Дата: Середа, 17.10.2018, 13:16 | Повідомлення # 572
V.I.P
Країна:
повідомлень: 2383
Статус:
ПОДОЛАЄМО РАБСТВО:
ФРАНКІВЦІВ ЗАКЛИКАЮТЬ ПРИЄДНАТИСЯ ДО МОВЧАЗНОЇ ХОДИ
Завтра, 18 жовтня, в Івано-Франківську відбудеться цікаве дійство – мовчазна хода. Відтак, містян закликають убратися в темний одяг і долучитися до інформаційної акції “Хода за свободу”, інформує WestNews.
Захід приурочений до Європейського дня боротьби з торгівлею людьми. Акція спрямована на підняття рівня обізнаності населення щодо проблеми торгівлі людьми, поширення важливої інформації про цю проблему та небезпеку, яку вона становить.
«Акція «Хода за свободу» не є протестом, це мовчазна і мирна хода, яка проходить на захист мільйонів чоловіків, жінок та дітей, які зараз знаходяться у рабстві», – кажуть організатори.
Маршрут ходи:
Вічевий Майдан – вул. Галицька – площа Ринок – площа Міцкевича – вул. Назалежності – Вічевий Майдан
Програма заходу:
15:00 – 15:15 – відкриття інформаційної акції, вітальне слово організаторів 15:15 – 15:50 – хода згідно маршруту 15:50 – 16:00 – повернення на місце збору, завершення акції
Доброта-вище всіх якостей.
Повідомлення відредагував DMisha - Середа, 17.10.2018, 13:23
Дата: Четвер, 18.10.2018, 00:10 | Повідомлення # 574
V.I.P
Країна:
повідомлень: 2383
Статус:
В Україні варто створити Пантеон героїв
та перепоховати в ньому Степана Бандеру, - Клімкін
За словами міністра МЗС України, створення Пантеону героїв виховуватиме в українців почуття та розуміння власної історії.
В Україні слід створити Пантеон героїв і перепоховати там прах лідера ОУН Степана Бандери. Про це заявив міністр закордонних справ Павло Клімкін, передають Патріоти України.
"Я вважаю, що нам це потрібно і з точки зору поваги до наших героїв, і з точки зору того, що це буде виховувати почуття і розуміння власної історії. Для цього необхідні відповідні рішення, але я не бачу ніяких проблем, щоб влаштувати Пантеон", - говорить він.
На думку міністра, наруга над могилою Бандери, що відбулася в останні дні, пов'язана з отриманням Томосу Українською православною церквою.
"Це не було чимось випадковим. Безумовно, це було підлаштовано до часу отримання Україною автокефалії. Безумовно, це свідома спроба провокації перед подіями столітньої давності", - вважає Клімкін.
Дата: Субота, 20.10.2018, 10:00 | Повідомлення # 575
V.I.P
Країна:
повідомлень: 2383
Статус:
Цікаві факти про унікальний храм, який Україна передає у користування Константинополю
Андріївську церкву в Києві передали в користування Вселенському патріархату. Саме час згадати про славу цього прославленого місця та вишуканої сакральної споруди
Її звели протягом 1747-62 років на Андріївській горі, у верхній точці Андріївського узвозу, котрий з'єднує дві нйдавніші частини Києва: княжу Гору з ремісничим Подолом. Саме тут за переказом святий апостол Андрій Первозваний оголосив про появу величного християнського міста. Недарма Київ здавна прозвали "Єрусалимом землі Руської". Споруда у стилі бароко побудована по кресленням видатного архітектора Франческо Растреллі. За його ж проектом виконаний іконостас з липи, вкритий золотом, передають Патріоти України.
Уся маса церкви тримається на двоповерховому будинку – стилобаті. Його стіни є фундаментом храму та водночас - оглядовим майданчиком Києва. Свою назву Андріївська церква отримала на честь апостола Андрія Первозванного, який передрік її появу на цьому місці.
Андріївська церква пережила нелегкі часи – у ХІХ столітті її ледь не знищили. Російський імператор Олександр ІІ хотів знести церкву, а на її місці побудувати кріпосні споруди. Церква тричі ледь не згоріла – у неї неодноразово влучали блискавки через її висоту.
За радянських часів у церкві був антирелігійний музей. Але в роки Другої світової в Андріївській церкві були поновлені богослужіння.
На сходах Андріївської церкви падав Голохвастов у знаменитому фільмі "За двома зайцями". Біля храму сьогодні стоїть скульптура, присвячена Проні Прокопівні та її горе-нареченому.
Дата: Субота, 20.10.2018, 16:57 | Повідомлення # 576
V.I.P
Країна:
повідомлень: 2383
Статус:
До кордону залишилося 35 км:
ЗСУ звільнили чималу ділянку на Волноваському напрямку
Військові змогли облаштувати власні позиції неподалік від окупантів.
Українські військовослужбовці змогли серйозно просунутися вглиб Донбасу на Волноваському напрямку в рамках операції, здійсненої влітку 2018 року. Про це повідомляє БФ «Повернись живим», передаютьПатріоти України.
У фонді зазначили, що просування української армії було засекречено і перші подробиці про нього з'явилися тільки зараз. Волонтери фонду на своїй сторінці в соцмережі опублікували відео бійців 93-й окремої механізованої бригади, силами якої здійснено просування на 1,5 кілометра. Військові змогли облаштувати власні позиції неподалік від окупантів. У той же час, нові позиції української армії знаходяться всього в 35 кілометрах від російського кордону на південь від окупованого Донецька. Один з бійців зазначає: «Нам до російського кордону залишилося не так далеко». Бійці ООС повідомляють, що бойовики пропустили потужний наступ і не помітили споруди відразу 7 нових позицій під своїм носом.
