Дата: Четвер, 10.09.2020, 16:54 | Повідомлення # 662
V.I.P
Країна:
повідомлень: 2383
Статус:
Василь Стус помер у таборі СРСР 35 років тому:
Чому його "справа" не дає спокою історикам
Рівно 35 років тому, в ніч на 4 вересня 1985 року, український поет, дисидент Василь Стус помер у радянському таборі в Пермському краї Росії, передають Патріоти України.
За кілька днів до цього, 28 серпня, українця відправили в карцер за те, що читаючи книгу в камері, він нібито сперся ліктем на нари. На знак протесту Стус оголосив безстрокове сухе голодування. Загинув поет, за офіційною версією, від зупинки серця, за неофіційною, – від переохолодження.
Василь Стус почав писати вірші під час навчання в Донецькому педінституті та служби в армії. Його перша поезія з'явилася 1959 року в "Літературній Україні".
У вересні 1965 року Стус взяв участь в акції протесту біля кінотеатру "Україна" в Києві. Він та Іван Дзюба, В'ячеслав Чорновіл, Юрій Бадзьо закликали суспільство засудити арешти української інтелігенції. За участь у цій акції його відрахували з аспірантури, за ним почало стежити КДБ.
Незважаючи на схвальні рецензії, жодна з двох перших збірок поета ("Круговерть" та "Зимові дерева") не були надруковані.
У січні 1972 року Василь Стус був вперше заарештований. Близько 9 місяців поет перебував у слідчому ізоляторі, потім відбував покарання в таборах Мордовії і Магадана.
Вірші, які Стус писав у таборах, у нього відбирали і знищували, лише деякі з них збереглися в листах до дружини. Повернувшись восени 1979 року до Києва, приєднався до Гельсінської правозахисної спілки.
Здоров'я Стуса було підірвано, але незважаючи на це він працював робітником на фабриках і заводах. У травні 1980 року поет був заарештований вдруге, причому був визнаний особливо небезпечним рецидивістом.
Суд над Василем Стусом проходив за закритими дверима. У порушення процедури його було позбавлено останнього слова і видалено із залу суду; вирок було зачитано в його відсутності: 10 років примусових робіт і 5 років заслання.
У таборі "Перм-36" Стус продовжував писати і перекладати. У 1983 році адміністрація табору заборонила йому надсилати вірші та переклади в листах рідним.
На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв'язнями він кілька разів оголошував голодування. У січні 1983 року був кинутий до камери-одиночки.
28 серпня 1985 року Стуса відправили в карцер за те, що нібито він, читаючи книгу в камері, сперся ліктем на нари (хоча це й не порушення режиму; офіційна причина, за свідченням сусідів за камерою, була наклепом). На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування.
У ніч на 4 вересня 1985 року Василя Стус помер, за офіційною версією, від зупинки серця, за неофіційною, – від переохолодження. Його було поховано на табірному цвинтарі, але 1989 року разом з побратимами – Юрієм Литвином і Олексієм Тихим – було перепоховано на Байковому кладовищі в Києві.
В останні роки справа Василя Стуса ожила знову. Так, частково приводом для цього стала книга Вахтанга Кіпіані "Справа Василя Стуса. Збірник документів з архіву колишнього КДБ УРСР", що вийшла в 2019 році.
Видання стало резонансним – вперше книга під однією обкладинкою містила таку кількість документів з колишнього архіву КДБ – протоколи судових засідань, обшуків, допитів. Також до неї включено покази свідків, спогади друзів та листи поета з в'язниці.
Як відомо, 1990 року Постановою Пленуму Верховного Суду УРСР і Ухвалою судової колегії у кримінальних справах Верховного Суду УРСР Василь Стус був посмертно реабілітований. 2005 року Стусу було посмертно присвоєно звання Герой України.
Дата: Субота, 12.09.2020, 10:19 | Повідомлення # 663
V.I.P
Країна:
повідомлень: 2383
Статус:
Гірким був хліб в чужому краю, Наїлась я його колись, Тому не з розповідей знаю, Як заробітки ті дались. На чужину, не знавши мови, Пішла ледь вгамувавши страх, Тяжкі прийшлось пізнать умови, Був біль і розпач, просто жах. Чужа країна, інші люди, Чужі обличчя навкруги, А я - ніхто, нас звуть приблуди, Що загубили береги. Мов мачуха моя країна, Дітей розкидала навкруг, Як непотрібну кураїну, Що з вітром доганяє плуг. На цій дорозі знову люди, Шукають працю за бугром, Коли вже лад в країні буде? З достатком, миром та добром..
Л.Пронько ( Ященко) 18.06.20р. Доброта-вище всіх якостей.
