| FORUM TV-SAT | Понеділок
23.02.2026, 23:51
Вітаю Вас Гість | RSS |
|
 |
|
| |
|
|
|
|
УКРАЇНА — Єдина, Могутня, Непереможна, Велика Родина ! 1ч.
| |
| RATVOD | Дата: Середа, 05.03.2014, 11:56 | Повідомлення # 1 |
Адміністратор
Країна: 
повідомлень: 28820
Статус:  | УКРАЇНА — Єдина,Могутня, Непереможна, Велика Родина ! Номери телефонів:
Офіційні державні канали для отримання інформації
Інформація про рух транспорту
та роботи інфраструктурної галузі
|
|
|
|
| RATVOD | Дата: Понеділок, 15.06.2015, 22:11 | Повідомлення # 286 |
|
Адміністратор
Країна:
повідомлень: 28820
Статус: | Припиніть веселитися, поки в країні війна і смерть
Олексій Мочанов. Громадський активіст і волонтер, автогонщик
Чому, коли в країні війна, справжня, брудна, з артой, длінностволами,
танками, обстрілами, смертю, у вас як не свято, так вихідний?
«13 червня. Рік тому ця дата припала на п'ятницю, і ми повірили в містику. П'ятниця, 13-е червня 2014 року.
Хто про неї пам'ятає? У мене в телефоні одне за іншим вже тиждень приходять запрошення на тусовки, на пляжі, дискотеки, святкування річниці Грін Грей. Хто туди піде? Хто, навіщо і чому, співвітчизники? »- Пише у Facebook волонтер і громадський активіст Олексій Мочанов.
Чому, коли в країні війна, справжня, брудна, смердюча з артой, длінностволамі, танками, обстрілами, смертю - у вас як не свято, так вихідний? Як не танці, так пісні і каруселі? Чому не відкидаєте свята?
13 червня 2014 - чорна, трагічна дата в українській історії. Не тільки в сучасній, а в українській історії взагалі.
Рівно рік тому збили в небі над Луганськом наш Іл, на борту якого перебувало 40 десантників 25-ї Дніпропетровської аеромобільної бригади та 9 членів екіпажу, для яких ми з Семеновим грали за п'ять днів до загибелі, 8 червня в ангарі Дніпропетровського аеропорту. А на ранок, 14-го, через менше ніж 12 годин, в Маріуполі розстріляли УАЗ "буханець", в результаті чого загинуло ще п'ять прикордонників. Ми за півдоби втратили 54 захисника Батьківщини. 54 солдата, офіцера, громадянина.
І як ставимося до їх пам'яті?
Рік тому, ввечері 14 червня, столична Арена на Бессарабці гуляла і веселилася, а тьолки змагалися, у кого коротше спідниця і тонші стрінги, носороги кружляли навколо самок і болт з лівою різьбою клали на інформацію про розстріл літака і погранців. Це їх не стосувалося. Не стосується і зараз.
Практично нікого, крім тих, хто реально відправив у АТО рідних чи друзів, і тих, хто оре на фронт, на тил, на передок і на Перемогу.
Решта: агов, ви не в Україні живете? Це не у вашій країні війна, артобстріли, горе, розруха, сльози, похорони і чорна від пороху-попелу земля? Чому ви радієте і від чого скачете, як на Титаніку? Хто-небудь з вас уявляє себе на дискотеці, коли у вашій родині загинуло б півсотні людей? Ні? Так може просто Україна вам - не сім'я, і люди в ній вам - не рідня?
Кому потрібні ці дешеві і нікчемні "ви наші герої, молимося за вас, поверніться живими, герої не вмирають", коли у величезної кількості живуть на цій землі в цій країні немає ні грама, ні краплі чи тіні поваги до реальних героям, що захищає честь , гідність і незалежність країни зі зброєю в руках?
Потрібно було змусити цю країну вшанувати пам'ять загиблих хлопців цілодобово мовчання. Чи не хвилиною. Добою.
Як мінімум. А по-хорошому - до закінчення військових дій проти сепаратистів і російських найманців на південному сході України.
У такому неповазі до сучасників, співвітчизникам і їх ратної праці з ратним подвигом ми виховаємо націю без роду, без племені, без гордості, без пам'яті і без майбутнього. Націю гоблінів і орків. І не потрібно кивати на всі боки. Шукайте проблеми і невідповідності в собі. Невідповідність принципам, вірі, релігії, історії.
У країні зобов'язаний бути траур по цій катастрофі. І по іншим гірким річниць - теж.
26 червня - річниця танкової атаки і розстрілу першого блокпоста на рибгоспі під Слов'янськом, де ми теж втратили наших хлопців. Забудемо? Чи не згадаємо?
Воїни, бійці не тільки на передовій і в зоні АТО, зобов'язані вшанувати пам'ять побратимів, братів по зброї. Згадати, відсалютувати триразово, пом'янути і підняти Третій. Мовчки. З краплею зі склянки під ноги. Згадати і подумки подякувати, віддати військову честь і шану полеглим. Заради нас всіх і заради країни.
До яких пір ми будемо робити вигляд, що нічого не відбувається, лицемірити, викручуватися, брехати, виляти, крутити-чаклувати і молоти нісенітницею нісенітницю і нісенітницею нісенітницю, видавати бажане за дійсне, що відбувається за неіснуюче, а неіснуюче - за правду й істину в останній інстанції?
Так і будемо залишатися макетами людей в макеті держави з пінопластом понять і взаємин, курям і кацапам з бурятами на сміх?
Може, не звертаєте уваги на процеси навколо і не бачите, що країна зірвалася в прірву і котиться в Тьмутаракань з тар-тарарам, поки нас вішають локшину лузери з чмошнікі і розповідають як жити невдахи з недоумками?
А ми в цей час боїмося чесно подивитися навколо і хоча б самим собі сказати правду, якою б гіркою вона не була.
