FORUM TV-SATСереда
02.12.2020, 09:18

Вітаю Вас Гість | RSS

[ ] · Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS · Load-SP · Load-AS· · Перекладач translate ]
Форум TV-SAT » « Куточок для спілкування і відпочинку » » Моя Єдина ! Моя, ти рідна, УКРАЇНА !!! » УКРАЇНА - Єдина Країна - Единая Страна
УКРАЇНА - Єдина Країна - Единая Страна
RATVODДата: Середа, 05.03.2014, 12:56 | Повідомлення # 1
Адміністратор

Країна:
повідомлень: 24681
Статус: Оффлайн
УКРАЇНА





Державний Гімн України - Рок версія Ніки Рубченко



National Anthem of Ukraine - Rock version by Nicky Rubchenko


DMishaДата: Неділя, 08.09.2019, 22:13 | Повідомлення # 646
Модератор

Країна:
повідомлень: 2382
Статус: Оффлайн
З архіву ПУ.



Україна має пам'ятати своїх героїв: До ювілею битви під Оршею.
Хто в 1514 році не дав Москві перекроїти карту Європи?


"Некоронований король" України-Русі та один з найкращих полководців свого часу став тим героєм,завдяки якому вдалося зупинити першу потужну навалу Московської держави на Захід, котра вже прийняла на себе ризи "Третього Риму" та гегемона Східної Європи



Битва під Оршею


Походи військ Івана Третього та його сина Василя Третього на Литовсько-Руську державу впродовж другої половини XV - початку XVI сторіч ставили за мету поставити під зверхність Москви всі землі Київської Русі, а також інших сусідніх володінь, включно з країнами Балтики (Лівонії, Фінляндії). Після місячної облоги і взяття Смоленська 1514 року, рух московитів на захід був спрямований на захоплення територій аж до річки Березини, приблизно третини території сучасної Білорусі та чималий шмат сьогоднішньої західної Росії. Однак гучна поразка під Оршею на десятки років зупинила експансію на Захід та Південь. Що ж сталось під Оршею?



Залишивши міцну залогу у Смоленську військо московитів наприкінці серпня вийшла на лівий берег Дніпра неподалік Орші. Тим часом королю та великому князю Сигизмунду I вдалося зібрати польсько-литовське військо, метою якого було відновити втрачені землі і фортеці Смоленщини, захоплені Москвою. Сили під командуванням великого гетьмана Литви князя Костянтина Івановича Острозького нарахували в цілому 16 тис. литовської легкої кавалерії, 14 тисяч польської кінноти (легкої та важкої), 3 тисячі найманої піхоти (в основному з Сілезії), 2,5 тисяч добровольців (в основному з Чехії), а також королівську артилерію та інженерно-саперну роту. Під час маршу військо було частково розсіяне — прим. 4-5 тис. вояків залишили охороняти фортецю Борисов.

Московським військом командували князі Михаїл Голіца-Булґаков та Іван Челяднін. Перша сутичка з передовими московськими полками відбулась 27 серпня за річкою Березиною, де московські війська були змушені відступити. Були також кілька незначних сутичок, в основному на переправах через річки Березина, Бобр і Друть.

Волинський літопис так згадує про видатного князя Острозького:

«…а гетману его, вдатному князю
Костянтину Ивановичу Острозскому
даи боже здоровье и щастье вперед лѣпшее как нынѣ;
побил силу великую московскую, абы так побивал силную рать татарскую, проливаючи кров их бесурменьскую.»
Основна битва відбулася під Оршею, де війська Московії зазнали поразки, і втекли до до Смоленська.
Король Сигізмунд писав, що «московитів» було 80 тисяч], але сучасні дослідники вважають, що ці дані дещо перебільшені.

У ніч проти 8 вересня військо Великого князівства Литовського навело через Дніпро навпроти Орші наплавні мости на діжках і переправилося на лівий берег. Литовська армія складалася із власне литовських, білоруських, українських, сербських, татарських, польських, угорських та німецьких загонів. Цим об'єднаним військом командував 54-річний волинський князь Костянтин Острозький, котрий на час битви вже довгі роки був головнокомандувачем всіх військ Русько-Литовської держави, по суті - другою після монарха особою у владі.

