Дата: Неділя, 09.03.2014, 20:54 | Повідомлення # 3
Адміністратор
Країна:
повідомлень: 28574
Статус:
ЗАПОВІТ
Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій, Щоб лани широкополі, І Дніпро, і кручі Було видно, було чути, Як реве ревучий.
Як понесе з України У синєє море Кров ворожу... отоді я І лани і гори — Все покину і полину До самого Бога Молитися... а до того Я не знаю бога.
Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров'ю Волю окропіте. І мене в сім'ї великій, В сім'ї вольній, новій, Не забудьте пом'янути Не злим тихим словом.
Дата: Неділя, 09.03.2014, 21:07 | Повідомлення # 4
Адміністратор
Країна:
повідомлень: 28574
Статус:
Думи мої, думи мої
Думи мої, думи мої, лихо мені з вами! Нащо стали на папері сумними рядами?.. Чом вас вітер не розвіяв в степу, як пилину? Чом вас лихо не приспало, як свою дитину?..
Бо вас лихо на світ на сміх породило, Поливали сльози... чом не затопили, Не винесли в море, не розмили в полі? Не питали б люди, що в мене болить, Не питали б, за що проклинаю долю, Чого нуджу світом? «Нічого робить» — Не сказали б на сміх... Квіти мої, діти! Нащо вас кохав я, нащо доглядав? Чи заплаче серце одно на всім світі, Як я з вами плакав?.. Може, і вгадав. Може, найдеться дівоче серце, карі очі, Що заплачуть на сі думи — я більше не хочу... Одну сльозу з очей карих —і пан над панами!..
Думи мої, думи мої! Лихо мені з вами!.. За карії оченята, за чорнії брови Серце рвалося, сміялось, виливало мову, Виливало, як уміло, за темнії ночі, За вишневий сад зелений, за ласки дівочі... За степи та за могили, що на Україні, Серце мліло, не хотіло співать на чужині...
Не хотілось в снігу, в лісі, козацьку громаду З булавами, з бунчуками збирать на пораду... Нехай душі козацькі в Украйні витають — Там широко, там весело од краю до краю... Як та воля, що минулась, Дніпр широкий — море, Степ і степ, ревуть пороги, і могили — гори. Там родилась, гарцювала козацькая воля; Там шляхтою, татарами засівала поле, Засівала трупом поле. Поки не остило... Лягла спочить... А тим часом виросла могила, А над нею орел чорний сторожем літає . І про неї добрим людям Кобзарі співають, Все співають, як діялось, сліпі небораки,— Бо дотепні… А я... А я… тільки вмію плакать, Тільки сльози за Украйну...А слова — немає... А за лихо... Та цур йому! Хто його не знає!.. А надто той, що дивиться на людей душою — Пекло йому на сім світі, на тім... Журбою не накличу собі долі. Коли так не маю. Нехай злидні живуть три дні - я їх заховаю, Заховаю змію люту коло свого серця, Щоб вороги не бачили, як лихо сміється... Нехай думка, як той ворон, літає та кряче, А серденько соловейком щебече та плаче Нишком — люди не побачать, то й не засміються...
Не втирайте ж мої сльози, нехай собі ллються, Чуже поле поливають щодня і щоночі, Поки попи не засиплють Чужим піском очі... Отаке-то... А що робить? Журба не поможе. Хто ж сироті завидує — карай того, Боже! Думи мої, думи мої, квіти мої, діти! Виростав вас, доглядав вас — Де ж мені вас діти?.. В Україну ідіть, діти! В нашу Україну, Попідтинню, сиротами, а я — тут загину. Там найдете щире серце і слово ласкаве, Там найдете щиру правду, а ще, може, й славу...
Привітай же, моя ненько, моя Україно, Моїх діток нерозумних, як свою дитину.
Дата: Неділя, 09.03.2014, 21:07 | Повідомлення # 6
Адміністратор
Країна:
повідомлень: 28574
Статус:
РОЗРИТА МОГИЛА...
Світе тихий, краю милий, моя Україно, За що тебе сплюндровано, за що, мамо, гинеш? Чи ти рано до схід сонця богу не молилась, Чи ти діточок непевних звичаю не вчила? «Молилася, турбувалась, день і ніч не спала, Малих діток доглядала, звичаю навчала.
Виростали мої квіти, мої добрі діти, Панувала і я колись на широкім світі, Панувала... Ой Богдане! Нерозумний сину! Подивись тепер на матір, на свою Вкраїну, Що, колишучи, співала про свою недолю, Що, співаючи, ридала, виглядала волю. Ой Богдане, Богданочку, якби була знала, У колисці б задушила, під серцем приспала.
Степи мої запродані жидові, німоті, Сини мої на чужині, на чужій роботі. Дніпро, брат мій, висихає, мене покидає, І могили мої милі москаль розриває... Нехай риє, розкопує, не своє шукає, А тим часом перевертні нехай підростають Та поможуть москалеві господарювати, Та з матері полатану сорочку знімати.
Помагайте, недолюдки, матір катувати». Начетверо розкопана, розрита могила. Чого вони там шукали? Що там схоронили Старі батьки ? Ех, якби-то, Якби-то найшли те, що там схоронили, Не плакали б діти, мати не журилась.
9 жовтня 1843, Березань Перший твір написаний в Україні.
"Загалом на перших позиція домінує дитяча література. "Маленький Принц" досі утримує рекорд Книги Гіннеса, як книжка, яку переклали найбільшою кількістю мов. Книжкою, що найбільше перекладають у США, стала "Шлях до щастя", яку часто використовують саєнтологи як інструмент пошуку кадрів", − додали дослідники.