Доброта-вище всіх якостей.
Повідомлення відредагував DMisha - Субота, 20.10.2018, 17:07
Дата: Неділя, 21.10.2018, 14:49 | Повідомлення # 577
V.I.P
Країна:
повідомлень: 2383
Статус:
Його мали стратити, але, як неповнолітньому,
присудили пожиттєве ув'язнення: Історія подвигу молодого ОУНівця
Микола Лемик за наказом Проводу ОУН на знак протесту проти голодомору в Україні та привернення уваги світової спільноти 21 жовтня 1932 року здійснив у Львові замах на радянського консула Олексія Майлова.
Наказ учинити замах на радянського консула у Львові дав крайовий провідник ОУН Степан Бандера. Причина – привернути увагу світу до штучного голоду, влаштованого комуністичним режимом в Українській СРР, передають Патріоти України.
Підготовкою опікується бойовий референт Крайової екзекутиви ОУН 26-річний Роман Шухевич, псевдо – "Дзвін". Підготовка триває кілька місяців. Із орендованого навпроти консуляту помешкання розвідка ОУН постійно наглядає за будівлею. Збирають відомості про розклад роботи, охорону, переміщення для службовців і відвідувачів. Щоб отримати докладнішу інформацію, агенти ОУН відвідують консульство під приводом виїзду до УСРР. За дорученням Шухевича побував там і художник Роман Сеньків. Він склав точний план будинку.
Виконавця замаху Шухевич добирав ретельно. Жереб випав на 18-річного студента першого курсу математично-природничого факультету Львівського університету Миколу Лемика, сина бідного селянина з-під Львова. Шухевич дав Лемикові револьвер марки "Орґіс" і набої. Того дня прийом замість консула проводив працівник Державного політичного управління Олексій Майлов - професійний чекіст. Його двома вистрілами і вбив Лемик. Дочекався сам поліції.
Суд над членом ОУН відбувся 30 жовтня. Прокурор вимагав для підсудного розстрілу. Мовляв, скоїв подвійний злочин: окрім убивства, під загрозу поставив приязні відносини між СРСР і Польщею. Вердикт суду – довічне ув'язнення. Після нападу Німеччини на Польщу 1 вересня 1939-го польська поліція почала переганяти засуджених на схід. Під час етапу Лемик із товаришем скинули кайданки й утекли. Доброта-вище всіх якостей.
Дата: Неділя, 21.10.2018, 19:32 | Повідомлення # 578
V.I.P
Країна:
повідомлень: 2383
Статус:
"Депортация украинцев в Сибирь:
секретные документы", - Мирович
Рівно 71 рік тому, в кінці жовтня 1947 року в Україні проходила операція, названа в радянських документах "Захід".
В ході неї із Західної України було депортовано десятки тисяч людей, по так званому "принципу пилососа" - людей висилали без детального вивчення їхніх біографій, за звинуваченням в "нелояльності до радянської влади", - пише відомий блогер Максим Мирович, передають Патріоти України.
Далі - мовою оригіналу:
"Украинцев вывозили в отдаленные и малообжитые районы СССР (в основном, Сибирь и Казахстан), где бросали фактически в чистом поле.
Украинский президент Пётр Порошенко к семидесятилетию депортации украинцев прокомментировал это событиие так:"Сегодня 70-я годовщина массовой депортации населения западноукраинских областей в Сибирь и северные регионы бывшего СССР, что носила кодовое название "операция Запад". В течение одного дня тогда принудительно выселили более 76 тысяч человек, чтобы ослабить украинское освободительное движение. Даже после окончания наикровавейшей войны — Второй мировой — сталинские каратели продолжали терроризировать наш народ репрессиями и депортациями. Но уничтожить его вольный дух так и не смогли. Помним. Будем сильными" — написал на своей страничке в Фейсбуке украинский президент.
Итак, в сегодняшнем посте — рассказ о том, как и почему проходила депортация украинцев в СССР, а также фото некоторых секретных документов КГБ на эту тему.
Подготовка к сверхсекретному выселению
Всё началось осенью 1947 года, когда 10 сентября Совет Министров СССР принял указ "О выселении из западных областей УСССР в области: Карагандинскую, Архангельскую, Вологодскую, Кемеровскую, Кировскую, Молотовскую, Свердловскую, Тюменскую, Челябинскую и Читинскую членов семей "ОУНовцев" и активных бандитов, арестованных и убитых в боях".
Фактически, советская власть планировала вывезти из Украины всех тех, кто защищал модель иной, несоветской Украины. А ещё обратите внимание внимание на важную деталь в названии указа — фразу "и членов семей". Фактически, семьи всех тех, кто участвовал в антисоветском сопротивлении, становились ответственными за несовершенные ими самими деяния. Дочь "врага народа"? Езжай в Сибирь! В общем, можете и дальше верить в "самое правовое на Земле советское государство".
Осенью 1947 года во Львове, Дрогобыче, Ровно, Чорткове, Коломые и Ковеле были созданы сборные пункты для приёма от органов МГБ семей "националистов" и отправки их на спецпоселения (фактически, в лагеря). Каждый приёмный пункт (всего их было шесть) получил штат работников в составе начальника, заместителя по оперативной работе, начальника охраны и девяти вахтеров.
