| FORUM TV-SAT | Неділя
22.02.2026, 15:03
Вітаю Вас Гість | RSS |
|
 |
|
| |
|
|
|
|
УКРАЇНА — Єдина, Могутня, Непереможна, Велика Родина ! 1ч.
| |
| RATVOD | Дата: Середа, 05.03.2014, 11:56 | Повідомлення # 1 |
Адміністратор
Країна: 
повідомлень: 28819
Статус:  | УКРАЇНА — Єдина,Могутня, Непереможна, Велика Родина ! Номери телефонів:
Офіційні державні канали для отримання інформації
Інформація про рух транспорту
та роботи інфраструктурної галузі
|
|
|
|
| Taras_1958 | Дата: Четвер, 14.07.2022, 14:23 | Повідомлення # 1876 |
|
Супер Модератор
Країна:
повідомлень: 2907
Статус: | Орда як була ордою, так і залишилась
Грабувати , вбивати ,ґвалтувати - це у них в крові.
|
|
|
|
| Taras_1958 | Дата: Четвер, 14.07.2022, 14:32 | Повідомлення # 1877 |
|
Супер Модератор
Країна:
повідомлень: 2907
Статус: | "Рамштайн-4":
Україна отримуватиме ще більше зброї.
|
|
|
|
| Taras_1958 | Дата: Четвер, 14.07.2022, 15:24 | Повідомлення # 1878 |
|
Супер Модератор
Країна:
повідомлень: 2907
Статус: | Найшвидша та найгрізніша САУ у світі
Швеція передасть Україні FH77 «Archer»
|
|
|
|
| Taras_1958 | Дата: Четвер, 14.07.2022, 15:35 | Повідомлення # 1879 |
|
Супер Модератор
Країна:
повідомлень: 2907
Статус: | РСЗВ HIMARS: точні влучення по командуванню вс рф
Хімери приносять свій щедрий урожай - 200 рашистів.Тільки за останні дні завдяки влучним ударам української артилерії
на концерт Кобзона вирушила ціла делегація високопоставлених
російських військових чинів, серед яких красується генерал-майор із Сімферополя.
Розкажемо докладно про цих "правильно демілітаризованих" росіян.
Повідомлення відредагував Taras_1958 - Четвер, 14.07.2022, 15:35 |
|
|
|
| Taras_1958 | Дата: Четвер, 14.07.2022, 15:56 | Повідомлення # 1880 |
|
Супер Модератор
Країна:
повідомлень: 2907
Статус: | "Я зобов`язаний цим хлопцям на фронті"
Потужна історія Ігоря Коваля - американського підприємця українського походження,
який разом із сім`єю мобілізував у США на допомогу Україні тисячі людей.
…Я розмовляв з Ігорем Ковалем і подумки запитував себе: звідки в успішного американського бізнесмена, який залишив рідний Львів 30 років тому, стільки віри в свою історичну Батьківщину? Стільки бажання допомагати своїм?
Аж потім зрозумів: частина Ігоревої душі залишилася тут, в Україні. А він, часто відвідуючи рідну землю, підтримував з цією своєю частиною безперервний зв‘язок. І, щиро люблячи Сполучені Штати, багато в чому залишився українцем.
Саме тому 58-річний Коваль є зараз настільки корисним Україні. Завдяки йому і його дітям тисячі американців отримали змогу фахово допомогти далекій країні, яку більшість із них ніколи не бачили і навряд чи побачать.
Однієї людини з прагматичним розумом і гарячим серцем вистачило для того, щоб на передову прийшли тисячі броніків і касок, десятки тепловізорів, безліч речей і приладів, з якими нашим бійцям стало легше бити російських окупантів.
А ще Ігор із черговим вантажем сам їздить на фронт, спілкується з різними родами військ, щоб на власні очі побачити потреби українських військових. І підготувати черговий, ще більш ефективний, "транш".
Йому було про що розповісти; за місяці війни Коваль накопичив величезний досвід. Але почали ми нашу з ним бесіду зі спогадів про перші воєнні дні лютого-2022.
- Пане Ігорю, про початок війни ви дізналися у себе вдома в Клівленді? Якою була перша реакція у вас, вашої сім`ї?