Рано-вранці Челяднін атакував Острозького, намагаючись відрізати його від мостів, однак союзники відбили напад. К. І. Острозький очолював усі контратаки русько-литовської кінноти і бився, як простий вояк. Використовуючи суперечності між Голіцею та Челядніним, він нападав на них порізно, а ті, за словами літописця, із заздрості видавали один одного.

Опівдні руські та литовські вершники вдаваним відступом завели московську кінноту під залп своїх гармат, а потім її із засідки у прибережному лісі атакував резервний загін. Під натиском війська Острозького важка московська кіннота відступила на багнистий берег річки Кропивни між Оршею та Дубровною і там майже вся була знищена.

Київський літопис


Того ж року бій був Костянтина Івановича Острозького з Москвою під Оршею, за Дніпром на Кропивні річці. І побив князь Москву.
Атака польських гусарів довершила розгром московської армії, хоча погоня за її окремими частинами, що тікали до Смоленська, тривала до ночі. Втрати московського війська сягали 30 000 вояків, а Челяднін, восьмеро воєвод, 37 значних бояр та півтори тисячі дворян потрапили у полон.

Перемога під Оршею зробила К. І. Острозького відомим усій Європі, про неї розповідалося у чотирьох брошурах, виданих латиною та німецькою мовою. Острозького з тріумфом зустрічали у столицях - Варшаві, Вільнюсі, і звісно у Києві, де на Великий гетьман Литовський знайшов свій останній спочинок 1530 року. На честь перемоги під Оршею князь побудував у Вільні Свято-Троїцьку та Свято-Миколаївську церкви.







Доброта-вище всіх якостей.

Повідомлення відредагував DMisha - Неділя, 08.09.2019, 22:14
DMishaДата: Середа, 18.09.2019, 02:49 | Повідомлення # 647
Модератор

Країна:
повідомлень: 2382
Статус: Оффлайн
День народження великої дочки України,

вбитої кілерами КДБ за наказом керівництва ЦК КПРС




Художниця Алла Горська свідомо вибрала дисидентський шлях.


Як наслідок - її роботи знищували, її саму виключали зі Спілки художників і влаштовували за нею стеження.

18 вересня 1929 року народилася мужня жінка - Горська Алла Олександрівна, українська художниця-шістдесятниця і відомий діяч правозахисного руху 1960-х років в Україні.

Вбита разом із її свекром кілерами КДБ за наказом керівництва ЦК КПРС.


Доброта-вище всіх якостей.

Повідомлення відредагував DMisha - Середа, 18.09.2019, 02:51
DMishaДата: Понеділок, 30.09.2019, 08:58 | Повідомлення # 648
Модератор

Країна:
повідомлень: 2382
Статус: Оффлайн
Знайдено документ, що підтверджує

існування суверенної Української держави у 17-му столітті




Якщо є мапи України 17 століття, значить, мала бути і держава.
Мапа 1648 року


20 жовтня 1672 року між Османською імперією та Річчю Посполитою у місті Бучач на Тернопільщині було укладено мирний договір, згідно з пунктом 4-м якого наша держава називалася "Українська держава" (Ukrainskie Panstwo). Про це свідчить віднайдений у польських архівах перекладений польською мовою з турецького оригіналу Бучацький договір, передають Патріоти України.


“Історична сенсація! У 1672 році ми мали свою державу, яка так і називалася – “Українська держава”! У щойно віднайденому в польських архівах перекладі турецького оригіналу Бучацького договору на польську мову у пункті 4-му стверджується “Українську державу з давніми кордонами козакам віддати…”, – наголосив історик Тарас Чухліб.


Оригінал Бучацького договору 1672 року.
Фото: Тарас Чухліб / Бібліотека князів Чарторийських у Кракові


Чухліб нагадав, що “на боці турецької сторони взяли участь представники гетьмана Петра Дорошенка”. “Стосовно українських земель Брацлавщини та Правобережної Київщини, де існував козацький устрій, вперше на міжнародно-правовому рівні вживався термін “Українська держава” (“Ukrainskie Panstwo”). Козацька старшина під час польсько-турецької комісії вимагала включити до Бучацького договору пункт щодо встановлення західного кордону Української держави по річках Горинь (прит. Прип’яті, бас. Дніпра) і Лабунь”, – додав автор.