В Сибирь, в телячьих вагонах
В октябре 1947 года генерал-лейтенант МГБ по фамилии Рясной утвердил так называемый "План мероприятий МВД УССР по перевозвке спецпоселенцев из западных областей УССР". Сперва по этому плану планировалось вывезти 25 тысяч семей общей численностью до 75 тысяч человек, но вскоре МГБ СССР увеличило цифру до 100.000. Пётр Порошенко, когда говорит о количестве вывезенных, называет цифру "более 76 тысяч", но по некоторым данным она неточная, некоторые историки называют цифры в 150.000 человек, ориентируясь на данные из документов украинского антисоветского Сопротивлеия.
Штаб депортации начал работать 15 октября 1947 года во Львове, туда же прибыли из восточных областей оперативные работники в чинах не ниже капитана, назначенные начальниками эшелонов. По просьбе органов МГБ, тогда же, 15 октября 1947 года ЦК КП(б) Украины и Совет Министров УССР приняли секретное постановление "О порядке использования земель и имущества, оставленных после выселения семей националистов и бандитов".Фактически, это постановление возводило грабёж местных жителей в ранг закона. Человека без суда и следствия объявляли "бандитом", после чего расстреливали или высылали, а его семью грабили.
Операция "Запад" началась 21 октября, в 6 утра, командовал ею заместитель министра внутренних дел УССР Дятлов. В течение суток выселили 26644 семьи, в общей сложности 76192 человека: 18866 мужчин, 35152 женщины и 22174 ребенка. Их всех ждали, фактические, каторжные работы на рудниках ГУЛАГа и в колхозах Сибири. Всё имущество выселенцев было разграблено и передано колхозам. Выселенных людей называли "кулаками", "богатеями-контрреволюционерами" и "врагами трудового народа", однако даже советская статистика например по Дрогобычской области свительствует, что эти люди имели по одной корове на двор, всего четверть из них — по паре лошадей, только треть — по свинье и мало кто имел плуги и бороны. "Врагами трудового народа" сделали обычных крестьян, после чего стали вывозить их в Сибирь.
"Дружба народов в Стране всегобщего счастья"
После открытия украинских архивов КГБ всплыло множество интересных подробностей и документов о делах советской власти в Украине — об операции "Запад" и прочем подобном. В СССР постоянно рассказывали о какой-то там "дружбе народов, что мирно и счастливо существуют на территории СССР", но из подобных документов очень хорошо видно, как именно создавалась эта "дружба" — "другом" ты был только лишь в том случае, если полностью разделял все доктрины и разнарядки, создаваемые советской системой, если же был не согласен х — ты объявлялся врагом, националистом, "бендеровцем" и подлежал уничтожению.
Выдержка из итогового отчёта про подготовку, проведение и итоги операции "Запад" на территории Львовской области. Здесь для укрепления "дружбы народов" потребовалось привлечение 5344 солдат:
Выдержка из итогового отчёта о проведении операции "Запад" в Ровенской области, здесь ход укрепления "дружбы народов" расписан буквально по часам — насколько именно дружба укрепилась в 10, 12, 14 и 16 часов в день 21 октября 1947 года:
Справка про количество семей, выселенных из западных областей Украины — они мешали дружить.
ПОЛИТИЧЕСКАЯ РАБОТА СРЕДИ НАСЕЛЕНИЯ
В подготовительный перид среди местного населения были проведены беседы и доклады на тему:
а) Что дала Советская власть трудящимся-крестьянам. б) О выполнении плана заготовок сельхозпродуктов. в) Кто такие украинские националисты. г) Колхозный путь — единственный правильный путь для крестьян. д) Положение о выборах в местные советы УССР" и т.д.
В результате проведенной работы в ряде сёл были организованы крестьянские обозы с картофелем по дополнительной сдаче государству.
Ну что, сука, будешь теперь дружить?
Будешь.
"Можем повторить!"
Кто пострадал в ходе операции "Запад"? Советские власти вывозили самых активных — тех кто не соглашался, был не готов терпеть несправедливость и нищету, кто осмеливался спорить и иметь свою позицию. Оставались те, кто был со всем согласен, кто предпочитал не вмешиваться, не спорить с властями, не высовываться — позже многие из них сформировали тот самый послушный и безынициативный "советский народ", обожествляющий вождей и не имеющий собственного мнения.
По сути, депортация украинцев советскими властями ничем не отличалась от такой же депортации на принудительные работы, устроенные нацистской Германией несколькики годами ранее. Как писал Варлам Шаламов — Колыма отличалась от нацистских лагерей лишь тем, что там не было газовых печей, а трупы замученных узников засыпали по весне с помощью полученных по лендлизу бульдозеров. Современные немцы с ужасом слушают про эти факты, посыпая головы пеплом за дела дедов, а некоторые современные поклонники СССР этим гордятся, пишут что "мало мы дали хахлам!" и при случае "обещают повторить".
Всего по состоянию на 1 января 1953 года, в спецпоселениях находилось 175063 человека, выселенных из западных областей Украины в ходе депортаций 1944-1952 годов, многие поднимали восстания против угнетателей.
А вы можете и дальше читать сказки о том, какое в СССР было вкусное мороженое."
----------------------------------- Доброта-вище всіх якостей.