-Так, дізнався у Клівленді. А от донька моя була у Стамбулі: хотіла роздивитися університет, до якого збиралася вступати. І от у Клівленді була 10-11 вечора, коли дочка мені подзвонила і сказала: "Тату, почалася війна". Страшенно тривожне повідомлення; я одразу став читати новини. А дружина моя від початку лютого була у Львові, бо в неї батьки хворі. Я їй подзвонив, сказав, що війна, і що через день-два буду вилітати – після того, як дочка прилетить зі Стамбулу в Клівленд.
Коли ж дочка прилетіла, я одразу сів, написав заповіт, у якому все проговорив.
-Тобто ідея летіти у Львів і допомагати Україні, яка воює, виникла у перші години після початку війни?
-Так. Тут була моя дружина, тут живе моя 81-річна мама. І перша думка була такою: треба збиратися – і їхати. Єдине що – за день треба було вирішити усі справи з заповітом. Окрім усього іншого, я делегував своєму сину ведення трьох діючих бізнесів, і також синові і доньці - право приймати за мене всі рішення, якщо я буду неспроможний зробити це у лікарні. А вже наступного ранку вилетів на Варшаву. Там мене підібрали волонтери – і за шість годин ми вже перетнули кордон.
-Коли виникла ідея створення фонду для допомоги Україні?
-Через тиждень після того, як я сюди прилетів. Одразу побачив, що є моменти, які не перекриваються на місцевому рівні. Для цього були потрібні гроші. Я одразу став використовувати свої власні гроші (зарплату я досі отримую від фірм, які в мене залишились у Штатах). Але побачив, що цього мало.
-На що саме були потрібні гроші?
-Насамперед ішлося про бронежилети, каски і будь-які засоби зв`язку. Найперше, на що мене настрополили знайомі з різних напрямків – це сателітарні види зв`язку. Я одразу скомпонувався з американцями, які вже мали свій офіс в одному зі львівських готелів. З`ясувалося, що в перші дні у великій кількості були подібні запити від військових. Зустрічався я і з Командувачем ССО, і з багатьма військовими ЗСУ, спілкувався з Командувачем Сухопутних Військ ЗСУ. Це вже не кажучи про своїх давніх знайомих з двох інших ОМБр, де у мене є хороший друг, завдяки знайомству з яким я у 2015 і почав їздити і знайомитися з цими людьми.
І всі ці люди говорили мені те саме: бронежилети, каски і засоби зв’язку. Я зрозумів, що обов’язково треба налагоджувати контакти в Сполучених Штатах для того, щоб купувати потрібні речі. І що треба формувати свій фонд – тому що грошей, які я отримую на свою зарплату, мені не вистачить, щоб усе це зробити.
-Розкажіть, як вам вдалося "підняти хвилю" у Сполучених Штатах.
-Моїй доньці вдалося вийти на контакт з Fox News. Після цього мені почали дзвонити з CNN, Fox News, інших каналів і просити дати інтерв’ю.
Один із сюжетів американських каналів про Фонд Ігоря та його дітей
Пам’ятаю, що дав перше інтерв`ю Fox News Digital. Вони надрукували невеличку статтю – і після цієї статті почався потік дзвінків зі Сполучених Штатів. Телефонували і організації, і прості люди…
Серед них був один чоловік з армії, з Department of Emergency and Military Affairs в Аризоні. І він мені сказав: у мене є дуже велика кількість бронежилетів, касок і всякого військового спорядження, які я міг би віддати на ваш благодійний фонд.
-Тобто від самого початку головним джерелом надходжень до вашого Фонду була Північна Америка?
-Звісно. І це зараз це все стало більш впорядковано – а тоді все було дуже сумбурно. У нашої організації не було ніяких дозволів, аби вивозити певні речі. Але я сказав, що ми це обов`язково візьмемо, доставимо в Європу (Польщу), а звідти перевеземо в Україну.
Дуже багато всіляких пропозицій про допомогу було від української громади у Сполучених Штатах і Канаді. Розумієте, на той час людей зі США в Україні було дуже мало. Мені телефонували і казали: "Ми чули, що ви цим займаєтесь. От у нас є 3 тисячі броніків, ми їх не можемо вивезти…". "У нас є 500 броніків, ми їх не можемо вивезти…".