Зазначається, що оригінал Бучацького договору 1672 року (переклад з османської мови на польську) публікується вперше, а при передруку необхідно посилатися на Бібліотеку князів Чарторийських у Кракові та історика Тараса Чухліба.
DMishaДата: Понеділок, 14.10.2019, 17:19 | Повідомлення # 649
Модератор

Країна:
повідомлень: 2382
Статус: Оффлайн
З архіву ПУ.

"Нещадний удар по ворогу на культурно-просвітницькому фронті":
Знайшли 100-літній малюнок, де показано стосунки України та Росії


В архіві наукового товариства Т. Шевченка у США знайшли малюнок 1923 року, який присвячений знаменитому балетмейстеру з Черкаської області, учаснику Української революції Василю Авраменку.

Зображений козак у синьо-жовтому одязі. Він рубає шаблею змія, кольором російського триколору. Підпис під малюнком: "Авраменко в ролі Гонти відрубує голову гаду, що лізе в Україну", передають Патріоти України.

Майстер сучасної військово-історичної ілюстрації, художник Богдан Піргач зазначив, що на малюнку зображений Василь Авраменко, який народився 22 березня 1895 року в Стеблеві Корсунь-Шевченківського району Черкащини. Помер 6 травня 1981 року в Нью-Йорку. Був балетмейстером, хореографом, актором, кінорежисером і педагогом.

Інші фахівці підтверджують: "Василь Авраменко перебував в еміграції в США з таким прізвищем і був єдиною знаменитістю, чию творчість можна було прирівняти до нещадного удару по ворогу на культурно-просвітницькому фронті".

Джерело: Козацький край


Доброта-вище всіх якостей.
RATVODДата: Вівторок, 14.01.2020, 00:04 | Повідомлення # 650
Адміністратор

Країна:
повідомлень: 24681
Статус: Оффлайн
Мінцифри і бібліотеки займуться

цифровим навчанням українців




Міністерство цифрової трансформації займеться
навчанням українців цифровій грамотності.


У співпраці з Українською бібліотечною асоціацією (УБА) відомство планує поділитися знаннями з шістьма мільйонами громадян протягом трьох років, передає Ліга.Tech.

Повідомляється, що Мінцифри розраховує на участь в програмі по популяризації цифрової грамотності близько 6000 бібліотек по всій Україні.
Зокрема, мова йде про проект «Дія. Цифрова освіта», який безпосередньо стосується Діджитал-освіти українців.

Також йдеться про те, що саме ці бібліотеки стануть першими хабами, в яких громадяни зможуть отримати вільний доступ до національної онлайн-платформи цифрової грамотності, де і займуться цифровим навчанням. До слова, сама платформа буде запущена вже через тиждень.

Нагадаємо, у другій половині минулого року стало відомо про рішення Євросоюзу інвестувати 25 мільйонів євро в розвиток цифрової економіки в Україні. Конкретніше, кошти були виділені на підтримку програми Президента Володимира Зеленського «Держава в смартфоні».

Лада Васюкова

13 січня, 2020.



DMishaДата: Вівторок, 31.03.2020, 10:54 | Повідомлення # 651
Модератор

Країна:
повідомлень: 2382
Статус: Оффлайн
Родинні спогади, в котрих вся Україна:

"Мого діда важко назвати героєм... Він любив заглядати в чарку і нерідко ганяв селом бабусю і дітей", - Тетяна Малахова

Він не був героєм, він був людиною зі зламаною долею - кріпацтвом, таборами, жахливою смертю сестри…



"Мого діда по лінії мами важко назвати героєм. Скоріше антигероєм. Він любив заглядати в чарку і нерідко ганяв селом бабусю і дітей. Коли бабуся його згадувала, то називала виключно «раклом», і обов’язково підкреслювала: «А що ти хочеш? Він же з кріпаків!» Я хоч і була малою, але зауважувала бабусі, і нагадувала, що дід народився в 1902, а кріпацтво відмінили в 1861 році. Бабуся здивовано дивилась на мене і обурено казала: «Його батьки народились за кріпацтва, у кріпаків!»