Повідомлення відредагував DMisha - Неділя, 21.10.2018, 19:33
Дата: Вівторок, 30.10.2018, 16:08 | Повідомлення # 579
V.I.P
Країна:
повідомлень: 2383
Статус:
Повітряні сили України посилили
потужними літаками
Су-24МР може проводити розвідку на глибину до 400 км від лінії фронту. Для цього він оснащений радіолокаційною станцією бокового огляду.
Українська армія отримала надзвуковий літак-розвідник Су-24МР і військово-транспортний літак Іл-76МД. Як повідомляє прес-служба "Укроборонпрому", літаки пройшли ремонт на Миколаївському авіаремонтному заводі.
Зокрема, була проведена повна перевірка всіх вузлів і агрегатів і виконано їх ремонт або повну заміну. Крім того, відбулося оновлення авіоніки. Наприклад, на Іл-76МД було встановлено сучасне пілотажно-навігаційне обладнання. Це дозволяє йому виконувати завдання в будь-якій точці світу і брати участь в спільних операціях з країнами-членами НАТО.
Су-24МР може проводити розвідку на глибину до 400 км від лінії фронту. Для цього він оснащений радіолокаційною станцією бокового огляду, яка дозволяє фіксувати наземні об'єкти, в тому числі фортифікаційні споруди і техніку противника.
Доброта-вище всіх якостей.
Повідомлення відредагував DMisha - Вівторок, 30.10.2018, 16:12
Дата: Четвер, 01.11.2018, 10:58 | Повідомлення # 580
V.I.P
Країна:
повідомлень: 2383
Статус:
"19-річний командир":
У мережі розповіли історію українського бійця
Боєць ЗСУ Максим Громов у 17 років потрапив на Майдан, видаючи себе за біженця із Криму. Потім пішов на війну, де втратив ногу.
Історію бійця розповів волонтер Роман Сініцин в Facebook, передають Патріоти України.
"Втік з школи на Майдан. Втік з Майдану на війну, навішав лапші, що є 18 років, хоча було 17.
Полетів з Гордійчуком на Саурку, учасник оборони висоти, - написав волонтер. - Під Санжарівкою, позиція "Валера" з своїм підрозділом "відганяв" сєпарскі танки. В результаті спалив з СПГ "півтора". Один повністю, другому збив гусянку. З танка витащили екіпаж з російськими документами і познімали озброєння. Отримав позивний "Марадьор" за це. Дебальцеве, Піски, Зайцеве. Останнім часом командував розвідвзводом мехбатальйону під Мар'їнкою. Саперствував, назнімав ПМНок російських, заборонених конвенціями різими. На одній недавно трохи підірвався. Нова нога в процесі бета-тестінгу. Хоча впевнений, що через 2-3 місяці буде десь під Широкіно лазити з новою ногою. Жодної Державної нагороди, та він і не париться з приводу цього. Нова наградна нога буде ж. З Днюхой Жека-Максім-Марадьор! Гордий знайомством!"
Максим займається розмінуванням ворожих "розтяжок", під час одного із таких завдань втратив ногу. "Розміновуємо мінні поля. Кожен день 10-15 розтяжок, мін доводиться знімати, щоб свої хлопці не "літали", - каже боєць.
Доброта-вище всіх якостей.
Повідомлення відредагував DMisha - Четвер, 01.11.2018, 11:02
Дата: П`ятниця, 02.11.2018, 10:30 | Повідомлення # 581
V.I.P
Країна:
повідомлень: 2383
Статус:
310 років Батуринській трагедії.
Завдяки одному єдиному зраднику московіти знищили столицю Гетьманщини, жорстоко вбивши усіх: тисячі козаків, жінок, дітей, навіть немовлят…
Як набагато пізніше зазначив Симон Петлюра: «Нам не страшні московські воші, нам страшні українські гниди».
Історія повторюється. І 300 років тому. І 100. І наразі… Сподіватимемось, чогось нарешті навчились, і не дамо шансів «п’ятій колонні»…
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 08.02.2018 2 листопада вшановується День пам’яті – 310 років з дня Батуринської трагедії. У державі оголошено траур...
2 (13) листопада 1708 року назавжди увійшло в історію нашого народу та держави, як одна з найкривіших її сторінок, під назвою Батуринська трагедія, або Різанина в Батурині. Тоді під час каральної операції московські (російські) війська на чолі з фаворитом царя Петра I Олександром Меншиковим захопили гетьманську столицю Батурин і вщент її зруйнували. Палили, четвертували, саджали на палі, вирізали жінок та дітей: До річниці кривавої бані, котру московські загарбники влаштували у столиці козацької держави, з сумом нагадують Патріоти України
З надзвичайною жорстокістю було страчено захисників і жителів міста – козацьку старшину розіп’яли на хрестах, котрі встановили на плотах і пустили вниз по річці Сейм. Всіх інших мешканців, незалежно від віку і статі, було вирізано у сталих традиціях московського улусу золотоординського варварства...
За різними оцінками загинуло від 11 до 15 тисяч батуринців. Така сама участь спіткала й інші українські села, що траплялися Меншикову дорогою... Передумовою для таких надзвичайно жорстоких дій московського (російського) карального загону було те, що гетьман Мазепа разом із Військом Запорозьким перейшов на бік шведського короля Карла ХІІ.
Йшов восьмий рік Великої Північної війни. Молодий король Швеції та чудовий полководець Карл ХІІ отримував перемогу за перемогою над московськими військами. Старий та мудрий гетьман Іван Мазепа, розуміючи політику Петра І та московського царату загалом, передбачав, що козацька автономія буде постійно утискатися.
