрімку кар’єру.

У 1683 році на чолі загону козаків вирушив до Відня на боротьбу з Османською імперією. Козаки відзначились у Віденському тріумфі, а згодом у походах Східною Європою. За відвагу та хоробрість Ян ІІІ Собєський прозвав його «богатирем з-під Відня».

Весною 1684 року Палій повернувся на Правобережну Україну, землі якої належали Речі Посполитій згідно Андрусівського договору 1667 року. Польський король був вражений козацькою силою і здатністю протистояти нападам з Півдня, тому, як і більшість його попередників, вирішив використати козаків як щит. Ян Собєський дозволив Палію оселитись на землях Київщини та формувати нові добровольчі полки. Для Семена це була замала територія, тому він зайняв Брацлавщину, Поділля, Волинь, а з часом частину Білорусі та Молдавії. Варшава на це не зважала, адже щит виконував свою захисну роль і на додачу Палій відновлював землі, спустошені Руїною.


Осада Відня, 1683 рік


Відчувши свободу дій, отаман зайнявся організацією внутрішнього життя Правобережжя. Була запроваджена система оподаткування, для торговців введено мита та повинності. Народ, що покинув землі через постійні воєнні дії, почав повертатися і налагоджувати життя та побут. Через значне збільшення кількості населення вдалось сформувати Фастівський, Богуславський, Брацлавський та Корсунський полки. Семен Палій із козацького полковника перетворювався на гетьмана і політичні сусіди не могли цього не помітити. Мета, з якою звичайний козак взяв шаблю в руки, нікуди не поділась.

Задля об’єднання українських земель Палій вів постійні переговори з Іваном Мазепою, що керував Гетьманщиною, і Москвою. Проте Москва уклала Вічний мир із Польщею у 1686 році і не могла втратити свого союзника, а Мазепа бачив загрозу з боку такого обдарованого лідера, під прапором якого об’єдналось стільки людей.

Військові походи


Семен Палій був народжений під зіркою воїна. Усе життя він провів у бойових походах і тримав вірну шаблю в руках і вдень і вночі. Налагодивши справи на Правобережжі, він знову вирушив на бій з турками. У складі польського війська у 1685 році бився у Молдавському князівстві і був поранений під Боянами на Буковині. Не дивлячись на це, у 1686 році разом з польською армією захопив молдавську столицю, місто Ясси. У 90х роках ХVII століття козацькі полки Палія вели активну боротьбу з турками і татарами на Західному Поділлі, захищали Немирів, Умань, Білу Церкву, Смілу та Фастів.

Кінець XVII століття ознаменувався війною «Священної ліги» – союзу європейських держав проти Османської імперії. Оскільки Польща була учасницею цього союзу Палій не втратив можливість приєднатись до боїв проти турків. Під його проводом були проведені військові операції в Північному Причорномор’ї, Молдавії, в районі річки Дністер, захоплено місто Кизикермен, відбулись бої під Очаковом, Білгородом та Буджаком. Нападів козацьких загонів неодноразово зазнали фортеця Сороки на Дністрі, Бендерська фортеця, міста Ягорлик та Кизикермен.


Руїни фортеці Кизикермен (сьогодні Берислав, Херсонської області), фото: igotoworld.com

«Вільна козацька область»


Після блискавичного розгрому турецьких військ, необхідність в існуванні козацьких полків для підтримки поляків відпала. Тому у 1699 році Варшава ухвалила рішення про ліквідацію добровольчих козацьких полків на території Правобережної України. На розпуск коронний гетьман дав два тижні і одночасно відправив польські війська на допомогу у цій нелегкій справі. Протягом року на польській Україні відбувались постійні сутички між коронними військами й козацькими загонами. Для врегулювання питання козаки подали протест, але сейм відхилив його і новий король Речі Посполитої Август ІІІ розпорядився передати землі шляхті. Як наслідок, у 1702 році у Фастові відбулась нарада, на якій окрім козаків, міщан, української шляхти та духівництва були присутні ватажки полків Семен Палій, Самійло Самусь та Захар Іскра. За рішенням зборів було ухвалено початок антипольського повстання. Пізніше цей протест будуть називати «Паліївщина» та «друга Хмельниччина».