Звичайно, моя бабуся не осуджувала кріпаків, вона просто люто ненавиділа кріпацтво, бо малою чула від колишніх кріпаків про їхнє життя у панів, і вважала, що все погане у людей - від кріпацтва. А моїй мамі завжди було цікаво, чому бабуся, дочка поважного заможного селянина, вийшла заміж за невеликого руденького «кріпака», в родині якого всі чоловіки любили хильнути. Бабуся зітхала і казала, що він спочатку не пив і «щось в нього було». Зараз це б назвалось харизмою.

В родині діда, дійсно, чоловіки любили хильнути, але славились вони не тільки цим – мешканці навколишніх сіл виходили ввечері з дому, щоб засвітла прийти на поріг мого діда чи прадіда і замовити піч або пошив взуття. Цей рід славився своїми пічками і грубками віками, а їхнє пошите взуття, напевне, пройшло в купі не одну сотню кілометрів.

Але дорослі про діда в нашій родині говорили пошепки, і якщо мама бачила, що я дивлюсь в книгу, але не перегортаю сторінку, а мої вуха наче повернулись в бік дорослих, вона тягла мене в сусідню кімнати і благала: «Нікому, чуєш, нікому не розповідай, що ти чула!» Це була середина 70-х, коли пломбір був смачний. І звичайно, мама боялась, якщо я десь розкажу про діда, який двічі відсидів в таборах.

Перший раз діда забрали ще юнаком. Роком раніше Сахновщиною проходили загони Махна, і діда, який вже тоді міг відремонтувати будь яке взуття і пошити за дві ночі чоботи, забрали з собою. Коли Махно опинився на іншому боці комуністів, діда заарештували і відправили годувати мордовських комарів. Повернувшись додому, дід отримав ще один стрес - дізнався про смерть молодшої сестри, зовсім дівчинки… Група червоноармійців зґвалтувала її, і вона повісилась. Їй було років 14-15.

Дід одружився на бабусі, і у них один за одним народжувались діти. В Голодомор дід пішки ходив на Донбас і міняв взуття на хліб. Одного разу не встиг – прийшов, а молодша донька померла. Це був 33 рік…

Ні, мій дід не був героєм. Він пив, а всю злість виливав на бабусю і дітей. Мама згадувала, що і тверезим він був дуже нервовим. «От, - каже, - тиша в хаті і затишок. Мама місить хліб, батько шиє чоботи і читає Шевченка. На пам’ять. Він міг годинами його читати. Коли вивчив - невідомо. І щось не так сказав, не те слово… мама відривається від тіста і поправляє його. Бо також знала Шевченка напам’ять. Він наполягає на своєму, вона на своєму…. Батько кидає чоботи, крик, ґвалт…». Мама згадувала, як вони просили бабусю не робити зауважень батькові - хай вже читає, як хоче. Бабуся сердилась і казала, що не любить, коли несуть відсебеньки… треба зауважити, що у них вдома було багато книжок і журналів, і всі дуже любили читати.

Другий раз мій дід потрапив в табори перед війною. Він пішов у сільраду просити шматок землі, бо у нього вже було п’ятеро дітей…йому відмовили, тоді дід схопив зі столу червону скатертину, порвав її і кинув під ноги. Я не знаю, скільки йому дали років, але додому він в той день вже не повернувся. Серед двору так і залишилась спиляна груша, з якої він робив маленькі цвяхи для чобіт.

Цього разу дід потрапив кудись за Полярне коло, звідкіля його і інших ув’язнених в 1941 році відправили на війну, як відомо, вперед, гарматним м’ясом… але дідові повезло і він повернувся в 1945. З купою орденів і медалей. Дійшов до самого Берліну. Найбільшим враженням, згадувала мама, для діда стали німецькі домівки. Якось під час бою вони відстрілювали з розбитого пустого будинку. Під пилом він побачив металеві баночки з надписами - Salz, Zucker, Pfeffer… Напевне, в нього була чимала тяга до затишку, бо він до кінця життя з заздрістю і захопленням згадував ті баночки з цукром і сіллю – вміють німці жити! Бабуся не раз замахувалась на нього рушником і кричала: «Трясця б тебе побрала з тими баночками! Хтось почує, всі в Сибір поїдемо! Будуть тобі баночки!»