Я в ці дати тихенько побуду сам з собою і з книгами. Наодинці. Почитаю, позгадувати, подумаю. Вийду з лісу і з'їжджу до пацанам. Проїду по друзях на передку, поспілкуюся, пом'янемо і заспіваємо. Неголосно.
За хлопців і синяву, яка лежить на крилах як фарба і манить в безодню за собою, неосяжний світ помацати руками.
А що будете робити ви? Кожен з вас? Компаніями та сім'ями.
Будь ласка, не беріть участь в бенкетах під час чуми. І війни.
Нас вже пізно міняти, так? От тільки якщо ми не змінимося, як далеко і в які нетрі ускачут, трясучи копитами і чіпляючись за синяву рогами, наші з вами діти?
Не страшно? Чи не соромно? Тоді гуляйте і веселіться! Не забудьте викласти фотки з тусовок. Щоб їх побачили в Дніпрі, в Щастя, в Луганському, в Авдіївці, на Спартаку і Зеніті, на териконі, в Мар'їнці, Широкино, Маріці і на нульових блокпостах.
Країна повинна знати своїх героїв. І своїх мерзотників - теж. В обличчя і по іменах.
Будьте людьми.
Текст публікується з дозволу автора.
Оригінал
|
|
|
|
| RATVOD | Дата: Субота, 28.11.2015, 14:40 | Повідомлення # 287 |
|
Адміністратор
Країна:
повідомлень: 28820
Статус: | ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ Голодомор… Його жертви…
Знищення українських синів і дочок – ця тема найболючіша з усіх, яких торкаєшся вдивляючись у ті страшні роки.
Як потужний засіб, зброя для підкорення непокірних – голод, був широко застосованний з давніх давен. Якщо нападники не могли взяти ворожі міста штурмом, то вони брали його в облогу і оборонці, знесиленні голодом, врешті здавалися на ласку переможця, або гинули. Коли римляни щільно обложило військо повсталих рабів, Спартак підняв меча і крикнув: «Вперед! Краще загинути вільними людьми від заліза, ніж померти з голоду рабами». Більшовицькі керманичі були людьми освіченними і зналися на історії. Коли у 21-му році до Льва Троцького звернулися по допомогу голодуючі селяни, той відповів: «Ви голодуєте?! Це ще не голод. Коли римський імператор Тит брав Єрусалим, матері, в обложеному місті, їли своїх дітей. Коли ваші матері їстимуть своїх дітей, о тоді можете прийти і сказати: "Ми – голодуємо"».
Іноземні мандрівники, які відвідували нашу країну впродовж віків, озивалися про неї одностайно: «Земля ця дуже багата і щедра: віткнеш палицю – виросте дерево, а риби у річках стільки, що спис встромиш у воду, а він стоїть». На землі, яка з правіків була житницею Європи, на землі, яка сторицею віддячувала сотням поколінь наших предків-оратаїв за святу хліборобську працю, просто не могло статися того жаху. До якого ж стану треба було довести людей?
Відомий російський письменник Василь Гросман, наш земляк родом з Бердичева, у 1932 році працював на Донбасі. Вже після Другої світової війни згадуючи роки голодомору він писав: «А селянські діти. Чи ви коли небуть бачили газетні знімки дітей у німецьких таборах? Вони виглядали саме так: їхні голови були схожі на важкі м’ячі на тонких, як у лелек, шиях і видно було кожну кістку їхніх рук і ніг, що виступали зі шкіри, і весь кістяк проступав зі шкіри, що виглядала, як жовтна марля. Дитячі обличчя були старі, зморені, ніби цим дітям було по 70 років, а з початком весни вони вже зовсім не мали обличь». Це були радянські діти. І ті, що карали їх смертю, були радянські люди.
З кожним роком все меншає свідків, мало хто з безпосередніх учасників вижив у перші два голодомори 1921-1923, та 1932-1933 рр., а ще меньше з них пережили події буремних років побудови світлого майбутнього для всього людства – громадянську війну, «стройку комунізму», Другу світову. Свідків повоєнного голодомору 1946-1947 рр. більше, але донедавна їхні уста були скуті мовчанням, бо до самого кінця радянських часів сама згадка про голодомори була заборонена під страхом тяжкої кари.
За ці голодомори, а було їх в Україні вчинено три, від голоду та на засланні загинуло до 5 млн. дітей. Доля тих, хто вижив була нелегкою. Тривалий, а особливо примусовий голод калічить людей як фізично так і духовно, і дуже важко визначити, що страшніше. В їхніх тілах на все життя огніздилися недуги, а в душах страх.
Кожне українське село у ті страшні роки мало свою книгу смерті, у якій записували тих, хто помер від голоду – вік, національність, стать. Було таких книг десятки тисяч, а дійшло до нашого часу лише декілька – книги скорботи були вилучені і знищенні.
Голод жахливий, але коли він організований, рукотворний, то стає страшною зброєю придушення і нищення, справжньою косою смерті. У роки першого голодомору 1920-х років вона була лише випробувана і виявилася дуже ефективною. На повну ж потужність вона запрацювала підчас найстрашнішого другого голодомору 32-го – 33-го років. Та зброя, навіть ядерна, не страшна до того часу, доки її не вільме у свої руки людина. Косою смерті в руках уповноважених, тисячників, співробітників НКВД та інших безпосередніх виконавців став залізний стрижень загострений з одного кінця і з руків’ям, для зручності, з іншого, яким вони проштрикували землю, копиці сіна, скирти соломи і стріхи у пошуках прихованого селянами зерна. Майже все вилучене у селян зерно везли на продаж, зокрема у країни Європи. Загалом, картина експорту хліба виглядала так: в 1932 експортували зерна в 20 разів більше ніж у 1929-му, до початку тотальної колективізації. Далі експорт різко зменшився – не було що вивозити. В 1929 році на Україні народилося понад 1 млн. дітей, а в 1933 – 470 тис. Природна ж смертність впродовж 1929 – 1931 рр. була середньо-статистичною – 550 000 чоловік на рік. У 1933 померло 4,5 млн. осіб. І ця цифра дуже обережна, як сказали б зараз – політкоректна.