А бажання царя зробити з козаків регулярну лінійну армію означало б кінець козацтву, як стану, а отже, і державності загалом. Гетьман, правильно оцінюючи політичну ситуацію, розумів: союз із Карлом ХІІ – це реальний шанс вирватися з братських обіймів Москви і отримати реальний суверенітет під протекторатом шведського короля.
Тривала війна втомлювала і шведське військо, а тактика випаленої землі, використовувана московитами не дозволяла зробити шведам зимовий похід на Смоленськ та Москву. Гетьман запропонував своєму новому союзнику зимівлю в своїй столиці – Батурині, добре укріпленій з великою кількістю гармат, їжі та солдат.
Російський цар, дізнавшись про перехід гетьмана до шведів посилає князя Меньшикова з 20-25-тисячним військом і наказує в найкоротший термін взяти Батурин.
Мазепа з 3-тисячною армією вирушив на зустріч Карлу ХІІ, в Батурині залишилося близько 7-8-ми тис. козаків.
Підійшовши до міста Меншиков відправляє гінця з пропозицією здатися, на що батуринці відповіли гарматним залпом. Попри високий бойовий дух, серед оборонців Батурина була частина козаків очолювана наказним(в/о) полковником Іваном Носом, яка хотіла здати місто московитам. Зрадник був прикований до гармати, але навіть в такому стані він через свого сотника Соломаху передає Меншикову інформацію про розташування чорних ходів. 13 листопада о 6-й ранку драгуни Меньшикова вриваються в місто, і починається кривава бійня. Незважаючи на раптову атаку в спину, козаки знищили біля 3 тисяч ворогів, але цього було недостатньо – місто впало протягом кількох годин.
Але тут трагедія тільки почалася. Частина московитів була зайнята розграбуванням міста, а інша частина знищувала полонених козаків. Частина козаків була четвертована, частина прибита до плотів, інших вбивали та катували такими способами, на які їм вистачало фантазії. Згідно свідчень сучасників, було вирізане все цивільне населення, в тому числі жінки, діти і старші люди. Врятувалося близько 1,5 тис. людей, які покинули місто напередодні. Кількість жертв Батуринської трагедії історики визначають в 11-15 тис. людей (цивільні та військові), саме місто було повністю розграбовано і спалено, загарбники не пошкодували навіть церков.
Коли Мазепа, 7 листопада 1708 року, побачив наслідки московського погрому Батурина, «це видовище вразило його в саме серце».
14 листопада 2008 року в Батурині відбулися заходи з перепоховання жертв Батуринської трагедії. Останки були перепоховані у знову побудованій Замковій церкві Воскресіння Господнього, яку за наказом спалили московські війська після взяття міста. 300-ліття Батуринської трагедії (2008) в Україні відзначалося на державному рівні. Доброта-вище всіх якостей.
Повідомлення відредагував DMisha - П`ятниця, 02.11.2018, 10:34
Великий воїн та державний діяч залишився в історії як останній паладин Русі-України. Цей князь з горсткою воїнів розбив варварів Андрія Боголюбського, котрі розорили священний Київ гірше поганих.
Нам треба знати і шанувати своїх героїв. Зараз Церква визнає святими лише чотирьох київських князів: Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Ольгу Святу та Мстислава Хороброго. Діяльність останнього 200 років замовчувалася, хоча він був канонізований ще в сиву давнину, зазначають Патріоти України.
Ніхто з пересічних громадян нічого не чув про Мстислава Хороброго лише тому, що він розбив перший наступ на Київ предків московитів.
Андрій Боголюбський зібрав у похід велетенське військо у складі суздальців, рязанців та інших, більше за 50 тис. Це — чи не найбільше військо, про яке згадують вітчизняні середньовічні літописи.
Суздальці обложили Мстислава Хороброго у Вишгороді. Його військо дев’ять тижнів на мурах і біля міста вело бої з суздальськими нападниками. Розгром суздальців під Вишгородом стався на початку зими 1173 року. Незабаром у Суздалі Андрія Боголюбського убили змовники, котрі повстали проти його жорстокості.
Церква визнала Мстислава Хороброго, керівника розгрому суздальців, святим. І ще деталь — син Мстислава Хороброго, князь Мстислав Удатний 1216-го в битві на р. Ліпиці розгромив військо володимиро-суздальського князівства.
Як пише літопис, суздальський князь і його брат Ярослав, майбутній батько Олександра Невського, тікали в спідній білизні, загнавши семеро коней і залишивши на полі бою все військо. Під ударами князів київської династії Володимиро-Суздальське князівство розпалося. Доброта-вище всіх якостей.
Дата: Неділя, 04.11.2018, 11:40 | Повідомлення # 583
V.I.P
Країна:
повідомлень: 2383
Статус:
В ході зустрічі з Порошенком Ердоган зробив заяву по Криму
Туреччина ніколи не визнавала і не визнає незаконну анексію Криму Росією.
Про це 3 листопада за підсумками зустрічі з президентом України Петром Порошенком у Стамбулі заявив президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган, передають Патріоти України.
Він запевнив, що позиція Туреччини полягає у підтримці суверенітету, незалежності та територіальної цілісності та політичної єдності України.
Цитата
"Ми ніколи не визнавали і не будемо визнавати незаконну анексію Криму. ... І ми будемо продовжувати охороняти права і інтереси кримських татар - як тих, хто залишився на території Криму, так і тих, хто був вимушений переїхати з того регіону", - зазначив Ердоган.