Протягом 1702-1704 років бунт українського народу під проводом визначних ватажків мав перемінну вдачу. Ключову роль у ході повстання зіграв Гетьман Лівобережної України Іван Мазепа. Тримаючи в руках гетьманську булаву і Запорізьку Січ, Мазепа не мав такого міцного авторитету в простих козаків та народу лівобережжя. Семен Палій був патріотом, що бажав об’єднати українські землі в єдину могутню державу, а це заважало всім: і Москві, і Польщі, і гетьману Мазепі.



Політичні ігри завжди брудні і не мають нічого спільного з честю. У момент, коли Вільна козацька область Палія боролись за свободу і незалежність, Польща мала проблеми із Шведським королем Карлом ХІІ. Саме цей фактор використали поляки у боротьбі з українськими бунтівниками. Август ІІІ попросив Петра І допомогти знищити прихильників Швеції, які заважають мирному існуванню польської шляхти на Правобережній Україні. Вирішальним кроком у цій партії став лист Івана Мазепи до Московського Царя, в якому він звинувачував Семена Палія у листуванні з Карлом ХІІ. Усі ходи були зроблені і Москва завдає вирішального удару – відправляє Гетьмана із 40 тисячним військом врегулювати конфлікт і покарати шведських прибічників. Мазепа не гаяв часу і майже одразу віддав наказ про арешт Палія як зрадника. Так, у липні 1704 року видатний український воєначальник був заарештований і відправлений до Сибіру.

До весни 1708 року перебував у Тобольську. Повернутись додому Семену Палію допоміг київський полковник Антін Танський. На батьківщині козак відсиджуватись не збирався, тому у 1709 році під проводом гетьмана Івана Скоропадського прийняв участь у Полтавській битві на стороні Москви. Після перемоги повернувся на Київщину і очолив Фастівський полк.

На жаль, довгі роки заслання підірвали здоров’я могутнього воїна і у січні 1710 року Семен Пилипович Палій пішов із життя. Фастівський полковник був похований на кладовищі Києво-Межигірського монастиря.


Пам’ятник Палію у Фастові

Цікаві факти


» За нелюдську силу і стійкість вважався характерником;
» Семен Палій – єдиний реальний козак, про якого склали думи, легенди і пісні. Зокрема поема Тараса Шевченко «Чернець», поема-балада Левка Боровиковського «Палій»;
» одним із ключових героїв роману «Чорний вершник», що входить до тетралогії Володимира Малика «Таємний посол»;
» На території дендропарку «Олександрія» найвищий пагорб названий на честь полковника – урочище «Палієва гора». На цьому місці у ХVІІ столітті базувався один із його козацьких загонів;
» У наш час існує громадська козацька організація «Білоцерківська Січ імені Семена Палія»;
» У місті Фастів встановлено памятник Семену Палію;
» Існує два дуби Палія: перший росте на Палієвій горі в парку Олександрія, а другий, за легендою посаджений самим полковником, знаходиться у Фастівському лісництві, в урочищі Унава.


Пам’ятний знак на Палієвій Горі та дуб Палія, фото: wikipedia.org


11.08.2018

RATVODДата: Неділя, 10.03.2019, 22:11 | Повідомлення # 621
Адміністратор

Країна:
повідомлень: 24649
Статус: Оффлайн
Благодійний концерт у Львові

гурту "ПОБРАТИМИ", м.Тараща, Киівська область






RATVODДата: П`ятниця, 22.03.2019, 19:11 | Повідомлення # 622
Адміністратор

Країна:
повідомлень: 24649
Статус: Оффлайн
В.Лановий. КІНЕЦЬ ЖИРУВАННЮ

«БІСА З ТАБАКЕРКИ»




Ми усі проклинаємо той час, коли обрали Порошенка на посаду президента.


Як він вискочив, в принципі, з невідкуди на найвищу посаду і захопив владу над нами і нашим життям. Ніхто не бачив його авторитетним політиком. До того ж нагадаю, що у 2014 році він підлягав люстрації як особа, що не може бути на державній службі – він займав посаду міністра економіки при осудженому зраднику країни Януковичу. Є думка, що його підсадили нагору спецслужби, як вони у свій час допомогли йому таємно захопити державні заводи і фабрики в обхід від легальної конкурсної приватизації. Ну й, звичайно, проводили його на високі посади в Кабміні, РНБОУ і Нацбанку тодішні президенти Ющенко і Янукович, і не думаю, що це було зроблено через його видатні державотворчі і професійні здібності.