Встановити точне число жертв голодоморів просто неможливо. Спочатку громадянська війна розвалила роботу статистичних органів Російської імперії і тому експертні оцінки числа жертв першого голодомору приблизні. Вони коливаються у межах від половини до півтора мільйона людей. Є дані перепису 1926 та 1939 рр. зіставивши які, можна було хоча б приблизно оцінити втрати від другого голодомору 1932-1933 рр. Але дані перепису 1939 року відверто сфальшовані, ба навіть самі статистики знищенні. От вченні і сперечаються – найобережніші називають цифру у 4,5 млн. чоловік, а Роберт Конквест, один з найвідоміших і найавторитетніших західних дослідників голодомору стверджує, що через репресії, розкоркулення і голод в Україні загинуло тоді до 13,5 млн. людей. Під час третього, повоєнного голодомору, робота радянських статорганів також була дезорганізована, сліди злочинів приховувались ще ретельніше. Оцінки вчених тут також коливаються від половини до півтора мільйона осіб. Отака статистика… Загалом же виходить, що за три голодомори Україна втратила понад 16,5 млн. своїх синів і дочок.
Грандійозна операція – хліб в обмін на смерть. За крадіжку колгоспного зерна, «куркулів» виганяли з села і йшли вони у безвість родинами, селами, мільйонами. Ішли у смерть. Бракувало трун, а тому ховали без них. Тіло привозили в труні, викидали в яму і вивільненні труни їхали за новими тілами. Економно… Потім, в 33-му, досвід економії «розвинули» – про труни вже навіть і мови не стало. Нелюдам, які спричинили голодомори в Україні досі немає суду. Чому?
На календарі XXI століття і кожен з нас може багато: займатися спортом чи науковою діяльністю, може вільно висловлювати власні думки і обирати стиль одягу, читати те, що хоче, підтримувати будь-яку партію або не підтримувати жодної. Наші батьки могли значно меньше. Батьки наших батьків не мали навіть тих можливостей, які були в їхніх дітей.
Ті, що жили в 1932-1933 роках, хотіли одного – вижити. Мільйони людей тоді не могли навіть цього. У них забрали їжу, щоб убити голодом. У батьків наших батьків хотіли забрати пам’ять – їм забороняли згадувати про голодомор. Більшість мовчала, однак були ті, хто не міг забути. Наші батьки знали про голодомор дуже мало. Навіть ті їхні ровесники, котрі знали про масштаби і причини трагедії, не могли відкрито про це говорити. Та знайшлися ті, хто не міг мовчати.
Сьогодні я можу те, чого не могли попередні покоління українців – прийти в День вшанування пам’яті жертв голодомору на пам’ятний захід у моєму місті і відкрито поставити свічку.
 Вічна пам’ять жертвам голодомору!
диякон Іван Сидор
Прес-служба Михайлівського Золотоверхого монастиря
|
|
|
|
| RATVOD | Дата: Неділя, 07.02.2016, 09:24 | Повідомлення # 288 |
|
Адміністратор
Країна:
повідомлень: 28820
Статус: | 
|
|
|
|
| RATVOD | Дата: Неділя, 07.02.2016, 09:26 | Повідомлення # 289 |
|
Адміністратор
Країна:
повідомлень: 28820
Статус: | 
|
|
|
| |
|
| RATVOD | Дата: Субота, 14.05.2016, 08:17 | Повідомлення # 291 |
|
Адміністратор
Країна:
повідомлень: 28820
Статус: | Український суд відмовився визнавати факт
збройної агресії Росії проти України.
Президент - проти (!!).
Український суд відмовився визнавати факт збройної агресії Росії проти України. Якщо МЗС та Генеральна прокуратура не заперечувала проти задоволення заяви, то Президент в особі представника категорично наполіг на відмові у встановленні факту збройної агресії.
Таке рішення було проголошеного сьогодні Шевченківським судом міста Києва за наслідками майже 2 років судового розгляду: саме стільки часу розглядалася дана справа.
Ще 29 серпня 2014 року правозахисник та керівник проекту "Відкритий Суд" Станіслав Батрин звернувся до Шевченківського районного суду з вимогою про встановлення факту збройної агресії проти України. Таке звернення було підтримане рядом громадських діячів.
Суд першої інстанції двічі відмовлявся відкривати провадження у справі, проте правозахисник отримував дві перемоги в судах апеляційної інстанції, - за наслідками чого суд відкрив провадження у справі. В подальшому, суддя, котрий слухав дану справу заявив самовідвід через повідомлення в ЗМІ, за результатами чого відбулася заміна судді.
За час судового розгляду, заявник та волонтери змогли долучити як докази понад 1000 аркушів офіційних документів органів державної влади на підтвердження фактів:
1) вторгнення/нападу збройних сил Російської Федерації на територію України, а також окупацію та анексію частини території України;
2) блокади портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами Російської Федерації;
3) нападу збройних сил Російської Федерації на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України;
4) засилання Російською Федерацією озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України;
5) вбивства громадян України.
Фактично, силами громадськості вперше створено об'єднану хронологію фактів підготовки Росією до вторгнення, самого вторгнення та подальшого вчинення злочинів проти України. Це підтверджується офіційними відповідями Генштабу ЗСУ, Міноборони, Міністерства внутрішніх справ, СБУ, Антитерористичного центру, органів розвідки та наявні у матеріалах розслідування ТСК Верховної Ради України. Також отримано всі матеріали, якими володіє Генеральна прокуратура в розрізі саме збройної агресії.