Дід спилив другу грушу і продовжував шити чоботи. Але тепер він не читав Шевченка. Він співав арештантські пісні. І якось моя мама в школі під ялинкою заспівала «Вот раздался гудок паровоза, это поезд с Полтави пришел».. дід Мороз трохи не втратив свідомість.

Коли моя мама поїхала на Донбас і привезла через кілька років мого батька для знайомства, вона попередила його, що її батько людина, м’яко кажучи, непередбачувана. Вони зупинились в сусідньому селі у маминої старшої сестри Тоні, а до бабусі і діда пішли копати картоплю. Все було добре. І от іде мій батько і каже мамі: «Надя, началось… твой отец нас выгоняет. Говорит, вы, черти, идите к Тоне». Мама до діда: «Батько, що сталось? Що ви Гері сказали?» Дід здивовано дивиться на маму: «Нічого… кажу, вечерьте і йдіть до Тоні».

Коли у мого батька-шахтаря виявили запилення, вони з мамою і моїм старшим братом приїхали до бабусі і діда - на свіже повітря, молоко… дід був дуже здивований, що батько не вміє класти печі і шити взуття. Він всьому його навчив. Мій батько розповідав, що дід в голові робив дуже складні підрахунки, вважав його розумним і виправдовував його хиби таборами, бо сам був родом з мордовських країв, де за селами починались колючі дроти, а лай вівчарок інколи не давав спати…

Звичайно, мій дід не був героєм, він був людиною зі зламаною долею - кріпацтвом, таборами, жахливою смертю сестри…

На жаль, і сьогодні ми маємо багато підстав для «злому» нації – свавілля і тупість влади, беззаконня, повернення в бік Росії, реабілітація ворога, виправдання і обілення країни-окупанта … і що найгірше - знищення мови, освіти і культури. Ще трошки, і ми заспіваємо не Шевченка, не «Качу», а «рюмку водки на столе»… Тупими легше керувати, з них легше зробити пустоголову отару.

Не треба вважати, що табори і Голодомор десь далеко в часі. Насправді, дуже близько. Моїх дітей в дитинстві тримали руки моєї бабусі, яка тими руками мила і ховала померлу в Голодомор доньку.

Не спимо! Бо можемо прокинутись за дротом від лаю вівчарок! Рятуймо школу і освіту. Мій дід не був героєм, він був талановитим, розумним, але його школою стали війни і табори.

Для чого я це написала, не знаю… з 2014 року кричу, що освіта і культура працює на ворога. Скільки часу втратили… а тепер втрачаємо державу. Права була моя бабуся – все лихо від кріпацтва. Ніяк ми не вичавимо зі своїх жил те кляте рабство - дивимось в бік Москви, десятиліттями обираємо щурів до влади... але є шанс - освіта і культура зцілять душі, якщо ми захистимо їх від мерзотної влади."

Нас несуть по орбіті
Довгі будні похмурі -
Білі плями в освіті,
Чорні діри в культурі.

І от наче б не в’язні,
Наче б вибились в люди…
А в верхівках - то блазні,
То кати, то іуди!

Імена Сандармоху
Нам до щему болять,
Але терпим Сивоху,
«Всех простить и понять»…

Та хіба ж ми отара?
Нам, їй-богу, пороблено!
Тільки помста і кара,
Кров‘ю ворога скроплена.

…Сплять герої в граніті,
Ходять хмари похмурі.
Наш рятунок в освіті,
Наш початок – в культурі.


Доброта-вище всіх якостей.
DMishaДата: Четвер, 04.06.2020, 09:02 | Повідомлення # 652
Модератор

Країна:
повідомлень: 2382
Статус: Оффлайн


Доброта-вище всіх якостей.
DMishaДата: Субота, 18.07.2020, 17:31 | Повідомлення # 653
Модератор

Країна:
повідомлень: 2382
Статус: Оффлайн
Останній притулок отамана:

У Відні знайшли поховання героя визвольних змагань українського народу 1918-1922 років



Німець за походженням, він всією душею прикипів до українського народу, котрому щиро служив у лавах галицької армії. Покозачений австрійський аристократ натуралізувався у справжнього отамана, зберігши на все життя приязнь до своїх побратимів