Президент Туреччини додав, що бажає, аби "сутички на сході України, які тривають, завершилися та були розв'язані в межах міжнародного права, дипломатичним, мирним шляхом".
У свою чергу президент України Петро Порошенко зазначив, що пересвідчився - "в особі президента Туреччини ми маємо надійного, доброго друга і партнера для України". "В умовах, що склалися, пріорітетом (під час переговорів - ред.) були питання безпеки, військово-технічної співпраці... Дякую президенту Туреччини за послідовну позицію щодо невизнання анексії Криму і засудження агресії на сході України, яке здійснюють збройні сили РФ", - зазначив Порошенко.
Порошенко додав, що з Ердоганом домовився про продовження координації зусиль щодо процесу звільнення політв'язнів, які незаконно утримуються в окупованому Криму та РФ. "Туреччина запевнила нас у тому, що вона не залишиться осторонь питань повзучої агресії РФ в Азовському морі. Ми домовилися про координацію наших дій щодо проблем порушення окупаційною владою Криму прав людини. ... Ми довіряємо Туреччини і були б щасливі, якби вона взяла участь у встановленні миру на Донбасі через розміщення своєї миротворчої місії у складі ООН", - зазначив Порошенко.
Дата: Понеділок, 05.11.2018, 07:20 | Повідомлення # 584
V.I.P
Країна:
повідомлень: 2383
Статус:
"Самородок", військові таланти якого годі пояснити,
або що ще ви не знали про Нестора Махна
7 листопада виповниться 130 років від дня народження Нестора Махна.
"Батько Махно" і махновці - одна зі значущих сторінок Української революції 1917-1921 років, повідомляютьПатріоти України.
На офіційному рівні цей ювілей не відзначається, адже в офіційну політику історичної пам’яті Махно вписується зі знаком мінус як негативний персонаж. Утім, він був однією з найяскравіших постатей тієї доби, і очолюваний ним рух чинив дуже великий вплив на перебіг подій.
Діяльність Махна виходить за межі Української революції - він був своєрідною проміжною ланкою між українською національно-визвольною боротьбою і російською громадянською війною. У значній мірі саме Махно двічі, в 1919-му і в 1920 роках, зумовив поразку російського білогвардійського руху.
Про Нестора Махна та очолюваний ним повстанський рух поговорили з дніпровським істориком Дмитром Архірейським.
- Що відомо про дитячі й юнацькі роки Нестора Махна?
- Я думаю, в Україні немає людини, яка взагалі нічого не чула про Махна. Але, дійсно, навіть на рівні популяризації він залишається абсолютною легендою і багато хто взагалі не знає деталей його біографії.
Махно народився у незаможній селянській родині, був п’ятим сином, у ранньому дитинстві залишився напівсиротою - помер його батько. Дослідники говорять, що його дитинство було доволі скрутним і це так чи інакше визначило його характер, світогляд, відточило у ньому почуття, можливо, дещо гіпертрофованої справедливості. Але його коріння в його дитинстві.
- А як він прийшов у політику? Чим би ви пояснили його вибір - анархізм, і його успіх?
- Махно не отримав навіть повної початкової освіти. Вчився й не довчився, пробував бути учнем на ливарному заводі, пробував ще в юнацькі роки займатися сільським господарством. Наймитував, наймався то помічником конюха, то ще кимось.
Попри те, що він був учнем на ливарному заводі, не перетворився на пролетаря, натомість вступив у драматичний гурток. Полюбляв театральні вистави й там зійшовся з хлопцями, які вже входили до складу місцевої гуляйпільської групи анархістів.
Коли він ознайомився з азами анархізму, то це, напевно, відповідало його світогляду. Хлопці були жваві, одразу запропонували рішучі дії, на межі з терором. Напевно, це відповідало характеру молодого Нестора. У розпал першої російської революції 1905–1907 років відбулися перші експропріації. На жаль, ці "екси" інколи супроводжувалися вбивствами. Але хлопці не розкаювалися - вони вважали, що це політичний терор, що вони вбивали пособників режиму.
Як політик, Махно сформувався дещо пізніше, коли він потрапив під суд і його засудили до в’язниці. Він у тодішньому Олександрівську, Запоріжжі, відсидів декілька місяців, потім понад п’ять місяців - у Катеринославській в’язниці. Нарешті, потрапив до московської "Бутирки".
Там відбувся його "університет", бо там він перезнайомився з непересічними представниками революційного табору: есери, більшовики, анархісти. Там Махно зійшовся зі своїм другом і соратником Петром Аршиновим, відомим анархістом. Почав багато читати художньої і політичної літератури. Потім у своїх спогадах він не приховував, що це була школа його життя та університет, і саме там він розширив обрій знань і відточився як політик.
- Він, як і багато революційних діячів того часу, був самоучкою. Коли вороги Махна, зокрема російські білогвардійці, збирали якісь дані, то в них часто фігурувало, що, мовляв, за Махном стоять дуже освічені військові, нібито у його штабі полковник німецького генерального штабу. Хоча, насправді, в Махна не було ніяких професійних військових, його соратники були такими, як і він. Можливо, відбули строкову службу, але не більше. Як можна пояснити такі непересічні військові таланти молодого чоловіка, який щось читав, але не більше?
- Я, чесно кажучи, й сам не можу для себе пояснити цей феномен. У його оточенні офіцери були, тому що серед його однодумців було багато мобілізованих на Першу світову війну, вони закінчували школи прапорщиків, були офіцери воєнного часу.
- Але ж це не професійні військові!