В ході судового розгляду було допитано ряд свідків. Зокрема, свідок Сенченко Андрій Віленович (у період окупації Криму і початку військових дій на Донбасі виконував обов'язки заступника глави Адміністрації Президента України) навів обставини бездіяльності вищого керівництва країни в епізодах звільнення заручників. Зокрема, наведено обставини бездіяльності глави адміністрації президента Бориса Ложкіна.
Примітно, що 9 лютого до суду надійшов факс з Адміністрації президента за підписом Б.Ложкіна з проханням відкласти засідання у справі з метою формування правової позиції та надання пояснень", а в подальшому позиція Президента була сформована чітко - Президент просив відмовити у задоволенні заяви про встановлення факту збройної агресії Російської Федерації.
Цікаво, що дивну роль у процесі відіграло Міністерство внутрішніх справ: спочатку МВС розмістило в себе на сайті інформацію про володіння доказами присутності регулярних військ РФ на території України. Однак, після того як суд виніс ухвалу про витребовування таких доказів від МВС, у міністерстві надали відповідь, що не можуть їх надати, бо людина, яка їх розміщувала, - у відрядженні. Такі докази на дві вимоги суду з боку відомства А. Авакова не надані.
Нагадаємо, що участь у даній справі приймають : заявник Батрин Станіслав Віталійович, Служба безпеки України, Міністерство оборони України, Міністерство закордонних справ України, Міністерство юстиції України, Генеральна прокуратура України, Антитерористичний центр при СБУ, Посольство Російської Федерації в Україні, Президент України в особі Адміністрації Президента.
Коментар: "Це, безумовно, політичне рішення. Потрібно брати на себе відповідальність, а навіщо ? Ми послідовні, йдемо далі та оскаржимо рішення в апеляції, але завдячуючи безхребетності судів та виконавчої влади сьогодні Росія поінформує всі країни світу, що навіть український суд не визнає агресію РФ. Нам варто набратися терпіння і рухатися у обраному напрямі. Я думаю, суспільство має бути консолідованим навколо даного питання. НПо суті - це і є наша стратегічна мета: показати людям правду та об'єднати навколо національних інтересів" - С. Батрин
12.05.2016.
|
|
|
|
| DMisha | Дата: Субота, 14.05.2016, 08:17 | Повідомлення # 292 |
V.I.P
Країна:
повідомлень: 2383
Статус: | У Полтаві відкрили пам'ятник гетьману Мазепі
 
"Історія цього монумента великому гетьманові дуже складна. Ідея встановлення пам’ятника зародилася в середовищі української молоді, представники якої ще 1989 року зібралася у Полтаві, щоб перешкодити імперському святкуванню чергової річниці Полтавської битви. Увіковічити Івана Степановича у Полтаві намагалися з середини минулого десятиліття, та навіть готову скульптуру не вдавалося встановити. Жалюгідна ж спроба її підірвати, яка сталася буквально днями, – неначе остання конвульсія п’ятої колони на території Полтавщини.
Читайте більше тут:
Доброта-вище всіх якостей.
|
|
|
|
| DMisha | Дата: Субота, 14.05.2016, 08:17 | Повідомлення # 293 |
|
V.I.P
Країна:
повідомлень: 2383
Статус: | Сьогодні День памяті і примирення
 
Цитата Сегодня, 8 мая, в Украине отмечается ежегодный День памяти и примирения в честь всех жертв Второй мировой войны 1939-1945 гг.
В 2015 году Верховная Рада утвердила 8 мая Днем памяти и примирения в честь жертв Второй мировой войны 1939-1945 годов.
Основные памятные мероприятия проходят в Киеве. Представители власти и граждане возлагают цветы к памятникам войны, в Национальном музее истории Великой Отечественной войны проходит ряд мероприятий при участии первых лиц государства и иностранных гостей.
В 2015 году впервые в Украине в этот день прошла акция "Первая минута мира".
Генеральная Ассамблея ООН 22 ноября 2004 провозгласила 8 – 9 мая днями памяти и примирения и предложила государствам – членам ООН, неправительственным организациям, частным лицам, кроме празднования своих Дней победы или освобождения, ежегодно отмечать один или два дня как дань памяти всех жертв Второй мировой войны.
2 марта 2010 года Генеральная Ассамблея ООН предложила всем государствам-членам, организациям в системе ООН, неправительственным организациям и частным лицам отметить соответствующим образом эти дни как дань памяти всех жертв Второй мировой войны.
Напомним, 8 мая 1945 года в 23-00 в Европе завершилась военные действия. Концертом закончились памятные мероприятия 8 мая в Украине.
Доброта-вище всіх якостей.
|
|
|
|
| DMisha | Дата: Субота, 14.05.2016, 08:18 | Повідомлення # 294 |
|
V.I.P
Країна:
повідомлень: 2383
Статус: | 10 фактів про Україну в Другій світовій або уроки для нащадків
Цитата 1. Для українців війна розпочалась в березні 1938р., коли внаслідок Мюнхенської змови, дружні Німеччині угорські війська збройно захопили новопроголошену Карпатську Україну, що перед тим була в складі Чехо-Словаччини. В боях було втрачено 430 убитими та більше 400 пораненими бійців Карпатської України.
Сукупні ж втрати січовиків, за різними даним, склали від 2 до 6,5 тисяч чоловік. Це пояснюється тим, що більшість з них загинула не в зіткненнях з регулярними угорськими частинами, а в результаті зачисток і розстрілів полонених. Угорське населення почало полювати за групами січовиків і вбивати їх на місці без суду і слідства. Січовиків, які були передані полякам, теж розстрілювали на місці.
2. У вересневій кампанії 1939 р. вже 112 тис. українців вступили у двобій з Вермахтом у складі Війська Польського, 7 834 жовнірів української національності загинули у боях з Вермахтом під польськими прапорами, а 16 тис. отримали поранення у вересневій кампанії.
3. В Україні Червона армія широко практикувала так званий «достроковий» призов юнаків 16 – 17 років, яких без підготовки та часто погано озброєних відразу кидали в бій, в результаті чого вони масово гинули.