Дата: Субота, 12.09.2020, 15:19 | Повідомлення # 664
V.I.P
Країна:
повідомлень: 2383
Статус:
Старе військове кладовище, де поховані
вояки УНР та Галицької армії, виявили у Вінниці
Старожили згадали, що там може бути поховання, лише нещодавно.
У Вінниці дослідники віднайшли старе військове кладовище. Ймовірно, кажуть, там поховані вояки УНР та Галицької армії, військо яких століття тому скосила епідемія тифу, передають Патріоти України з посиланням на ТСН.
Науковці виявили братську могилу, де були останки семи людей та кілька окремих домовин. Цвинтар знищила радянська влада. На його місці з'явився свинарник.
Десятки років місцина стояла пусткою. Старожили згадали, що там може бути поховання лише тоді, коли поруч почали зводити багатоповерхівку. Історики припускають, що на цій території може бути до двох тисяч могил, але розкопки припинять, допоки не вирішать, що робити з останками.
Нагадаємо, Центральний державний архів вищих органів влади та управління України опублікував раритетні світлини голови Директорії УНР Симона Петлюри. Доброта-вище всіх якостей.
Повідомлення відредагував DMisha - Субота, 12.09.2020, 15:20
Дата: П`ятниця, 18.09.2020, 11:16 | Повідомлення # 665
V.I.P
Країна:
повідомлень: 2383
Статус:
Українське диво-село:
Тут нема безробітних і будинків на продаж
Квітуче село славиться чистотою і страусами.
У Запорізькій області є село, у якому немає жодного безробітного мешканця. Звідси селяни не виїжджають, а село розвивається, розповідається у відеосюжеті, передають Патріоти України 3 вересня 2019 року.
Мова йде про село Роздол. Саме тут майже неможливо знайти будинок, який виставлений на продаж. А якщо і буде такий, то вдвічі дорожчий, ніж у сусідніх селах. Значна частина жителів працюють у сільському господарстві – тут розташовані одні з найбільших яблуневих садів регіону та великі газові холодильники. Як стверджує місцевий фермер Олег Каліман, підприємство працює без кредитування, а лише на холодильники власних коштів було інвестовано на 52 мільйони гривень.
Дитячі садки у селі розраховані на більшу кількість дітей, ніж які вже є у Роздолі – на перспективу. Вулиці тут освічені ліхтарями, а на 900 мешканців села тут три футбольних команди. Детальніше про диво-село у сюжеті:
Дата: Неділя, 11.10.2020, 22:56 | Повідомлення # 669
V.I.P
Країна:
повідомлень: 2383
Статус:
ВОЇН, ДОЧКА, МАТИ…
Настане день, коли закінчиться війна, Коли замовкнуть стомлені гармати, І на коліна упаде ВОНА… КРАСИВА ЖІНКА, ВОЇН, ДОЧКА, МАТИ…
… І вперше, не ховаючи очей, Сльозою душу вмиє зачерствілу, Коли рука дитяча на плече Так обережно ляже і несміло…
Незламна й сильна, чиста мов роса, Ти не вклонялася ні кулям, ні осколкам. Хіба що, от ...посивіла коса, Та ще з’явились зморшки біля ока...
Вірш Еміля Дуброва (Омелян Дзудзило), поета з Миколаївщини, про жінку-воїна, яка повертається з фронту до своєї дитини, свого часу підірвав мережу. Зворушив і, найімовірніше, знову змусив тисячі українських жінок-воїнів, які впродовж 6 фронтових років «зрізають коси і туго шнурують берці» чути на свою адресу наївне «ТИ НЕ МУСИШ!»
-Можливо, я й не мушу… - розмірковує військовослужбовець нашої князівської 14 бригади старший солдат Катерина. – І жодна з тисяч жінок, які захищають Україну в лавах ЗСУ, напевно, не мусить… Та якщо безліч молодих, здорових українських чоловіків бояться йти служити, або ж не хочуть цього робити, «бо це не їхня війна», то захищати Батьківщину замість них ідуть жінки…
За плечами в цієї мініатюрної дівчини з променистими очима три фронтових роки і нещодавно підписаний другий контракт із ЗСУ. До того, як піти служити, розповідає Катя, мала традиційну для жінки роботу, - працювала на швейній фабриці.
-Та одного дня… пішла в військкомат, і потрапила в 14-у механізовану бригаду, про що жодного разу не пожалкувала, - розповідає співрозмовниця. - Коли прийшла додому і повідомила рідним, що йду служити, мама не сприйняла почуте всерйоз, думала, жартую. Коли ж зрозуміла, «що все насправді», лише сплеснула руками: «Як же ти служитимеш, таке мале й худе?» Звичайно ж, як кожна мама, вона непокоїлася. Хвилюється і зараз. І досі дивується, що саме я, наймолодша з шести її дітей, пішла на фронт.