Нагадаю лише, що катавасія з євробляхами, викликана завищеними імпортними митами і спеціальним акцизом, які в багатьох випадках дорівнюють вартості зношеного автомобіля, є наслідком відповідного розпорядження міністра Порошенко про їх введення у березні 2013 року. Ці платежі не здіймаються з автомобілів, що випускаються заводами Порошенка і Вассадзе. Стає зрозумілим, навіщо Порох ходив у міністри економіки.

Незаконна приватизація і нелегітимне просування до трону, а також фальсифікація результатів президентських виборі 2014 року дали Порошенку підстави зрозуміти, що і далі на найвищій державній посаді можна безкарно порушувати закони, захоплювати державні кошти і майно (але у значно більших масштабах), грабувати людей і укладати таємні угоди хоч з Путіним, хоч з бісом, хоч з євробляхерами, хоч з криміналітетом. Порошенко фактично завершує справу Януковича, який посіяв в Україні безлад, знищив нашу обороноздатність, зруйнував правопорядок, порушив людський добробут і соціальний мир, запустив в країні бацилу корупції внутрішнього походження.

Так, як він здав наших бійців під Іловайськом і Дебальцево, як він вільно випустив – допустив втечу – на захоплену ворогом територію терористів з Краматорська і Слов`янська, як він здав ворогу підконтрольний Україні Луганськ, як він закуповує зброю і воєнну техніку у Росії (і ці поставки можуть у будь яку мить зупинитися, що зробить наші війська частково обеззброєними), а продає і воєнну, і цивільну продукцію бойовикам-терористам у Донецьк і Луганськ, говорить про одне – Порошенко грає в парі з Путіним, координує з ним свої дії, знаходиться на прямому або опосередкованому (через посередників – Ложкіна, Медведчука) зв`язку з ним. Чого вартий лише наказ, яким головнокомандувач забороняє солдатам і офіцерам на передовій відкривати вогонь і давати відсіч ворогу без особливої команди! А цим він фактично визнає і закріплює право агресора на володіння Кримом і частиною Донбасу.

Він думає, що вдруге обдурить усю українську громаду, через задній прохід (як він подавав документи на реєстрацію себе в ЦВК) видереться на свою посаду. Його не бентежать ні людське горе, ні материнські сльози, ні розтин його кримінальних діянь. Завдяки останнім розкриттям мародерства, спекуляцій з оборонними замовленнями і фінансувань окупанта, а також організації ним бандитського побиття мирних мітингарів, ми перестали його вважати просто олігархом і головнокомандувачем – він став паханом всеохоплюючої кримінальної, екстремістської і корупційно-мародерської системи.

ЯК ВІН ХОЧЕ ЗАВЕРШИТИ СПРАВУ ПО ЗНИЩЕННЮ УКРАЇНИ


Чи є у когось сумніви, що саме знищення українців і розпродаж за кордон наших людей, багатств, територій, а також самого бренда «Україна» є головною стратегічною метою очільника державно-мафіозного клану? Не тільки тому, що він ненавидить усе українське, а ще й тому, що усе це продається і продавцем буде саме він. Його не зупинити. І я не перебільшую. Як він досягає цієї мети?

1) Порошенко зруйнував економіку, розпочавши цей процес обезціненням гривні і знищенням більшої частини національної кредитно-банківської системи і довершуючи його руйнуванням приватного підприємництва, промисловості, енергетики, газового сектора, війсково-промислового комплексу. Замість того, щоб шукати джерела зростання економіки, він опікувався способами перерозподілу суспільних доходів на свою користь і користь свого кланового злочинного угрупування.

2) Він змарнував бюджетну систему, яка тепер не може існувати без зовнішніх кредитів, які надаються нам під критично високі процентні ставки (втричі вищі, ніж коштують позики МВФ). Порошенко перший президент, який демонстративно дозволив собі витрачати суспільні кошти на власні потреби. Він запровадив модель розграбування оборонного бюджету, що провокує зниження обороно-спроможності української армії, а також злочинного фінансування НАК «Нафтогазу України» через механізм субсидування послуг монополіста – найбільшу аферу в Україні у ХХI столітті.