– Так, на відміну від Червоної армії, наскільки відомо, махновці не брали до себе на службу військових фахівців. Він не був спортсменом, не був атлетом, у нього був зріст десь метр шістдесят - і при тому, він очолював кінні атаки. Краєзнавці переконують, що він міг розрубати людину шаблею, попри свої фізичні дані.
- Може це йому народні перекази приписують такі якості характерника?
- Це навряд. Але не забуваймо, що він з козацького краю, з вільностей Війська Запорозького. З дитинства був на природі, з дитинства знався з конями, його оточували такі ж сільські парубки. Він не був мобілізований до армії, оскільки перебував у в’язниці. Махно повернувся додому в 1917 році не для того, щоб зібрати розбишацьку зграю, а реалізовувати політичну програму. Проте подальші події змусили його взяти зброю до рук.
Навесні 1918 року німці й австрійці посунули в Україну. Будучи анархістом, у той час Махно солідаризувався з більшовиками й зі зброєю в руках бився проти німців до осені 1918 року. У цей час він поступово розвивав свій військово-організаторський талант. Від начальника волосної міліції, до командарма за буквально два роки - це доволі короткий час.
Махновщина - це рух, це багато людей. І Махно не був диктатором, не був лідером з необмеженою владою. У нього була правильна армія зі штабами, структурою. Його оточували не менш талановиті люди, з чудовим, у тому числі, військовим досвідом Першої світової війни.
- Це був низовий досвід, ці люди не обіймали високих посад.
- Так. Низовий досвід, але вони всі жили у той час, коли цей досвід розвивався дуже швидко. Махно перебував в оточенні цих людей, які зналися і на гарматній справі, і на кавалерійській справі. Він вчився й у своїх товаришів. Можливо, цим можна пояснити - чому так швидко. Але чому настільки талановито - напевно, це, як кажуть, від природи чи від Бога.
- Махно очолював Революційну повстанську армію України (махновців) - так називалася його військо. Як у махновців складалися відносини з Українською Народною Республікою? Восени 1919 року був укладений ситуативний союз між Петлюрою та Махном. Чи були у цього союзу якісь перспективи?
- Махно укладав тричі союз із червоними, не один раз укладав союз із представниками української сторони. Цей союз з Петлюрою 1919 року був не перший. Тому що перші контакти союзницького формату відбувалися ще у листопаді-грудні 1918 року, коли зародилася Директорія й занепадав режим Скоропадського. Щоправда, це контакти не на рівні командарм Махно і головний отаман Петлюра. Махно тоді тільки формував своє військо у Південній Україні й контактував із місцевими, але вже пропетлюрівськими отаманами. Тому там певна прелюдія була.
Ставлення Махна до УНР було неоднозначне і можна відстежити певну еволюцію. Спочатку це були ворожі відносини. Десь Махно піддавався й більшовицькій пропаганді, а десь у нього були претензії до Центральної Ради. Тому що саме Центральна Рада уклала Брестський мир з кайзерівською Німеччиною, монархічною державою, яка прийшла сюди нібито як союзник Української Народної Республіки, але широкі верстви населення сприймали німців та австрійців як окупантів.
Від австрійців постраждала родина Махна, один з братів був розстріляний. Дуже багато односельчан, земляків Махна також постраждали, по суті, від окупантів. Дуже довго Махно притирався до патріотів незалежної української держави. На партизанському рівні він співпрацював з багатьма пропетлюрівськими отаманами, але чомусь не сприймав самого Петлюру, дуже критично до нього ставився. Просто Махно як анархіст не сприймав формат держави.
- Але на піку своїх успіхів восени 1919 року Махно також створив державне утворення. Південноукраїнська трудова федерація довго не проіснувала, але все ж таки існувала.
- Це важко назвати державою, це був швидше намір. Як анархіст, Махно не бачив майбутнього у державному форматі. Він вважав, що прості люди, трударі, можуть самі без державного чиновництва, політиків і політичних партій організувати своє життя. Тобто вони організовуються в якісь осередки, громади, ради - не політичні, а швидше соціально-економічні, за територіальним принципом чи професійним - і налаштовують контакти між собою, включно до таких функцій як зовнішня політика. І тут посередник у вигляді чиновника не потрібен.
Хоча восени 1919 року Махно контролював значну територію, нормально налагодити таку організацію він не міг. Тому що по всьому периметру був атакований білими.
Махно не встановлював диктатуру, багато що спускав вниз для самоорганізації. Але знизу не готові були самоорганізовуатися. Потім він зіткнувся з тим, що все ж таки організатори потрібні з боку інтелігенції, з боку людей, в яких є досвід. А далеко не всі були готові допомагати махновцям у цих процесах.
Ця Трудова федерація нагадує прототип громадянського суспільства, який був реалізований пізніше у західних країнах. І це не дозволяє скептично ставитися до намірів, ідей Махна. Їх треба вивчати.
- Навіщо Нестор Махно, після того як більшовики двічі підступно били його в спину, втретє пішов з ними на союз восени 1920 року? Тоді більшовики намагалися добити й таки добили білогвардійську армію генерала Врангеля. На що він сподівався? І невже не розумів, що після перемоги над Врангелем, більшовики одразу візьмуться й за нього?