Я почав вивчати цю тему – і зрозумів, що для того, щоб вивезти, треба мати, по-перше, дозвіл на вивезення (воно має бути ліцензоване регуляціями); і, по-друге, мають бути відношення з якоюсь із військових частин в Україні, яка це все приймає.
-А Сполучені Штати як держава вашій роботі сприяли?
-В Аризоні все відбувалось на рівні губернатора штату. Він оголосив про збір додаткових фондів; участь у цьому брали 17 поліцейських дільниць, різне спорядження привозили автентичні корінні індіанці з індіанських резервацій…
-Скажіть, а чому саме Аризона? Для цього були якісь причини – чи саме так карта лягла?
-Карта лягла – Fox News Digital спрацював. Пізніше до мене почали додзвонюватись CNN; вони мене виставили в живе 7-хвилинне інтерв`ю. Після цього дзвінків ще побільшало: ми те хочемо дати, ми – те. У Фініксі (столиця штату Аризона, – ред.) була велика акція, губернатор приїхав на місцеве телебачення і розказував, що от, ми все це зібрали для громадської організації, де в раді директорів – діти чоловіка, який все залишив і поїхав у Львів відразу на другий день війни. Вони це все зняли на відео, пустили на телебачення.
Діти мої те все почали збирати; все, що привезли з Аризони, ми у Клівленді перепакували. За деякий час отримали ліцензію на перевезення 10 тисяч броніків, 10 тисяч касок, 10 тисяч протигазів, 10 тисяч розгрузок…Ліцензію отримано – і тепер, коли ми роздали перший вантаж, я збираю другий.
-Ми проговорили першу частину вашої справи – збір і транспортування необхідного до України. Але ж то все ще треба довезти до бійців. І ви самі тим усім займаєтеся!
-Так.
-Розкажіть про вашу першу поїздку.
-Найперша поїздка була до мого товариша – через Покровськ на передню лінію. Я туди повіз тепловізор, прилади нічного бачення, броніки, які просто чемоданами мені передали зі Сполучених Штатів. Звичайні люди їдуть – і везуть. На той час у Польщі ще не було таких проблем, це все можна було везти прямо в чемодані…
-Хто був за кермом?
-Я. У нас всього одна машина – "Форд Транзит".
-Проблеми з пересуванням були? Вас часто гальмували?
-Так. Перший місяць війни на кожному блокпості ми обов`язково мусили показувати, хто ми такі, куди їдемо. Я, приїхавши до Львова, в перші ж дні сконтактувався з місцевим Фондом "Рабів до раю не пускають". І ми з ними зробили дуже гарний кооперативний договір про співпрацю під однією парасолькою. Домовилися, що мій з дітьми Фонд все в Америці збирає, висилає на Фонд "Рабів до раю не пускають" - і цей Фонд як приймач по документах тут все розподіляє.
Відповідно, двоє людей з цього Фонду поїхали зі мною у першу поїздку. Як вони мені призналися пару днів тому, їм тоді було досить страшно.
-А вам страшно не було?
-Звичайно, було страшно. Але це не були мої перші поїздки у зону військових дій. Бо я їздив у 2015-16 роках. Пізніше ти якось звикаєш. І ще…ну, от їдеш ти по цьому полю, "на нулі", як кажуть військові, зі швидкістю 100 кілометрів на годину – і ти розумієш, що, в принципі, ймовірність того, що в тебе зараз влучить міна або снаряд, є дуже маленька. І коли це з часом якось зрозумілося, стало спокійніше. Я навіть інколи каску знімав. А мій товариш каже: "Слухай, каску не знімай. Ти для мене цінний чоловік, багато в чому мені допомагаєш. Я б не хотів, щоб з тобою щось сталося. Тим більше, міни будуть падати з твого боку". (Посміхається, – ред.).
-Тобто ви як цінний чоловік своїм життям відповідаєте не тільки за себе.
-Так. Але я кожного разу дивувався, як він ганяє по тих дорогах! Я головою в тій касці бив стелю автомобіля!