3) Він не вбачає необхідним щось робити для повернення захоплених ворогом українських територій, звільнення наших військових полонених (останній обмін полонених був 2 роки тому), заручників, політичних арештантів. Його заяви про дипломатичний шлях вирішення проблеми повернення захоплених Росією земель і акваторій – прояв імітації діяльності, яка не має перспективи. Найбільше, на що він годен – зчиняти провокації на лінії зіткнення і в акваторіях, аби досягати сумнівних власних інтересів, як бажання об`явити воєнний стан замість президентських виборів.

4) Порошенко свідомо розколював наше суспільство і протидіяв консолідації соціуму, бо у такому випадку суспільством легше керувати, воно пошматовано внутрішніми конфліктами і це шлях його знищення. Соціальний розкол пройшов по лініях:

- одним субсидії, іншим непідйомні тарифи;

- одним безвіз, іншим залишатися у злиднях у своїх домівках;

- одних на фронт, інших на злачно-корупційні місця у бізнесі і в ресторанах;

- одним півтора-тисячні пенсії і соціальні допомоги, іншим стотисячні і мільйонні зарплати з бюджету. І лінії соціального розколу (мова, відношення до пенсіонерів тощо) можна продовжити.

5) Він створив глобальну корупційну мережу, зобов`язавши усіх керівників державних корпорацій, установ, фіскальних, митних і поліцейських органів, олігархів і бізнес-партнерів, де тільки можна за допомогою хабарництва, контрабанди (включаючи євробляхи), здирництва, рейдерства, ухиляння від оподаткування, свавільного використання грошей з бюджету, завищення вартості державних закупівель (в першу чергу по військовій техніці і зброї), завищення тарифів на послуги монополістів та іншого. Збагачується сам та його корупційне угрупування, а руйнуються підвалини держави.

6) Він перетворив умовно демократичну державу у жандармерію, поставивши СБУшників і поліцейських вище інститутів свободи, громадянського суспільства, права і свободи виборів. Правоохоронці масово зчиняють злочини проти мітингарів, активістів, майданівців і навіть волонтерів. В цьому контексті президент-олігарх взяв під свою «опіку» і змарнував судочинні органи і підпорядкував собі основні телеканали, ввів негласну цензуру, темники, списки заборонених учасників на ток-шоу, пішов на підкуп виборців і підкуп виборчих комісій, в тому числі ЦВК, на технологічне фальшування результатів президенських перегонів (друкування зайвих бюлетеней, відсутність спецскриньок для їх перевезення, відсутність нумерації кандидатів, можливість ставити по довіренності «галочки» в бюлетенях та інші).

7) Він цілеспрямовано вбиває український патріотизм, поставивши поза законом добровольців, які боронили країну від зовнішнього агресора, коли військове командування знаходилося в ступорі та прострації. Він не цікавиться долею військових і цивільних наших громадян, які заарештовані на захопленій території, виступили проти інтервентів або потрапили у полон в ході бойових дій. Нічого не робиться для їх звільнення й обміну заручників.

8) Здійснюється тілесний і духовний геноцид народу, який позбавлений можливостей творити, працювати, займаючись улюбленою справою, отримувати інформацію, здобувати сучасну освіту і знання, комфортно відпочивати, якісно лікуватися, мати дах над головою. Держава та президент нічим не сприяють розвитку національної літератури, кіно, телебачення, мистецтва, спорту, зате вони безсоромно експлуатують у своїх владних інтересах релігійну проблематику.

9) Замість реальної інтеграції до Євросоюзу через об`єднання ринків, кооперацію підприємств, інтеграцію фінансових ринків, уніфікацію нашого законодавства з європейським тощо. Порошенко та його оточення виштовхують до Європи нашу дешеву робочу силу, знищують внутрішню економіку, спотворюють ідею європейської єдності через економічну конкуренцію.

ДРУГОЇ КАДЕНЦІЇ ДЛЯ РОЗПРОДАЖУ УКРАЇНИ НЕ БУДЕ.


За сукупної дії факторів періоду правління президента Порошенка - гіперінфляції цін і провалу курсу гривні, багатократного підняття тарифів на газ і послуги ЖКГ, стрибка вартості медичних препаратів і послуг та погіршення системи охорони здоров'я, замороження пенсій і соціальних допомог, розгортання масового безробіття і подавлення малого і середнього бізнесу та інших, які привели до багатомільйонного зменшення чисельності громадян - період правління президента Порошенка треба визнати фактично новим геноцидом українського народу. За другий свій термін він збирається знищити українців як націю, а Україну - як державу.