4. Загалом у другій світовій війні загинув кожен п'ятий українець. Серед військовослужбовців призову на літо 1941 року уціліли тільки 3% з загальної кількості.
5. Загальні демографічні втрати України - включно з убитими, жертвами концтаборів, депортованими та евакуйованими - становлять не менше 14 млн. чоловік. З 41,7 мільйона людей, які мешкали до війни в УРСР, на 1945 рік залишилося тільки 27,4 мільйони чоловік.
6. Під час евакуації з України на Схід було забрано близько тисячі найкращих промислових підприємств України, які після війни не повернули в рідні міста. Підприємства, за створення яких український народ заплатив власною кров’ю (в буквальному розумінні цього слова), упродовж 1930-х рр. стали основою створення військово-промислового комплексу в східній частині СРСР у повоєнні роки.
7. В 1941 р. радянська влада при відступі залишала «випалену землю». При евакуації в Запоріжжі висадила в повітря Дніпрогес. Про це не знало ні цивільне населення, ні навіть поблизу розташовані військові частини, значна частина яких була потоплена водяним валом Дніпрогесу. В Дніпропетровську було підірвано хлібокомбінат разом із робітниками. В Одесі, при відступі Червоної армії, затопили приморські квартали разом з жителями, а поранених червоноармійців скинули в море разом із санітарними машинами. З Харкова вивезли сотні представників інтелігенції, щоб їх спалити в закритому будинку. В Умані живими замурували людей у льоху. Таких прикладів багато. І все це робили не нацисти, а комуністи при відступі.
8. Кореспондент газети «Saturday Evening Post», відвідавши в 1945 p. Україну, з жахом написав: «Те, що дехто намагається зобразити як «російську славу», було, насамперед, українською війною. Жодна європейська країна не постраждала більше від глибоких ран, нанесених своїм містам, своїй промисловості, сільському господарству, людській силі».
9. Друга світова війна повністю змінила етнічне обличчя українського суспільства. З України «зникли» такі впливові раніше національні меншини, як німці (виселили на схід СРСР або виїхали на Захід в Німеччину.), кримські татари, що впродовж віків були важливим фактором історії причорноморського регіону, в 1944 році вони були депортовані з Криму в Середню Азію, із майже 3 млн. українських євреїв війну пережили 800 тис. осіб (згодом 140 тис. з них виїхало до Польщі), із 2,5 млн. поляків до 1950 р. залишилося менше 400 тис. Натомість, кількість росіян із довоєнних 4 млн. зросла за перше повоєнне десятиліття до 7 млн. осіб.
10. Українці воювали проти Німеччини і в складі інших армій та військових частин, зокрема, багато з них служило в американській й канадській армії (в останній їх нараховувалося 40 тис.). Вони воювали і в французькому Русі опору. Тисячі українців служило у польській армії генерала Владислава Андерса і приймали участь у військових діях на британській стороні у Єгипті, Лівії й Італії. Також західні українці становили 2% складу польської дивізії ім. Тадеуша Костюшки та 70% чехословацької бригади генерала Людвіга Свободи.
 
Джерело:
Доброта-вище всіх якостей.
Повідомлення відредагував DMisha - Понеділок, 09.05.2016, 16:18 |
|
|
|
| DMisha | Дата: Субота, 14.05.2016, 08:18 | Повідомлення # 295 |
|
V.I.P
Країна:
повідомлень: 2383
Статус: | Росія розбудила один з найбільш войовничих народів Європи. Буде їй горе
Цитата Одна из самых идиотских фраз, которые я слышал в жизни: “украинцы – мирный народ”.
Ох, ребята. Да вы шутите. Украинцы – одна из самых боевых наций в Европе, если не в мире. Вы только повспоминайте историю, даже не казацкую, а прошлого, двадцатого века.
Цитата Давайте говорить прямо: то, что Украина давно не воевала, показатель не “миролюбивости” нации, а слабости государства и армии. Слабая у нас армия. Была. До прошлого года. Россия до сих пор не поняла, что натворила: один из самых воинственных народов Европы, который умудрялся воевать где ни попадя при малейшей возможности, теперь снова научился это делать, спешно и активно перевооружается, получает современную технику и знания. А самое главное – имеет перед лицом вполне конкретного противника. Одного.
Будет вам горе, ребята. Будет горе. Это снова мы.
 
Джерело:
Доброта-вище всіх якостей.
Повідомлення відредагував DMisha - Четвер, 12.05.2016, 14:26 |
|
|
|
| DMisha | Дата: Субота, 14.05.2016, 08:18 | Повідомлення # 296 |
|
V.I.P
Країна:
повідомлень: 2383
Статус: | Почни із себе! 10 правил, які допоможуть зробити нашу країну кращою.
1. Не лайся
2. Не ображай тварин
3. Не викидай сміття де завгодно, донеси до урни
4. Дотримуйся правил керування автомобілем
5. Переходь дорогу в спеціально відведених для цього місцях
6. Не знищуй природу
7. Дотримуйся законів України
8. Не роби із парку туалет і курилку
9. Пишайся своєю країною і своїм народом
10. Просто відчуй себе українцем, який проживає в європейській державі!
 
Доброта-вище всіх якостей.
|
|
|
|
| DMisha | Дата: Субота, 14.05.2016, 08:18 | Повідомлення # 297 |
|
V.I.P
Країна:
повідомлень: 2383
Статус: | Таємниці України: Чоловічій оберіг робив опришків непереможними
Старовинна магія нашої Землі – одна з найсильніших в світі. Черес – елемент чоловічого одягу – з давніх часів має магічну славу для гуцулів. Якщо є бажання виготовляти оберіг своїми руками, допоможе відео, що додається.
 
Черес – елемент святкового одягу і предмет гордості гуцула.