Як показав час і служба на прикладі Катерини, зріст і вага для дівчини у війську – не головне. Бо зі своєю енергією, заповзятістю та максимально відповідальним ставленням до справи, за яку береться, дрібненька Катя, дівчинка-вихор, як жартома хочеться її назвати, встигає все. До слова, сама дівчина в тому, що пішла служити, вбачає певний символізм, адже народилася 6 грудня, на День ЗСУ, а наступного дня, 7 грудня, святкує іменини. А ще, каже Катя, з дитинства їй шалено подобалися люди в формі.
-Звичайно ж, прийшовши в армію, майже всього мусила навчитись, - і того, що мушу вміти, як військовослужбовець, і того, що вимагають посада і звання. Не завжди все давалось легко, але завдяки своєму командирові і побратимам, з якими дуже надійно, з усім справляюся. Мабуть, моє щастя ще й у тому, - зізнається Катерина, - що легко знаходжу з людьми спільну мову, - така уже вдалася. А крім того, щирість, чесність, дисциплінованість і відповідальність, - риси, які в армії цінуються більше, ніж деінде. Тому… я пишаюся тим, що я військовослужбовець ЗСУ, і тим, що служу в нашій князівській 14-ій бригаді.
Пригадуючи події за три роки, які провела з бригадою на фронті, Катя каже, й досі пам’ятає, як уперше потрапила під обстріл, зізнається, були і страх, і певна паніка. Та з часом до всього звикаєш…
-Уже зараз, після трьох років служби, будь-який обстріл сприймаєш без істерик і без зайвих рухів, чітко знаючи, що і як робити. Напевно, все це зветься просто – досвід, - міркує Катерина. - І хоч я, як жінка, напевно, мала би таким пишатися, цього нема… Не бажаю такого досвіду нікому, сприймаю його просто як данину професії, яку обрала – професію військового під час війни в моїй державі.
Удома, на Хмельниччині, на тендітну, рішучу та витривалу Катю чекають трійко діток – старша донька Ангеліна, сини Максим і Антон. -Скучаю за ними страшенно, - зізнається Катерина. – І на жаль, наші карантинні реалії такі, що вкрай складно провідати дітей навіть на вихідні, коли є можливість. Як би не було, як би тяжко діти не переживали розлуку, вони знають, для чого я у війську, знають, що всі мами і тати, які зараз на фронті, воюють за майбутнє своїх дітей, і знають, що Україна неодмінно переможе! І їхня віра дає сили жити й воювати!
Дата: Середа, 16.12.2020, 20:10 | Повідомлення # 672
V.I.P
Країна:
повідомлень: 2383
Статус:
«Гетьман Остафій Дашкевич». Ян Матейко, 1875 р.
Перший Кошовий отаман та гетьман Війська Запорізького в 1508 році.
Зібрав з Дніпровських островів розпорошених людей, організував їх у єдину військову силу, установив єдину зброю - вогнепальну та шаблю, поділив на полки та сотні.
Дата: Неділя, 27.12.2020, 07:13 | Повідомлення # 675
V.I.P
Країна:
повідомлень: 2383
Статус:
"Я здєсь народ! Понял, контра! І народним будєт то, что я скажу!":
Як вбивали Миколу Леонтовича, "Щедрик" якого славить Україну на весь світ
Московський зайда, скажений та п'яний, спочатку скористався гостинністю своєї жертви.
Як відомо великий син України був убитий в ніч з 22 на 23 січня 1921 року, коли гостював у свого батька в селі Марківка Гайсинського повіту, зазначають Патріоти України. Тільки в 1990-і роки після розкриття архівів радянських спецслужб стало відомо, що вбивця Леонтовича - агент Гайсинської повітової комісії ВЧК Афанасій Грищенко.
Стали відомі подробиці трагедії, в будинок батька композитора попросився переночувати незнайомець, який назвався чекістом, відрядженим на боротьбу з бандами. Чекіст застрелив Леонтовича, потім, погрожуючи гвинтівкою, зв'язав батька, сестру і дочку композитора, вимагав гроші. Забрав все цінне з будинку, тобто представник більшовицької влади відкрито промишляв ще і грабежами.
Це не було вбивство, замасковане під пограбування, оскільки Грищенко не приховував своєї особистості. Володимир В'ятрович відтворив можливий діалог між Леонтовичем і його вбивцею.