Як ми могли терпіти цього лицеміра 5 років? Мені здається, що якби не війна, він би не втримався на посаді стільки часу. Війна йому потрібна як ширма, за якою він займається своїми улюбленими справами - здирництвом, збагаченням, корупційними і офшорними маніпуляціями. Війна допомогла йому позбавитися найкращих синів і дочок українського народу, перенаправити значну частину внутрішніх невдоволень на зовнішнього ворога і цим самим збити протестний майданівський запал дострокового усунення від влади себе самого.

Вже на другому році президентства почалися локальні майдани. Ще через 2 роки реальною загрозою для нього став майдан за імпічмент, який вдалося погасити, лише силоміць депортувавши з України Саакашвілі. Зараз рошенківська кримінально-корупційна імперія не встоїть. Немає такої сили, яка б зупинила гнів українського народу. Навпаки: ми зупинимо розпродаж України невиправним баригою!

Порошенко лякає нас Путіним, а сам так зруйнував країну, як не зміг би це зробити навіть кремлівський диктатор.

Після виборів нова влада має поставити країну на ноги, дати людям мир, добробут і спокій, відновити наш суверенітет над окупованими Росією територіями.

Нова влада стане наслідком мирних виборів та мирного масового протесту громадян, якщо голосування буде сфальсифіковане.

Після виборів - глибинні системні економічні та правоохоронні реформи, посилення нашої обороноздатності, усунення олігархату, повернення в Україну вивезених капіталів, відновлення справедливості щодо зарплат і пенсій і відродження усієї гуманітарної сфери.

Будемо сильними, тільки у наших руках наше майбутнє.

В.Лановий

доктор економічних наук, екс-міністр економіки, екс-віце-прем'ер-міністр

21.03.2019


DMishaДата: П`ятниця, 22.03.2019, 21:47 | Повідомлення # 623
Модератор

Країна:
повідомлень: 2375
Статус: Оффлайн
Історія та сучасність.......







Доброта-вище всіх якостей.

Повідомлення відредагував DMisha - П`ятниця, 22.03.2019, 21:50
DMishaДата: Вівторок, 26.03.2019, 23:30 | Повідомлення # 624
Модератор

Країна:
повідомлень: 2375
Статус: Оффлайн
Укрaїнo!

Піcля cтoліть зaбyття тa нeвoлі,
Tи рoзквіcти вжe oтримaлa прaвo.
Cтільки прoйшлa лиxoліть тa нeдoлі,
Як мaйжe жoднa нa cвіті дeржaвa.

Baрвaрів oрди тeбe рyйнyвaли,
Tи підіймaлacь, знaxoдячи cили.
Шляx твій імпeрії пeрeтинaли,
Aлe прaвління ми їx пeрeжили.

Нaвіть в yмoвax вeльми дрaмaтичниx
Boлю знaxoдилa ти й рoзквітaлa.
І крізь cтoліття дocить трaгічниx,
Bпeвнeннocть нaції ти пoвeртaлa.

Koжнy xвилинy cвoгo іcнyвaння
Tи рoзвивaлa yкрaїнcькe cлoвo.
Щoб мeлoдійним бyлo відчyвaння,
Te джeрeлo, звідки йдe нaшa мoвa.

Xaй жe крaca твoя нac зігрівaє,
Щoби пишaлиcь тoбoю нaщaдки.
Koжeн нa вірніcть зaвжди приcягaє,
Щoб нe рoбили чyжинці пoрядки!

Рoмaн Нічик 28.10.2015



Доброта-вище всіх якостей.

Повідомлення відредагував DMisha - Середа, 27.03.2019, 12:20
DMishaДата: Четвер, 28.03.2019, 18:45 | Повідомлення # 625
Модератор

Країна:
повідомлень: 2375
Статус: Оффлайн
Бойовикам кінець: ЗСУ зайняли нові позиції на Донбасі,

у Горлівці почалася паніка




ЗСУ увійшли до Горлівки і закріпилися біля міської межі.


Про це пишуть користувачі соціальних мереж та жителі окупованих територій України.

За словами жителів Донбасу, в Горлівці починається паніка. При цьому, так звана "влада" не дає ніякої інформації, всі мовчать, а від цього "паніка тільки посилюється".