Черес (пояс) — чоловічий шкіряний пояс. Поширений у гірських районах Карпат. Має різні розміри — від одної до шести пряжок. Оздоблюється ланцюжками з міді чи іншого металу, ґудзиками тощо. З правого боку міститься гаманець для грошей, приладдя для паління. До череса підвішується ніж та металевий топірець, пишуть Патріоти України з посиланням на сайт Нескучные новости.
Череси існують різних розмірів: на одну пряжку — "малий ремінь" або "пасок" та на дві пряжки — "великий ремінь", а також великий ремінь на шість пряжок.
Чому варто придбати магічний черес - оберіг відважних опришків ?
Пояс виготовляли з цілого шматка гладкої волячої або коров'ячої шкіри, зігнутої вздовж навпіл так, що згин був унизу. Вгорі його зшивали, за винятком хіба що тих проміжків, де утворювали кишені. В них опришки ховали кулі та монети. Завширшки пояс сягав від 20 до 45 см (нерідко його доводилося вирізати під пахвами).
Дуже важкий черес часто підтримувався ще й двома мідними ланцюжками, перекинутими через плечі. Застібали його спереду кількома (від 3 до 5) пришитими до нього ремінцями з пряжками, оздоблювали витисканням на шкірі, мідяними ланцюжками, ґудзиками місцевої гуцульської роботи ("ціточки"), летінкою із кольорових шкіряних тасемок тощо. До череса також прикріплювали кільця, короткі ланцюжки й гаплики, на які підвішували "рекітязі" (гаманці), "протичку" для файки, кресала та інші дрібні предмети. До широкого пояса на чотири-шість пряжок прикріплювався ще роговий "сугак" — пристрій для розв’язування вузлів, а також "бганий" (складаний) ніж і металевий топірець. Також через плече перевішувалася дерев’яна або рогова порожниця.
Черес одягали поверх сорочки і штанів, він не тільки захищав внутрішні органи воєвничих гуцулів, але й зміцнював м’язи середньої частини тіла при важкій фізичній праці, наприклад, у бокорашів, які сплавляли ліс чи пастухів, котрі щодня долали кілометри крутосхилів за рухливою отарою. І, нарешті - черес служив просто чудовим оберегом та прикрасою. Це елемент святкового одягу і предмет гордості та достоїнства кожного гуцула. Він підкреслював чоловічу силу і мужність. Як відомо, гуцульський юнак ставав лише тоді справжнім леґінем, коли батько дарував йому на день народження черес. Надалі пояс ставав родинною реліквією і передавався з покоління у покоління як особливий атрибут.
В Карпатах побутують й інші назви цього шкіряного пояса: попруга, букурія, баюр. Назва ж "черес" походить від праслав'янського "cersъ", що означає "чересла" (поясниця). В одному з карпатських замовлянь говориться: "Я тебе вишіптую, я тебе з крижів і чересел вибіраю". Подібні пояси знали і мандрівні чумаки, які возили сіль на Велику Україну з Гуцульщини та Прикарпаття. Ймовірно, таким чином дана традиція передалась запорожцям - товстий, міцно обтягнутий пояс захищав тіло козака від поранень, а також служив як патронташ.
З найдавніших часів пояс розглядався в народі як магічний оберіг, сприяючий благополуччю і удачі, символ життєвої енергії. З чересом у гуцулів пов'язано безліч приповідок та прикмет. Вважалося, що коли при першому випасі прогнати через пояс череду, вона буде збережена і дасть приплід. У деяких регіонах, наприклад на Буковині, підперезували хлопчика і дівчинку, коли їм виповнювалося три роки.
Існував також звичай ховати померлу дитину підперезаною червоним поясом, так як він захищав душу дитини від потерчат і русалок та дозволяв безпечно перевтілитися. Що цікаво, в Індії також символізував "друге народження". За ведичним обрядом, перед тим як посвятити хлопчика в учні брахмана, його вбирали у новий одяг і пояс, даючи нове ім'я. Коли його підперізували, тоді брахман промовляв замовляння: "...ось прийшла до тебе Богиня-сестра — священна пов'язка... тепер усе погане відійде, очиститься силою вдиху та видиху".
Звичаї, записані дослідниками в Карпато-Балканській зоні свідчать про неабиякий зв'язок пояса з магічним світом плазунів. Наприклад, якщо кинути у клубок сплетених змій свій пояс і бігти проти Сонця, щоб змії не наздогнали, то на тому місці можна знайти корінь магічної "розрив-трави". Або, щоб не болів поперек, навесні шукають ящірку, розстеляють на землі пояс, намагаючись "перегнати" її через нього, тоді вдягають пояс на себе. Парубок, котрий хоче бути розумним і досягти успіхів у різних справах, знаходить навесні саламандру і протягує її тричі донизу під своїм поясом (вважається, що саламандра володіє таємницями мистецтва й ремесел).
Чарівна магія пояса виходить з його круглої форми, що співвідносить людину з циклами часу, тобто сила пояса була силою самого часу. Магічний "черес" проводить межу між Верхнім (Небесним) світом і Нижнім (Підземним), а також символізує меридіан, оперізуючий землю, і немов би замикає простір гуцульського костюма. Можливо, саме тому опришки, оперезані чересом, були настільки непереможними, що наводили жах на панів майже до кінця XIX століття.
Череси користуються популярністю на Західній Україні і нині. І не тільки, як елемент фольклору. У горах чоловіки із задоволенням носять його як щоденний атрибут одягу. Череси також виготовляють під замовлення як чудовий лікувальний засіб при болях у поясниці.
Джерело:
Доброта-вище всіх якостей.
|
|
|
| |
|
| DMisha | Дата: П`ятниця, 20.05.2016, 22:48 | Повідомлення # 299 |
|
V.I.P
Країна:
повідомлень: 2383
Статус: | "Перший рік буде кривавим, другий - голодним, третій - переможним", - мережею шириться старе пророцтво прозорливих ченців про війну з Росією
Саме тепер Україна свідомо виривається із царства Антихриста, який 100 років мав у своїх руках Імперію Зла, що відреклась від Бога та сама повалила власні храми.