І ще один важливий момент грає мені в голові. От я 30 років живу в Штатах. Переїхав туди у 1992, шлях до створення бізнесів був довгим, і це довга історія…Але сенс ситуації у тому, що коли я переїхав до США, ці хлопці, які здебільшого воюють на передовій, ще навіть не народились! І я відчуваю, що я зобов`язаний цим хлопцям, які не знають того життя, яким я жив у Штатах і, по суті справи, ще не жили. Вони народилися і виросли в Україні, більшість ще навіть сім’ї не створили – і вони воюють! І англійською це дуже гарно звучить: I owe these guys…
-Це доводить одну річ: проживши 30 років у Сполучених Штатах, ви залишаєтеся українцем.
-Тут є ще один момент. Моя дружина взагалі-то була проти того, щоб я їхав в Україну. Казала: "Ну, навіщо ти маєш їхати, ти ж роботу маєш тут…".
-І друзі, мабуть, казали: "Ну, нафіга ти їдеш, там же смерть, і Київ візьмуть за 3 дні…".
-Саме так. Це казали всі поголовно! Я їм відповідав: я вам це не можу пояснити! А своїй дружині я казав: "Я їду до твого двоюрідного брата – і я везу бронік, якого він не має. Навіть на всю батарею, у якій вони стріляють з гармати, у них всього один бронік! Він там воює, йому це потрібно. Що ти можеш мені забороняти?" І вона просто промовчала – бо не мала що сказати. А я до того ще й привіз бронік американської категорії 3-А. Це досить висока категорія, яка витримує 7,62 і 5,45 бронепробивний, і звичайний 5,45. Він такий легесенький, тонесенький, 2 кг максимум, я показував хлопцям, вони не могли повірити: "Йолкі-палкі, що це, витримує?" – "Да, - кажу – витримує, ми ж їх прострілювали в Штатах …".
-От я вам, людині, яка 30 років живе в США, поставлю запитання, яке маю ставити керівництву нашої держави, нинішньому і минулому: ну, як так може бути, 8 років – і у війську не вистачає броніків?
-Дивіться, залазити в політично-економічні питання я зараз не дуже хочу. Я дуже близько і дуже уважно стежив за усіма політичними подіями у нас в країні. Щодня читав новини, на "Цензорі", до речі, - з 2004 року…Є, звичайно, багато мінусів, які ми зараз можемо ставити дуже багатьом політикам і урядовцям. Але на той момент я від усіх цих політичних дискусійних клубів старався відсторонюватися. Бо сам собі казав: я на це не впливаю. І я мовчав про це 3,5 місяці – аж поки тут один раз не висловився з цього приводу в "міжнародному" кавовому клубі, де люди "вирішують" питання, які їх абсолютно не стосуються. На мою ж думку, про ці питання можна почитати, зафіксувати в голові – і забути про деякі з них. На таке витрачати час не можна, бо я розумію, що я - одиниця, яка приїхала зі Сполучених Штатів; яка має зв`язки у Сполучених Штатах і доступ до фінансів, до армії. Тому я себе повністю відгородив від того зайвого і сконцентрувався на тому, яка від мене як бізнесмена, який створив багато бізнесів, може бути користь.
-А який бізнес у вас, так би мовити, кореневий?
-Будівельний бізнес, яким я займаюся у Сполучених Штатах з 2010 року. Це є будівництво великих комерційних покрівель. Університети, заводи, медичні заклади, хмарочоси.
Одна з притаманних мені рис – прагматизм. Цього мене дуже добре навчили Сполучені Штати. А мій тренер по плаванню Георгій Прокопенко навчив мене не відступати. Він казав: "Ти завжди маєш гнути свою лінію, Ігорю. Завжди! Подивись на мене! Я в 14 років плавати не вмів!". А в 28 став срібним призером Олімпійських Ігор у Токіо.
І от оці дві характеристики – гни свою лінію і відсторонюй все непотрібне в руслі прагматики – я намагався застосувати тут. Бо приїхав і побачив, як все розрізнене, розбовтане; як це важко – привезти зі Сполучених Штатів оптику, бо можеш отримати реальний строк. І люди отримували строк: в Америці вже півтора року сидить чоловік, який віз тепловізори третього покоління. Посадили! Бо це не можна вивозити зі Сполучених Штатів. На це треба отримати спеціальний документ; ці тепловізори не можна перепродавати; і якщо ти його загубиш, ти мусиш заявити про це у поліцію.
-Жорстко.
-Так і я свого часу – у 2014-16 роках – возив ці тепловізори. Поки FBI не занесло мене у якийсь чорний список, і тепер я в Америці не можу купити жодного тепловізора! Ніхто мені навіть не продасть користований!