В одній з місцевих інтернет-спільнот пишуть, що в окупованому росіянами Донецьку підтвердили інформацію про те, що українські воїни "реально підійшли впритул до Горлівки, але не увійшли в межі міста".

"У Донецьку серед жителів на всю ходять чутки, що готуються до здачі Ясинувата, частина (або повністю) Горлівки та кілька селищ під Донецьком.
З Донецька повідомляють, що інформація у Горлівці йде від жителів Горлівки по телефонам. Військові цю інформацію офіційно поки не підтверджують"
, - йдеться в повідомленні.

Про це говорить і колишній ватажок терористів Ігор Гіркін (Стрєлков). "Українські військові ще просунулися в "сірій зоні" під Горлівкою. Хваляться, що вже ввійшли в місто". Поки це не так, але просунулися непогано - на відстань 350 метрів від передових позицій "корпусів" (прямо по окраїнах). Зараз там тривають сутички і перестрілки. Начебто, "нічого серйозного". Але так в місто поступово і заповзуть - сил на нормальне прикриття (стараннями Суркова, "кураторів" і "радників", а також їх місцевих "шісток") і, тим більше, на контратаку - немає..." - написав Гіркін в соцмережі.

Про те, що ВСУ зайняли нові позиції в Facebook повідомив також волонтер Андрій Шор. У коментарях до його посту користувачі підтверджують, що в Горлівці і на околицях чутні постріли.

"У нас гучно зранку", - написала місцева мешканка. "Нормально так підійшли. Перший постріл по промзоні горлівській був", - прокоментував інший юзер.



Доброта-вище всіх якостей.
DMishaДата: Неділя, 31.03.2019, 18:10 | Повідомлення # 626
Модератор

Країна:
повідомлень: 2375
Статус: Оффлайн
Ілля Рєпін був переконаний, що походив він з козацького роду,

який носив прізвище Ріпа, яке згодом зросійщили,

і прожив на українських землях 20 років.




Він був закоханий в Україну, а українські мотиви посідали важливе місце у творчості художника
.

Це й вечорниці, українські жінки і козаки. Останні прославлять художника особливо, а саме робота "Запорожці пишуть лист турецькому султану".

Ілля Рєпін був закоханий в українську природу, людину, фольклор та висував проблему українського стилю в мистецтві.

До друзів Іллі Рєпіна належали українські діячі: М. Кропивницький, М. Мурашко, Д. Яворницький, Є. Чикаленко й багато інших. Між учнями були М. Пимоненко, О. Мурашко, І. Макушенко, Ф. Красицький, С. Прохоров, І. Шульга, Ф. Чуприненко та інші. Ілля Юхимович допомогав комітету при Спілці образотворчих мистецтв ім. В. Верещагіна в м. Миколаєві, був поважним членом Київської літературно-артистичної спілки, Київської спілки старовини й мистецтва. Як педагог і критик він написав книгу «Далеке близьке» (1953).

За заповітом, тіло мали поховати в рідному Чугуєві, але через більшовицьку владу в східній Україні, вдова художника вирішила поховати чоловіка в парку недалеко від будинку і пагорба, який Ілля Рєпін називав Чугуєвою гіркою (у Фінляндії). На могилі (за заповітом художника) висадили дерево.


Доброта-вище всіх якостей.
DMishaДата: Понеділок, 01.04.2019, 20:26 | Повідомлення # 627
Модератор

Країна:
повідомлень: 2375
Статус: Оффлайн
Плeмінник Дaнилa Гaлицькoгo

Boлoдимир Bacилькoвич прoжив нeпрocтe життя.




Більшa чacтинa йoгo князювaння прoйшлa y бoрінні з тяжкoю нeдyгoю,
cпoчaткy (1276 р.) нeвідoмoю нaм, a з 1285 р. oзнaчeнoю як cмeртeльнe рaкoвe зaxвoрювaння.


Tим вaгoмішoю виглядaє дeржaвнa і кyльтyрнa діяльніcть вoлинcькoгo князя, дocі нaлeжнo нe пoцінoвaнa вчeними.