Могилу начальника штабу корпусів Української галицької армії Фердинанда Льонера відшукали у Відні, повідомляють Патріоти України з посиланням на "Історична правда".
"Вихованець львівського Пласту Тарас Піняжко, тепер – віденський архітектор, буквально за кілька годин розшукав могилу, керуючись отриманою від мене інформацією. Могила Льонера в стадії ліквідації із 1999 року (не проплачена). Поховання знаходиться на Мацлайнсдорфському лютеранському цвинтарі, що у 10-й дільниці Відня. У цій же могилі упокоєна також й дружина – Ірина Вахнянин", - на сайті повідомляє історик Юрій Юзич.



Могила Фердинанда Льонера у Відні знаходиться у стадії ліквідації


Доброта-вище всіх якостей.

Повідомлення відредагував DMisha - Субота, 18.07.2020, 17:31
DMishaДата: П`ятниця, 31.07.2020, 16:34 | Повідомлення # 654
Модератор

Країна:
повідомлень: 2382
Статус: Оффлайн
ОСТАННІЙ ОТАМАН СІЧІ



29 липня 1776 року 85-річний останній український кошовий отаман Петро Калнишевський після розгрому Запорізької Січі етапований в кандалах на Соловецькі острови, де провів в ув'язненні 25 років.
До цього він зазнав і «царських милостей» - отримав від Катерини ІІ чин генерал-поручика, товаришував з князем Потьомкіним-Таврійським. Але то були спроби приручити козака. Невдалі. Тому саме «друг» Потьомкін запропонував не тільки знищити Січ, але й довічно заслати кошового отамана Калнишевського на безлюдну Північ Росії.
Що і було зроблено.
Отамана утримували як дикого звіра – на цепу, із забороною прогулянок, спілкування, читання.
В крихітне віконечко під стелею ледве проникали світло і повітря. Щоб ми розуміли умови утримання, сучасники зазначали – нечистот в камері отамана було заввишки 2 аршина. Там він мав їсти, тим мав дихати. Отакий от «гуманізм» північних «братів».
Через чверть століття імператор Олександр «милостиво» включив Калнишевського в список загальної амністії. Отаману дали право вільного вибору місця проживання. Як розумієте, це було дуже «вчасно» - Калнишевському виповнилося 111 років – вік якраз для переїздів на нове місце.
Тож отаман, гірко всміхнувшись, залишився ченцем у Соловецькому монастирі, де через 2 роки і помер на 113 році життя 12 листопада (31 жовтня) 1803 року.
Могила Петра Калнишевського не збереглася (а хто її на Соловках мав зберігати?). Проте на паперті Спасо-Преображенського собору Соловецького монастиря досі збережено могильну плиту з текстом:
"Здесь погребено тело в Бозе почившего кошевого бывшей некогда Запорожской грозной Сечи казаков атамана Петра Кальнишевского, сосланного в сию обитель по Высочайшему повелению в 1776 году на смирение. Он в 1801 году по Высочайшему повелению снова был освобожден, но уже сам не пожелал оставить обитель, в коей обрел душевное спокойствие смиренного христианина, искренно познавшего свои вины. Скончался 1803 года, октября 31 дня, в субботу 112 лет от роду смертию благочестивою, доброю".
Отак «добрі північні сусіди» споконвіку усмиряли українців, щоб ті «щиро пізнали свої провини» і серед них головну – бажання бути українцями, вільно жити, працювати і порядкувати на своїй землі.

Нині отамана Калнишевського канонізували обидві православні церкви України: УПЦ КП 12.8.2008 під іменем Святий праведний Петро Багатостраждальний, і через 6 років, 23 грудня 2014, УПЦ МП - вшановують як праведного Петра Калнишевського. Так би мовити, без страждань.

«Добрі північні сусіди» також вшанували свого знаменитого в’язня, котрого за життя вимучили з особливою жорстокістю – через два століття по його смерті до них дійшло, кого вони звіряче позбавили останніх стражденних 27-ми років його життя: 28 червня 2004 року було встановлено пам'ятник Петру Калнишевському на території Соловецького монастиря.


Доброта-вище всіх якостей.