 
Молитва за Україну.
"Мир наступить, коли вся Україна стане на коліна перед Богом – передрікають прозорливі монахи всіх конфесій. Найзаповітніше бажання вінничан та всіх українців – бажання миру. Ним уже марить вся Україна, і люди звертаються до всіх, хто може заглянути в наше майбутнє", - написали у своїй статті журналісти вінницької газети 33kanal.com. Патріоти України пропонують вам ознайомитися з цікавим пророцтвом, яке було оприлюднене цим виданням.
Вперше про дивне явище під час приїзду Патріарха Кирила до Почаєва, коли зі дзвону, в який він бив, почав йти вогонь, написала саме наша газета. Більше того, віруючі старці прокоментували це так: це до війни. Два роки тому ці слова здавались абсурдом. Тепер – стопроцентною правдою. Тепер ми знову попросили прозорливих монахів, представників інших конфесій, відповісти на запитання: коли Україні чекати миру?
– Перший рік буде кривавим, другий — голодним, третій — переможним, – сказали вони.
– Кривавий ще буде?
Для того, щоб не повторився і Україна подолала всі біди, українці всіх конфесій мають стати на коліна і одночасно покаятись у всіх гріхах та помолитись за мир. ВСІ УКРАЇНЦІ, запам’ятайте це!!! Такий рецепт нам назвали в усіх християнських храмах, синагогах та мечетях.
І дійсно, Ізраїль терпів численні поразки доти, доки всі ізраїльтяни не об’єднались і так не зробили. Такі приклади є у Польщі, інших країнах.
– Не в 91-му, а саме тепер Україна свідомо виривається із царства Антихриста, який 100 років мав у своїх руках Імперію Зла, що відреклась від Бога та сама повалила власні храми. І тепер вона знову поглинається в пітьму терору, перетворивши найгуманнішу релігію — християнство — в підступний і мстивий талібан. Кому служить нинішній її президент, вже немає ілюзій у всіх істинно віруючих людей. Україна була її часткою. Але за невинних масово убієнних, зморених голодом, за брехню та масове обкрадання убогих та стариків, байдужість нашу, інші численні гріхи ми ще не покаялись всією країною. А коли немає каяття – немає прощення.
Чому Німеччина нині така успішна держава? Бо зуміла визнати свій гріх і покаятись перед усім світом. А Росія розкаялась за винищення сотень мільйонів сталінізмом? Ні! Навпаки, зараз до нього повертається. Туди і нас тягне. Так завжди вчиняють сили Зла. А щоб з нами був Бог, монахи передали нам молитву за Україну.
Молитва за мир в Україні. Читати вранці, ввечері та вночі
Цитата Господи, Боже Вседержителю, призри на нас, грешных и недостойных чад Твоих, согрешивших пред Тобою, прогневавших благость Твою, навлекших гнев Твой праведный на нас, падших во глубину греховную.
Ты зриши, Господи, немощь и скорбь душевную, веси растление умов и сердец наших, оскудение веры, отступление от заповедей Твоих, умножение нестроений семейных, разъединения и раздоры церковныя. Ты зриши печали и скорби наша, от болезней, бед и междоусобныя брани происходящия.
Но, Премилосердный и Человеколюбивый Господи, вразуми, настави и помилуй нас, недостойних, просвети разум наш светом учения Евангельскаго, возгрей сердца наша теплотою благодати Твоея и направи я к деланию заповедей Твоих.
Исправи жизнь нашу греховную, утоли раздоры и нестроения, укроти брани и кровопролития. Собери расточенныя, разделенныя совокупи, лишенныя крова введи в домы, алчущия напитай, плачущия утеши, раненыя исцели, плененныя освободи, ожесточенных сердца умягчи и к Твоему познанию обрати. Павшия на поле брани и вся невинно убиенныя в селениях Твоих упокой и с праведными сопричти.
Мир стране нашей Украине, Церкви Твоей и верным чадам ея подаждь, да единым сердцем и едиными усты прославим Тя, Господа и Спасителя нашего, во веки веков. Аминь.
Джерело:
Доброта-вище всіх якостей.
|
|
|
|
| DMisha | Дата: П`ятниця, 20.05.2016, 22:49 | Повідомлення # 300 |
|
V.I.P
Країна:
повідомлень: 2383
Статус: | Спеціально російською, щоб "за поребриком" зрозуміли: "Почему теперь мы ненавидим русских", - пост українки підірвав мережу
Згодна з кожним словом моєї співвітчизниці.
 
За що українці ненавидять росіян.
Патріоти України пропонують увазі читачів пост українки, опублікований на сторінках соцмереж.
"За жен, на коленях вымаливающих жизни своим любимым.
Что только не прилетало мне в личку за эти последние бурные годы.
На всякие там «с@ка бандеровская» уже даже внимание не обращаю. Давно принимаю за комплимент. Но сегодня вдруг зацепило одно сообщение: «ЗА ЧТОООО??! (именно так протяжно и именно капслоком) за что вы нас так ненавидите????» Мы — это, соответственно, украинцы, то есть хохлы, то есть бандеровцы , то есть фашисты.
Они- это русские, то есть братья, то есть одной крови, одного теста и чуть ли не от одной матери.
«Мы же столько прошли! А вы нас ненавидите! Все русское ненавидите. За чтоооо???!!»— надрывалась моя личка.
А действительно. За что? Ну, во-первых, не все русское и не всех русских. Никто не заставит меня разлюбить Есенина, Ахматову, Блока. Я никогда не забуду, как задыхалась от восторга, глядя на картины Врубеля в Третьяковке. Мне все так же нравятся Высоцкий и Розенбаум. Я выросла на русской классике. В детстве я вместо альбомов с раскрасками листала альбомы с репродукциями Васнецова, Репина, Брюллова. И Перов для меня драматичнее, чем Жерико, а Достоевский глубже, чем Гюго. Я это полюбила задолго до Путина и «крымнаш».