-Нічого собі!
-І були сайти, які спочатку згоджувалися мені продавати, але потім, дізнавшись моє ім`я, казали: "Ми тобі нічого не можемо продавати". Я кажу: "Чому? В чому річ?" – "Все, до побачення, будьте здорові".
І я тоді зрозумів, що це треба інакше якось робити. Це треба зорганізувати так, щоб, по-перше, не наражати на небезпеку людей, які усе це везуть і можуть отримати реальний строк. Більше того, все потрібно знаходити десь в Європі.
-Ну, і як ви викрутилися з цієї ситуації?
-Прийшла до мене продюсер каналу АВС. Вони хотіли взяти у мене інтерв`ю. Я кажу: "Я згоден, але в мене є одна умова. Я це роблю не для медійності чи зірковості, а для того, щоб мої діти, Анастасія і Роман, які заснували цей Фонд у Сполучених Штатах, могли зібрати ресурси". Вона каже: "Ну, добре, ми про це ще поговоримо". І пішла.
А з нею був охоронець з Англії. Колишній військовий, який зі мною ані слова не проговорив – але вийшовши з офісу, через годину мені передзвонив. Він каже: "Я маю можливість доставляти броніки і каски. У мене є канали" - і так далі.
Я кажу: "Так давай тоді будемо працювати!". І в мене з’явилася думка: "Стоп, так давай я все це буду робити не з Америки, а з Європи!"
І в той же час мені один знайомий з Сполучених Штатів, менеджер великого підприємства, зробив пропозицію. Він служив у американському війську – і от він каже: "Ігорю, я маю гарний прилад нічного бачення, але не маю що з ним робити. Як би його тобі передати?" Я кажу: "Нема питань, давай передавати чемоданом, який летить з якоюсь людиною". (тоді не думалось, що це може бути серйозна небезпека, бо за вікном війна). Кажу: "Ви цей прилад заховайте в чемодан – і так воно пройде". І воно пройшло.
Тоді він мені каже: "Послухай, у мене є знайомий, який знає власника фірми, яка виробляє оптику одного відомого бренду."
-Отакої!
-А цей бренд це є величезна компанія по виробництву оптики, приладів нічного і тепловізорного бачення. Я кажу: "Давай мені цей контакт!" Передзвонив цій людині у Техас, він каже: "Да, мій товариш - президент цього бренду, давай я тобі допоможу, настрою так, щоб ти все брав через Європу". І я отримав 30% знижку і можливість купляти без маржі зі складів у Болгарії!..
-Знаєте, це схоже на голівудський фільм.
-…І ми це купляємо в Болгарії, висилаємо в Польщу, а там все для мене забирають волонтери. А потім з Польші все це забирає і привозить моя двоюрідна сестра.
-Тобто у вас сім`я зараз працює як величезна бізнес-машина – тільки для благодійний цілей, для України.
-Да. Тому що це все для мене є спорідненим. Я займаюся міжнародною торгівлею – і уся ця логістика для мене є знайомою. І я це так все поліпив, що воно все працює дуже ефективно і прагматично. Без всяких зайвих людей.
Автор: Євген Кузьменко
|
|
|
|
| RATVOD | Дата: Четвер, 14.07.2022, 16:04 | Повідомлення # 1881 |
|
Адміністратор
Країна:
повідомлень: 28819
Статус: | Безстрашна навідниця "Принцеска" з дитинства
водила трактор, але мала стати кондитером
Найвідоміша білявка ЗСУ, гроза орків і гордість 58-ї бригади,
конотопська навідниця, та командир гармати
- Тетяна Чубар, або просто “Принцеска”.
Вона на полі бою нещадно насипає ворогу ще й встигає знімати відео. Мільйонні перегляди її роликів зробила відомою на всю Україну. Жінки у коментах обговорюють шикарні вії та ідеальний манікюр тіктокерши “Принцески”.
Без краси нікуди, навіть на “нулі”, підтверджує Таня. “Принцеска, я принцеска. Кажу, я же дівчинка, я люблю рожеве, я ж блондинка. Насправді я люблю рожевий, ну все як і повинне бути у будь-якої дівчинка”, - розказує вона.