"Вже ранок? То він таки заснув. Попри вечірню тривогу, сон був глибокий і приємний. Багато світла і музики. Хор знов співав "Щедрика", зривав захоплені овації публіки. А потім була ще одна пісня і зала ошелешено мовчала. В очах кожного з присутніх світився захват. Саме про неї він мріяв відколи почав творити. Вона була прекрасна і він чітко пам'ятає її, кожен рядок, кожну ноту. Ця великодня веснянка досі звучить в його голові. Він може хоч зараз її записати. Треба зробити це негайно, щоб подарувати цю красу світові. О, він певен пісня затьмарить навіть "Щедрика"...
- Вставай давай! - перебив захоплені думки грубий голос.
Кричав чоловік, вирячивши на нього сірі очі. Страшнішим за шалений погляд було хіба дуло рушниці, спрямоване йому в груди.
Сон миттєво зник, пригадалася причина вчорашньої тривоги. Нею був саме цей чоловік, який увечері постукав у двері батькового дому. Господар, в якого досі сила виховання переважувала звички, які гарантували безпеку, впустив незнайомця в хату. Той був напідпитку, хатнє тепло після зимового вечора налаштувало гостя на балакучий настрій.
Від почутого тривога охопила вже не лише його, а усіх - батька, мати, сестру. В нього все похололо всередині, коли почув оте незнайомцеве "я в ЧК работаю". Той тим часом вів далі про свої подвиги у боротьбі з "петлюрівськими бандами", про завдання із нищенням їх отаманів. "Значить не по мене, - з полегшенням подумав тоді він, - принаймні цього разу".
Ніхто з присутніх не підтримував розмови, та це не заважало балакучому чекісту не змовкати кілька годин. Врешті батько, помітивши позіхання непроханого гостя, запропонував вкладатися спати.
- Ляжете з Миколою в кімнаті, мати постелить.
На щастя там чекіст не продовжив балаканини, а майже миттєво заснув. Микола почав заспокоюватися і міг тепер думати про "Русалчин Великдень" - нову оперу, над якою працював. А за кілька хвилин, попри набридливий храп чекіста і попередні переживання, провалився в глибокий сон, який протривав до ранку.
⁃ Вставай кому сказал! - повторив чекіст. Микола остаточно розплющив очі, натяг на ніс окуляри і зміг тепер краще роздивитися його. Схоже той був ще більш п'яний як звечора. Коли і де він встиг ще напитися?
⁃ Што думал пранєсло! Ан нєт, контра. Я тєбя уже давно вєду. Сабірайся, тєбя ждьот справєдлівая кара. ⁃ Яка кара про що Ви? ⁃ Пра твою котрреволюционную деятельность ⁃ Це якась помилка, я не займаюся політикою. Я музикант, композитор... ⁃ Я знаю кто ти контра - Лєонтовіч. І прішол імєнно за табой. ⁃ Я лише музику пишу, я не роблю нічого проти влади. ⁃ "Нічого"? Да твая музика протів власті! Понял! Чекіст кричав дедалі голосніше, розмахуючи рушницею спрямованою на Миколу, палець залишався на гачку зброї. ⁃ Я творю пісні, - пробував заспокоїти його Микола. ⁃ "Пісні"! А должен пісать пєсні! І нє на поповскую тєматіку, а нашу пролетарскую. ⁃ Це не попівська тематика, це оборобки народної... ⁃ І народ ваш тоже вєсь контра! - кричав далі чекіст - банди кругом, атамани, всєх перестрєлять! ⁃ Да знаєм ми всьо пра тєбя, - продовжив він вже спокійніше, - і рабату твою на правітєльство Петлюри, і пра хор твой, каторий по міру калєсіт с контрреволюционнимі пєснямі. ⁃ Це народні пісні, - спробував перебити Микола.
Але краще б він цього не робив - чекіст знову зірвався крик, знов почав розмахувати рушницею. ⁃ Я здєсь народ! Понял, контра! І народним будєт то что я скажу! Кара моя народная!
Останні слова чекіста перервав гучний хлопок. Рушниця, яка гуляла в руках ще хвилю перед тим, завмерла спрямована в груди Миколи. З дула здіймався маленький хвостик диму. Його було замало для того, щоб заповнити кімнату, проте все довкола раптом почало зникати залите туманом.
За хвилю чи вічність він побачив перелякане обличчя батька, що пробилося крізь цей туман. Татові руки чомусь були залиті кров'ю. Здається він намагався підняти його. Чи то він сам почав підніматися над землею, так легко як уві сні. Батько кричав щось крізь сльози, що заливали обличчя. Але Микола не чув його. У вухах лунала прекрасна веснянка зі сну. Пісня, яку вже ніхто не почує." Доброта-вище всіх якостей.
Повідомлення відредагував DMisha - Неділя, 27.12.2020, 07:14