Повідомлення відредагував DMisha - Субота, 01.08.2020, 12:01
DMishaДата: Неділя, 02.08.2020, 16:35 | Повідомлення # 655
Модератор

Країна:
повідомлень: 2382
Статус: Оффлайн
Голова Надвірнянського проводу Братства вояків ОУН-УПА

помер на Прикарпатті




Михайло Юркевич був зв’язковим сотні, що діяла на Надвірнянщині та сусідніх теренах. Цього року йому мав виповнитись 91 рік.

Про новину повідомила пресслужба Надвірнянської міської ради, передають Патріоти України.

"1 серпня зупинилось серце Михайла Юркевича – патріота, незламного борця за волю України, вояка УПА та голови районного проводу Братства вояків ОУН-УПА.

Михайло Юркевич, як учасник національно-визвольних змагань, у буремні роки війни відстоював незалежність України і завжди залишався відданим національній ідеї. Його не зламали довгі роки виснажливої боротьби за свободу та волю України. Він завжди залишиться прикладом для наслідування прийдешніми поколіннями", - йдеться у некролозі на сайті міськради.

Минулого року Михайло Юркевич святкував ювілей – 90 років.

Як повідомив історик Володимир Мороз, Юркевич Михайло Михайлович народився 1929 року. Зв'язковий, псевдо "Відважний", сотня "Чайки" (курінь "Іскри"). Сотня діяла на території Станиславівського тактичного відтинка УПА "Чорний ліс", в околицях Надвірної, Богородчан та Яремче.


Доброта-вище всіх якостей.
DMishaДата: Понеділок, 03.08.2020, 13:18 | Повідомлення # 656
Модератор

Країна:
повідомлень: 2382
Статус: Оффлайн
Хвороба виявилася сильнішою:

У Львові прощаються із легендарним комбатом УДА Андрієм "Червнем" Гергертом



У Львові 3 серпня прощаються із легендарним командиром батальйону "Аратта", заступником командувача Української добровольчої армії Андрієм Гергертом (позивний "Червень"), передають Патріоти України.

42-річний захисник України помер 1 серпня після важкої хвороби. Як раніше анонсували побратими військового, його поховають на Личаківському цвинтарі (щоб подивитися відео, доскрольте новину до кінця).

Водночас, підкреслили в батальйоні "Аратта", похованню передувало дводенне прощання. Зокрема, 2 серпня в Будинку воїна у Львові відбулося заупокійне богослужіння: квіти та вінки до труни загиблого воїна люди несли до ранку 3 серпня. Траурна ж церемонія відбулася в гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла.

Попрощатися із легендарним комбатом прийшли сотні людей – рідні, друзі, побратими та просто небайдужі земляки.

"Пасіонарій, який за будь-яких обставин вірив у перемогу України. Він робив усе можливе для цього. Я познайомився з ним наприкінці 14-го в Маріуполі й одразу ж потрапив у магнітне поле його завзятості та готовності воювати з ворогом до остаточної перемоги. До того ж не тільки на полі бою. А й у медійному просторі. В політичному. В юридичному", – висловив сум із приводу тяжкої втрати "Червня" журналіст Андрій Цаплієнко.

Він пригадав, як у 2018 році військовий давав свідчення поліції англійського острова Гернсі щодо причетності росіян до загибелі волонтера УДА, жителя Гернсі Мікуса Альпса. А тепер, підкреслив Цаплієнко, швидкоплинна хвороба просто вбила комбата.

"Такі люди, як Андрій, на вагу золота. Єдине, що ми можемо зробити, – це допомогти його родині. Без чоловіка залишилась дружина Надійка. Без батька – четверо діточок", – додав журналіст у своєму Telegram-каналі, закликавши підтримати родину загиблого захисника України.

Співчуття близьким та рідним заступника командира Української добровольчої армії Андрія Гергерта від громади міста висловив також мер Львова Андрій Садовий.

"Смерть знайшла його у важкій боротьбі з раком. Але ми ніколи не забудемо подвигу Героя. Співчуття всім рідним та близьким! Вічна пам’ять захиснику України!" – зазначив він.