У рожевий хотіла б пофарбувати й свою бойову машину, але механік-водій проти.
Улюблениці 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського лише 23 роки. У ЗСУ з 18-ти. За 5 років була й діловодом, і в медроті служила, зрештою – вивчилася на навідницю. Рішення йти на фронт ухвалила у перший же день війни. Відтоді на її рахунку десятки знищених цілей.
«Її батарея, в склад якої вона входить, знищила більше 68 одиниць техніки. Підтверджених, а скільки непідтверджених ще», - каже керівник штабного самохідного дивізіону Дмитро Яхненко.
І це лише у перший місяць війни. Нині кількість побитої ворожої техніки тримають у таємниці. За особливі досягнення Таню нагородили медаллю захисника Вітчизни, Орденом за мужність, і підвищили до командира гармати.
Та, котра нині нещадно підсмажує ворога, насправді мала пекти тістечка - вчилася на кондитера. В Конотопському ПТУ Тетяну Чубар добре пам’ятають. Та на випускній світлині Тетяни немає - змінила фартух на піксель. Заступниця директора згадує, як вмовляла дівчину довчитися рік. «Вона мені категорично сказала – ні . «Я вибрала цю дорогу. Я по ній піду». Вона нею пішла», - каже Валентина Дячок.
«Я захищаю своїх хлопчиків, у мене вдома росте два мужика, які сидять і переживають за маму», - каже навідниця.
Герої: історія "ще тієї штучки" військовослужбовиці "Принцески" Тетяни Чубар
Люблячу матусю синочки зараз бачать уривками, зараз вони з бабусею. В умовах війни та шаленої популярності дочки у Мережі - пані Ганна оберігає онуків від зайвих очей.
Дитинство Тані, розповідає мати, було звичайним сільським із городами та господарством. Безстрашність - здається - була її зброєю від народження. Тетяну зі старшою сестрою батьки виховували у суворій дисципліні. «Вона могла і на тракторі їздити , і з землею, ну все те, що я міг, все і вона могла, буквально. В неї було бажання: « Тато, а може я дійсно піду служити, от ти два роки служив і я піду. Стрілять любила і доволі прицільно стріляла», - розповідає батько Тані.
Батько – з Західної України, мати – із Сімферополя. Туди щоліта возили дітей на море. В Коли Тані було 14-років батько пішов з родини. Та, відтоді бажання пов’язати життя з військовою службою у Тетяни лише зміцніло. «А коли пішов Майдан, Таня зрозуміла, що Крим не наш, що треба щось робити, щоб туди можна було знову їздити відпочивати», - каже мама дівчини.
Рішення Тетяни піти на фронт мати сприйняла важко. А батько підтримує. «Хай керує, хай командує хлопцями і мною хай би керувала, якби був поруч, я б не підкачав її і разом з нею там», - каже чоловік.
У перший день війни батько теж пішов воювати добровольцем, на фронті нарешті й побачилися після довгої розлуки. «Ми були за 10 км, де вона була біля Ніжина ми побачилися, обнялися і розбіглися, були, такі емоції, я цілий місяць не міг їх передати, бо вперше побачив дочку за два роки», - пригадує чоловік.
На честь 24-го дня народження, який вона зустріла на фронті, керівництво дало кілька днів перепочинку. Дівчина в тилу прямує до салону краси. «Війна -не війна, а зробити собі манікюр – це нормально», - переконує Таня.
Побажання майстрам, щоби нігті були суперміцними і виглядали патріотично.
А от в бутику суконь навідниця вперше виглядає розгубленою. Тетяна зізнається, сукні носить вкрай рідко. Зрештою, зупиняється на жовто-блакитному брючному костюмі.
Дівчина за час війни стала значно серйознішою. Каже, звісно, усвідомлює, яку небезпечну роботу робить. «За прямого влучення – це братська могила. Це страшно, це важко, але кожен на своєму місці», - додає Принцеска.
За день у тиловому місті вже навідпочивалася, рветься у бій. «Дуже тихо. От зараз я тут знаходжуся і спати спокійно я не можу. Для мене дико, що я зараз тут, а хлопці мої – там», - каже вона.