Да, сейчас «крымваш».
Но «совестьнаш».
И «правданаш».
И «богнаш», а от вас отвернулся.
И да, действительно, мы так много прошли с вами вместе. Великую отечественную, Афганистан… Украинцы получали такие же фронтовые письма, сложенные треугольничком, такие же похоронки, такие же цинковые гробы. Мы вместе показывали кукиш Америке и кузькину мать всему миру. Ненавидели империализм и буржуев проклятых во время холодной войны. Цвет украинской нации валил лес и гнил на соседней шконке рядом с вашим в ГУЛАГе…
Потом Чечня. Когда старший брат сказал, что вся Чечня - это сплошные головорезы и бандиты, мы согласились. Когда Грозный равняли с землей, мы промолчали. Дай, Господи, силы теперь не умереть со стыда. Когда воевали с грузинами, мы тоже робко постояли в стороне. Старшему брату ведь виднее. На братскую любовь можно списать любую подлость.
А теперь мы ненавидим вас. Тех, у кого Путин и гвардейская ленточка на весь микроскопический мозг. За то, что вы пришли к нам. Может, не вы лично. Но с вашего молчаливого одобрения или заливистого поощрения пришли другие. У которых «русский мир» зачесался. У которых патриотизм жмет голову, карманы и курок от автомата. К нам пришли, к своим бывшим братьям. На наши свежевыметенные полы. В своих кирзачах. И теперь мы вас ненавидим.
За «защиту» «своих».
За «русский мир».
За «фашистов и бЕндеровцев»
За «гумконвои». За танки, БТРы, гранатометы и автоматы из «военторга».
За наших людей, на коленях встречающих въезжающие в города гробы.
За то, что на наших площадях висят фотографии погибших ребят. Некоторым из них еще не было 19-ти. За то, что другие 19-летние идут, чтобы сменить уже павших.
За то, что по улицам ходят мужчины с серыми лицами. Издалека кажется, что это пыль. А подходишь ближе и понимаешь, что это война въелась в морщины, в поры, в волосы, в души… И хорошо если она только въелась в кожу, а не оторвала руки, ноги, не испепелила сердце. И ничем ее не смыть. Только время поможет. Сколько лет нужно провести в кругу семьи, сколько люлек откачать с новорождёнными детьми или внуками. Сколько часов провести на рыбалке с сыновьями, братьями или отцами. Сколько времени должно пройти, чтобы появился блеск в глазах. Сколько нужно будет расчесать и заплести косичек дочерям, чтобы руки перестали предательски дрожать. Только все это поможет стереть страшную краску с поседевших лиц.
Мы ненавидим вас.
За то, что видим пацанов, с которыми учились в школе, или росли на районе, и они одеты в камуфляж. И старше пацаны эти стали на столетия. Даже если по паспорту им 20 лет.
За то, что дети в школах делают журавликов и пишут на них «возвращайся домой, дядя».+
За жен, на коленях вымаливающих жизни своим любимым.
За старческие руки матерей, поглаживающие фотографии тех, за кого молиться уже поздно.+
За скупые слёзы стариков-отцов. Которые храбрятся, держатся. И только потирают периодически где-то там, под сердцем. И седеют, тихо седеют…
За новости «сегодня в зоне боевых действий погибло…»
За страшное привыкание к этим новостям.
За тонкое детское «мам, а папа где?»
За дрожащее женское «на небе». А потом лишь бы успеть, лишь бы добежать. Захлопнуть дверь и упасть лицом в подушку. И грызть, грызть её и выть страшным неженским голосом.+
За будущих невест, которых отцы не поведут под венец.
За страшное слово «никогда», вошедшее во многие украинские дома. Вы принесли его на подошвах своих мерзких сапог.
Я надеюсь, что Света из Ростова получила исчерпывающий ответ?
Ilona Skala
На правах модератора додам.
Уверен этот пост долго не протянет, ибо троли его запинают, но в нем все то, что на языке у очень многих из нас.
Достойный ответ всем тем, кто не понимает, за что и кого.
От себя добавлю, только малое.
Когда мне говорят, что не надо критиковать власть, я скажу, что для предателей место рядом с теми, кого мы ненавидим.
Кучма и овощ - от них никто ничего не ждал, а эти любі друзі свели все жертвы к тому, что мы безнадежно отстали и застряли.
Я понимаю, что нет денег на дороги, школы, больницы но не я , почему не реформируются суды, почему нет люстрации. Почему в самой бедной стране Европы чиновники, судьи, прокуроры почти все миллионеры. Почему закон про Луценко можно принять за один день, а законы про борьбу с офшорами нет.
Почему мне стыдно перед иностранцами за человека, который только и делает, что мелькает в сводка коррупционных скандалов.
Я щиро люблю свою Україну, надихаюсь народом, який не дивлячись ні на що, продовжує існувати і перемагати, але я ніколи не буду мовчати про тих, хто плюндрує своїми вчинками мою Україну.
Коли я чую, що мільярдер допоміг комусь, але не скаже про те, кому мені смішно. Смішно, тому, що кожен другий Українець віддає останню копійку, волонтеру. Хто більш щедрий, той хто розбагатів на сотні мільйонів, і подарував частинку невідомо кому, чи той хто віддає останне заради нової України.
Мова не тільки про гроші, люди віддають за неї життя.
Для мене ясно тільки, те, що Великий народ України переживший репресії, голодомори та війни, переживе і упирів, які сьогодні намагаються допити нашу кров.
А хто наступний, кажуть люди.
Відповім. Не важливо. У вбивці не запитують хто наступний, так само і наступний має знати, що покарання неминуче, тоді і настане час для сильної України.
Джерело:
Доброта-вище всіх якостей.
|
|
|
|
|
|
|