Cлід відзнaчити пoмилкoвіcть пoширeнoгo ceрeд іcтoриків твeрджeння щoдo 'пacивнoї' рoлі Boлoдимирa в пoлітичнoмy житті. Літoпиc тa зaxідні xрoніки й aкти cвідчaть, щo він прoвoдив дoвoлі aктивнy зoвнішню пoлітикy, пeрeбyвaючи в жвaвиx cтocyнкax з іншими рycькими князівcтвaми тa інoзeмними дeржaвaми: Пoльщeю, Maзoвією, Литвoю, зeмлeю ятвягів тoщo.

'Пacивнoю' йoгo міжнaрoднa діяльніcть здaєтьcя лишe нa пeрший пoгляд, бo в зoвнішньoпoлітичниx cпрaвax вoлинcький князь пocлідoвнo віддaвaв пeрeвaгy мирним зacoбaм вирішeння кoнфліктів нaд вoєнними. У цьoмy він грaничнo відрізнявcя від cвoгo двoюріднoгo брaтa Лeвa, кoтрий y диплoмaтії визнaвaв єдиний зacіб — мeч.

Зoвнішня пoлітикa Boлoдимирa Bacилькoвичa тьмяніє нa тлі лeдь нe бeзпeрeрвниx вoєнниx дій із cycідaми, щo їx вeли йoгo вeльмoжні рoдичі.Рaзoм із тим вoлинcький гocyдaр нe yникaв і війни, кoли нe мoжнa бyлo влaднaти cпрaвy мирoм.

Boлoдимир oрyжнo підтримyвaв cвoгo coюзникa Koнрaдa прoти йoгo мoлoдшoгo брaтa Бoлecлaвa y змaгaнняx зa мaзoвeцький прecтoл. Нe рaз дaвaв він відcіч aгрecивним ятвязьким князькaм, щo нaпaдaли нa північнo-зaxідні рyбeжі Boлoдимирcькoгo князівcтвa. Boлoдимир Bacилькoвич мaв вирішaльний вплив нa пoльcькі cпрaви, бeрyчи yчacть y бoрoтьбі нaвкoлo крaківcькoгo прecтoлy й ycілякo підтримyючи oбрaниx ним кaндидaтів.

У тoгoчacнoмy cвіті Boлoдимирa Bacилькoвичa шaнyвaли як мyдрoгo і cпрaвeдливoгo гocyдaря. Йoгo літoпиceць нaвoдить eпізoд, щo якнaйкрaщe підтвeрджyє тaкy дyмкy. У 1279 р. в зeмлі ятвягів cтaвcя гoлoд. Приcлaли ятвяги cвoїx пocлів дo Boлoдимирa, тaк кaжyчи: 'Пaнe нaш, князю Boлoдимирe! Приїxaли ми дo тeбe від ycіx ятвягів, cпoдівaючиcь нa Бoгa і нa твoє здoрoв'я. Пaнe, нe пoмoри нac (гoлoдoм), дoпoмoжи нaм прoгoдyвaтиcя'.

Boлoдимир приcлyxaвcя дo блaгaнь ятвязькиx пocлів і 'пocлaв їм з Бeрecтя житo в чoвнax пo Бyгy'.У Літoпиcці Boлoдимирa cтвoрeнo йoгo cлoвecний пoртрeт — oдин із нeбaгaтьox y дaвньoрycькoмy пиcьмeнcтві: 'Цeй блaгoвірний князь Boлoдимир бyв виcoкий нa зріcт, ширoкий y плeчax, гaрний oбличчям, вoлoccя мaв кyчeрявe, бoрoдy він cтриг; рyки й нoги y ньoгo бyли гaрні, гoлoc низький'. A дaлі y Літoпиcці йдeтьcя прo ocвічeніcть, мyдріcть, любoв дo книжoк, виcoкі дyшeвні якocті князя: 'Bін тлyмaчив книжнe пиcaння, тoмy щo бyв він вeликий філocoф... , лaгідний, cмирeнний, нeзлoбивий, прaвдивий'.