Тож за кілька днів Тетяна знову виконує бойові завдання, без знижки на те, що "Принцеска". Ну, хіба - трохи. Командир таки дозволив пофарбувати бойову машину - бодай всередині самохідка тепер рожева. «Ми будемо стоять до останнього. Особисто я – буду», - твердить навідниця.
Читайте також: Львівські інженери створюють на передову перископи за допомогою 3D-принтерів
13.07.2022.
 
|
|
|
|
| Taras_1958 | Дата: Четвер, 14.07.2022, 19:10 | Повідомлення # 1882 |
|
Супер Модератор
Країна:
повідомлень: 2907
Статус: |
|
|
|
|
| Taras_1958 | Дата: Четвер, 14.07.2022, 19:24 | Повідомлення # 1883 |
|
Супер Модератор
Країна:
повідомлень: 2907
Статус: | Останнє відео з дівчинкою,
яку вбила сьогодні російська ракета у Вінниці.
Під час російського ракетного удару по Вінниці загинула
маленька дівчинка Ліза, а її мамі Ірині відірвало ногу.
Вони якраз ішли на заняття з раннього розвитку дитини.
В мережі опублікований останній відеозапис з дівчинкою,
що був зроблений сьогодні уранці.
|
|
|
|
| Taras_1958 | Дата: Четвер, 14.07.2022, 21:48 | Повідомлення # 1884 |
|
Супер Модератор
Країна:
повідомлень: 2907
Статус: |
|
|
|
|
| RATVOD | Дата: Четвер, 14.07.2022, 21:59 | Повідомлення # 1885 |
|
Адміністратор
Країна:
повідомлень: 28819
Статус: |
|
|
|
|
| RATVOD | Дата: П`ятниця, 15.07.2022, 06:31 | Повідомлення # 1886 |
|
Адміністратор
Країна:
повідомлень: 28819
Статус: |
|
|
|
|
| Taras_1958 | Дата: П`ятниця, 15.07.2022, 08:33 | Повідомлення # 1887 |
|
Супер Модератор
Країна:
повідомлень: 2907
Статус: |
|
|
|
|
| RATVOD | Дата: П`ятниця, 15.07.2022, 08:40 | Повідомлення # 1888 |
|
Адміністратор
Країна:
повідомлень: 28819
Статус: |  Українські воїни завжди були прикладом мужності та хоробрості,
де б їм не довелось опинитися.
Але сьогодні всі наші воїни пліч-о-пліч боронять мир на своїй землі,
щоб зберегти його у всьому світі! |
|
|
|
| Taras_1958 | Дата: П`ятниця, 15.07.2022, 08:40 | Повідомлення # 1889 |
|
Супер Модератор
Країна:
повідомлень: 2907
Статус: | Написано не мною, але про мене і кожного з нас.
Набридло посміхатися і робити вигляд, що ми тримаємось.
Комусь здається, що українці живуть нормальним життям...
Кожен із нас мертвий - хтось вигорів всередині, хтось загинув по-справжньому...
Біль мами та батька, улюблений, а зачасту єдинний син котрих віддав життя за свою країну...
Біль молодесенької вдови, котру ніколи не обнімуть руки коханного ...
Біль діточок, котрі ніколи не відчують батьківську підтримку,
не відчують сильне надійне батьківське плече...
Оце дійсно ЗА ЩО ???
Зламані долі, нездійсненні плани та мрії, яким не судилося ніколи здійснитися...
Так, ми існуємо. Ходимо на роботу (хто її ще має), в магазини
і навіть зустрічаємось із друзями, з тими, хто поки , що не на війні...
І не знаємо, скільки нам того життя залишилося.
Ти не знаєш, чи матимеш можливість прокинутися зранку.
Ти не знаєш чи повернешся з роботи, чи з магазину.
І чи буде, взагалі, куди повертатися.
Чи буде ще наступний дзвінок від сина та коханного...
на скільки ще збільшиться список тих янголів, які більше ніколи не зателефонують...
Світе, почуй нас! Зроби щось!
Не забувай, що в цей момент поруч із тобою гинуть невинні діти, гинуть невинні люди!
Ми просто ХОЧЕМО ЖИТИ !!!
|
|
|
|
| RATVOD | Дата: П`ятниця, 15.07.2022, 08:48 | Повідомлення # 1890 |
|
Адміністратор
Країна:
повідомлень: 28819
Статус: |
|
|
|
|
|
|
|