Доброта-вище всіх якостей.
DMishaДата: Вівторок, 01.09.2020, 22:12 | Повідомлення # 657
Модератор

Країна:
повідомлень: 2382
Статус: Оффлайн
Сьогодні свій 95-й День народження святкує інтелектуал світового рівня,

академік, видатний політик і патріот
Ігор Рафаїлович Юхновський.




Дякую вам, Ігоре Рафаїловичу, за любов до України, віру у її майбутнє та беззаперечну відданість справі державного будівництва.

Дякую, що багато років поспіль ви відстоювали право українського народу бути господарем у своїй країні, розмовляти рідною мовою, шанувати власну історію.

Дякую щиро за вашу підтримку добрим словом. Це надихає.

Міцного здоров’я, добра, миру вам. Зі святом!
DMishaДата: Вівторок, 01.09.2020, 22:21 | Повідомлення # 658
Модератор

Країна:
повідомлень: 2382
Статус: Оффлайн
«Перед нашою молоддю стоїть блискуче завдання -

стати батьками майбутнього своєї нації»
,

- Олена Теліга (поетеса, діячка ОУН)


DMishaДата: Четвер, 03.09.2020, 10:24 | Повідомлення # 659
Модератор

Країна:
повідомлень: 2382
Статус: Оффлайн
"​Бонапарт визвольних змагань", котрого "з'їли" "українські гниди":

У Києві встановлять пам’ятник Петру Болбочану​


Російсько-більшовицькі окупанти настільки боялися видатного полководця, що доколи він був живий, не мали впевненості, що ствердяться в Україні. Але допомогли безпорадні лідери Директорії, котрі боялися популярності 35-річного військового генія



У Києві на вулиці Січових Стрільців в однойменному сквері встановлять пам’ятник командувачу Запорізького полку армії УНР, визволителю Криму від більшовиків Петру Болбочану. Урочисте відкриття заплановане на 5 жовтня – річницю від дня народження героя визвольних змагань 1917-21 років.

Нагадаємо, початок непересічної слави "українського Бонапарта" поклала блискуча операція по звільненню Крима від переважаючих за чисельністю російсько-більшовицьких військ у квітні 1918 року.

Громадська спілка "Музичний батальйон" домоглася дозволу встановити у Києві у сквері Петра Болбочана (вулиця Січових Стрільців, 86) пам'ятник командувачу Запорізького полку армії УНР, визволителю Криму від більшовиків Петру Болбочану.
Саме погруддя вже відлите у бронзі, районні чиновники обіцяють прийняти пам'ятник на баланс. Ініціатори збирають кошти на сам процес встановлення і різні додаткові заходи.

Реквізити:
Громадська спілка "Творче патріотичне об'єднання "МУЗБАТ",
пот/рах. UA48 320649 00000 2600 5052 754346 в ФIЛIЯ "РОЗРАХ.ЦЕНТР";
АТ КБ "Привабанк" м. Київ, МФО 320649, код за ЄДРПОУ 40326682
Картка "Приватбанку", прив'язана до рахунку: 4246 0010 0064 5816
Прохання зазначати в платежі: "Благодійний внесок на пам'ятник П. Болбочану"
Довідка

З початком Української революції 1917-1921 рр. Петро Болбочан займався організацією українських військових частин.

Солдати Петра Болбочана стали одним з найбільш боєздатних з’єднань Армії УНР: відіграли головну роль у звільненні Києва в лютому 1918-го та під час визволення від більшовиків Лівобережжя та Південно-Східної України, блискуче провели Кримську операцію в квітні 1918-го. Мав незаперечний авторитет серед підлеглих, а більшовики обіцяли за його голову 50 тисяч золотих рублів.


Доброта-вище всіх якостей.
DMishaДата: П`ятниця, 04.09.2020, 15:34 | Повідомлення # 660
Модератор

Країна:
повідомлень: 2382
Статус: Оффлайн
4.9.1938 - створено Українську Національну Оборону («Карпатська Січ»),

яку очолив Степан Росоха.



Доброта-вище всіх якостей.
Форум TV-SAT » « Куточок для спілкування і відпочинку » » Моя Єдина ! Моя, ти рідна, УКРАЇНА !!! » УКРАЇНА - Єдина Країна - Единая Страна
Пошук:

Copyright TV-SAT © 2009-2020