- На це питання і легко, й складно відповісти. Не треба забувати, проти кого було встановлено союз - проти білих. Білі для червоних були більш принциповим, найлютішим ворогом. Тому що вони асоціювалися з поміщицьким ладом, з царською Росією. Хоча ті ж генерали Денікін і Врангель швидше не були монархістами, а виступали за Установчі збори, Денікін і поміщиком ніколи не був - але так вони сприймалися у селянському середовищі. А більшовики, хоч і зрадники, хоч і кілька разів не просто розривали союз із Махном, а полювали на нього - тим не менш, у 1920 році все ще представляли революцію. Вони були, можливо, не дуже надійними, але товаришами по революційній боротьбі. Хоч махновці вже зіштовхнулися з більшовицькою практикою низовою, із їхнім ставленням до селян, із продрозкладкою тощо, у Махна все ще залишалася ілюзія якось їх переконати, що з таким принциповим революціонером, як він, більшовики мають рахуватися.
Тоді ситуація ще була невизначеною. Показово, що в листопаді 1920 року більшовики добивають Врангеля, а у березні 1921 року Ленін круто змінює курс, запроваджуючи Нову економічну політику. Чому? Тому що військово-політична перемога над політичними опонентами не переконала широкі верстви населення у тому, що більшовики саме та влада, яка їм потрібна.
Якраз влітку 1920 року широкими хвилями котиться селянський повстанський рух. Доти в зимовий час, як правило, повстанська боротьба припинялася, а взимку 1920-1921 років - ні. Усі три зимові місяці махновці воювали, й вся селянська Україна воювала. У Махна було таке відчуття, що попри перемогу над Врангелем, Червона армія може розсипатися у будь-який момент, вона складалася з мобілізованих силою селян. І ми знаємо чимало прикладів, коли ті чи інші підрозділи Червоної армії переходили на бік махновців.
- Але навіщо йому було допомагати більшовикам громити Врангеля? Він міг бути третьою стороною, яка могла з цього конфлікту мати великі дивіденди на свою користь.
- Припустімо, Врангель перемагає: його не зупинили під Катеринославом, під Юзівкою - і він йде далі. До речі, він тоді займав базові території махновців. І що далі?
У союз із Врангелем Махно йти не міг. Чимало махновських отаманів пішли на службу до Врангеля – їх потім розстрілювали або вішали самі махновці. Махну треба було визначатися. Він сподівався, що, уклавши союз із червоними, доведе свою відданість справі революції. Насправді, чимало його соратників були проти союзу з більшовиками. Там був розкол у махновському командуванні. Прийняли компромісне рішення: до військової угоди з більшовиками укласти політичну угоду про те, що більшовики виділять махновцям окремий район, де вони будуть продовжувати розбудову своєї Трудової федерації. Це було наївно, але на це сподівалися. Погоджуюся, це було помилкою укладати такий союз.
- Після того, як більшовики розгромили армію Врангеля, яка евакуювалася морем із Криму, вони майже одразу взялися за повстанську армію Махна. І хоча тоді Махно зумів вийти з пастки, але махновський рух отримав таку важку рану, від якої вже не міг оговтатися.
- Все ж таки, махновський рух швидше упав не під військовими ударами. Навесні 1921 року була оголошена Нова економічна політика, дуже специфічна стосовно селян, незабаром була оголошена амністія для повстанців, а потім влітку 1921 року був голод у махновських районах. Ці три події й зумовили занепад махновського руху.
Дата: Середа, 07.11.2018, 11:07 | Повідомлення # 585
V.I.P
Країна:
повідомлень: 2383
Статус:
Сторінками історії:
Вчителька очолила повстанський загін
6 листопада 1919-го загинула Олександра Соколовська - отаман Маруся.
У 17 років дівчина очолила повстанський загін, що нараховував 300 шабель і 700 багнетів. Боролася проти більшовиків, які окупували Україну, передають Патріоти України.
Олександра Соколовська народилася у селі Горбулів сучасного Черняхівського району на Житомирщині. Родина заснувала в селі гімназію та утримувала її власним коштом. Олександра здобула професію вчительки. З початком української революції родина Соколовських стала на боротьбу з більшовиками.
Комуністи вбили батька та 3 братів Олександри. Вони були засновниками та керівниками повстанських загонів і боролися разом із військами УНР. Тоді дівчина вирішила продовжити боротьбу рідних проти більшовиків. На Дівич-горі поблизу свого рідного села Олександра Соколовська прийняла присягу і взяла псевдо Маруся.
"Перед моїми очима й по сьогодні стоїть постать стрункої, невеличкої зростом дівчини, що була одягнута по-мужськи. Їздила верхи, як найкращий козак. Добре володіла рушницею, як і її брати, була відважного десятка і серед повстанців користувалася авторитетом. Не дивно, що після смерті своїх братів вона перейняла провід над повстанцями. Була вона вродливою, оце горбулівське сонечко з трішки рудавим волоссям і ластовинням", - згадував про Марусю хорунжий армії УНР Микола Фещенко-Чопівський.
Загони Марусі діяли на Вінничині. На початку листопада 1919-го 12 сотень бригади отаманші одночасно вели бої з "червоними" під Фастовом і з "білими" під Мотовилівкою на Київщині. Під Фастовом соколовці оточили "червоних", а біля Мотовилівки, маючи 10-кратну перевагу, "білі" перейшли у контрнаступ, завдавши повстанцям великих втрат. Лише наявність резерву та вдало організована оборона дозволили повстанцям відірватися від переслідування.
Генерал-поручник Армії УНР Олександр Вишнівський стверджував, що Соколовську закатували до смерті більшовики 1919-го.
За його інформацією, її захопив карний відділ і розстріляв.