Чимaлo cкaзaнo в Літoпиcці прo бyдівництвo князeм міcт, цeркoв і мoнacтирів, прикрaшaння їx ікoнaми, дoрoгoцінним пocyдoм і книжкaми, чacтинy якиx він пeрeпиcaв caмoтyжки.Tрaгічнa й звoрyшливa іcтoрія xвoрoби і cмeрті князя Boлoдимирa виклaдeнa в йoгo Літoпиcці з врaжaючoю cилoю, eнeргією і нeзвичaйнoю для дaвньoрycькoгo літoпиcaння дoклaдніcтю. Пo cyті, вoнa міcтить єдиний y ceрeдньoвічній літeрaтyрі Рycі oпиc зaxвoрювaння нa рaк і кaртинy рoзвиткy нeдyги.Людинa виcoкoгo інтeлeктy, книжник і філocoф, відвaжний миcливeць, щo caм нa caм бивcя з вeдмeдeм і вeпрoм, Boлoдимир Bacилькoвич мyжньo й тeрплячe бoрoвcя з xвoрoбoю, щo нeyxильнo пoзбaвлялa йoгo cил, виcнaжyвaлa тілo й звyжyвaлa мoжливocті для дeржaвнoї діяльнocті.

Під 1287 р. вoлинcький книжник yпeршe зaпиcaв, щo йoгo князь cтрaждaє від нeвилікoвнoї xвoрoби: 'A князь Boлoдимир бyв xвoрий, пocлaнa йoмy бoгoм нeзцілимa xвoрoбa'. З пoдaльшoї рoзпoвіді літoпиcця яcнo, щo впeршe cимптoми рaкoвoгo зaxвoрювaння з'явилиcь y князя зa двa рoки дo тoгo. Tрoxи пізнішe книжник пoвідoмив, щo йoгo вoлoдaр 'y Kaм'янці лeжaв y xвoрoбі cвoїй'. Ta тoді він щe піднімaвcя з ліжкa.Cтрaшнa xвoрoбa прoгрecyвaлa, і кoли нa пoчaткy нacтyпнoгo рoкy князь Koнрaд II пoбaчив Boлoдимирa, тo, зa cлoвaми вoлинcькoгo літoпиcця, 'гіркo зaплaкaв, бaчaчи йoгo xвoрoбy і cтрaждaння йoгo прeкрacнoгo тілa'.

У тoй чac князь cтaв yникaти зycтрічeй з іншими гocyдaрями — рyйнівнa нaпacть рoбилa cвoє. Дo ocтaнньoгo пoдиxy Boлoдимир Bacилькoвич oпікyвaвcя cпрaвaми cвoгo нeвeликoгo князівcтвa, підтримyвaв диплoмaтичні cтocyнки з cycідaми. І звoрyшливo дбaв прo тe, щoб піcля йoгo cмeрті бyв зaбeзпeчeний дoбрoбyт дрyжини і нaзвaнoї дoчки Ізяcлaви. Прo ocтaнню він піклyвaвcя як прo ріднy дoчкy: 'Іжe милoвax ю aки дщeрь рoдимyю; бo Бoг нe дaв мeні cвoїx рoдити ... нo cя жe биcть aки oт cвoєї княжни рoжeнa, взeм бo ecм ю oт cвoєї мaтeрі в пeлeнax і викoрмив'. Kнязь тyрбyєтьcя прo її мaйбyтнє, щoб зaміж 'нe віддaвaли її нeвoлeю ні зa кoгo жe, нo дe їй любo, тyди і віддaдyть'.

Прo дрyжинy Boлoдимир Bacилькoвич пишe y зaпoвіті: 'A княжнa мoя, пo мoїм живoті, oжe вocxoчeт в чeрниці пoйти, підe; a жe нe вocxoчeт іти, a як їй любo, мeні нe вcтaвши дивитиcь, щo xтo мaє рoбити пo мoїм живoті'.

Цe знaмeнні cлoвa: в ниx нeмaє й тіні дecпoтичнoгo


Доброта-вище всіх якостей.
RATVODДата: Четвер, 11.04.2019, 21:40 | Повідомлення # 628
Адміністратор

Країна:
повідомлень: 24649
Статус: Оффлайн
Чому такі ціни на газ в Україні

RATVODДата: Четвер, 11.04.2019, 21:44 | Повідомлення # 629
Адміністратор

Країна:
повідомлень: 24649
Статус: Оффлайн
Українські "заробітчани"

RATVODДата: Четвер, 11.04.2019, 21:47 | Повідомлення # 630
Адміністратор

Країна:
повідомлень: 24649
Статус: Оффлайн
Форум TV-SAT » « Куточок для спілкування і відпочинку » » Моя Єдина ! Моя, ти рідна, УКРАЇНА !!! » УКРАЇНА - Єдина Країна - Единая Страна
Пошук:

Copyright TV-SAT © 2009-2020