FORUM TV-SATНеділя
27.07.2025, 01:02

Вітаю Вас Гість | RSS

[ ] · Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS · Load-SP · Load-AS· · Перекладач translate ]
Модератор форуму: Taras_1958  
УКРАЇНА — Єдина, Могутня, Непереможна, Велика Родина ! 1ч.
RATVODДата: Середа, 05.03.2014, 11:56 | Повідомлення # 1
Адміністратор

Країна:
повідомлень: 28711
Статус: Оффлайн
УКРАЇНА — Єдина,

Могутня, Непереможна, Велика Родина !



Номери телефонів:



Офіційні державні канали для отримання інформації


Інформація про рух транспорту
та роботи інфраструктурної галузі




DMishaДата: Вівторок, 29.08.2017, 16:51 | Повідомлення # 481
V.I.P

Країна:
повідомлень: 2383
Статус: Оффлайн
Ворог тремтітиме від жаху: "Корсар" прийнято на озброєння ЗСУ
Півсотні ракет уже передали військовим.


http://patrioty.org.ua/politic....68.html

Легкий переносний ракетний комплекс "Корсар", який розроблений ДП "Державне Київське Конструкторське

Бюро "Луч", що входить до складу ДК "Укроборонпром", прийнятий на озброєння Збройних Сил України у

відповідності до наказу Міноборони.



Прийняттю на озброєння нового ракетного комплексу передував цілий комплекс із заводських та державних

випробувань у присутності самих військових, під час яких "Корсар" підтвердив свої високі характеристики.

Окрім того, КБ "Луч" вже достроково виготовило та поставило до Збройних Сил України більше 50 ракет до

"Корсару" разом із визначеною замовником кількістю пускових установок.

"Корсар" дозволяє вести вогонь на дистанції 2,5 км (аналогічна дальність у американського FGM-148

Javelin), а наведення ракети здійснюється за допомогою лазерного променю. При цьому наведення проходить

у низько енергетичному рівні випромінювання в цілях скритності каналу управління.

Однією із головних особливостей цього комплексу є габарити, які дозволяють його переносити та вести

вогонь "з плеча", без застосування додаткових пристроїв. Але для зручності використання на заздалегідь

підготовлених позиціях, наприклад при обороні, бійці можуть використовувати спеціальний станок.

КБ "Луч" для "Корсару" розробило дві керовані ракети: РК-3К та РК-3ОФ.

РК-3К оснащена тандемною кумулятивною бойовою частиною, яка призначена для ураження сучасних броньованих

нерухомих і рухомих об’єктів, які мають комбіновану, рознесену або монолітну броню, у тому числі з

динамічним захистом, а також завислих вертольотів. Ця ракета забезпечує бронепробиття за динамічним

захистом не менше 550 мм.

РК-3ОФ оснащена осколково-фугасною бойовою частиною з ударним ядром та призначена для ураження

легкоброньованих об’єктів, споруджень польового типу (ДОТ, ДЗОТ) і живої сили. У ході випробувань було

досягнуто наскрізне пробиття бронеплити товщиною 50 мм.

За точність наведення комплексу відповідає одна з передових серійних розробок "Ізюмського

приладобудівного заводу", що входить до складу ДК "Укроборонпром", – прилад наведення ПН-КУ.

Незважаючи на його малі габарити і вагу в 4 кг, він забезпечує наведення ракети на дальності до 2,5 км в

межах +/- 250 мм. Тобто "Корсар", навіть на максимальній дальності свого польоту дозволяє оператору

влучати навіть у амбразуру ДОТу.


Доброта-вище всіх якостей.

Повідомлення відредагував DMisha - Вівторок, 29.08.2017, 16:52
DMishaДата: Середа, 30.08.2017, 15:26 | Повідомлення # 482
V.I.P

Країна:
повідомлень: 2383
Статус: Оффлайн
Російське вторгнення в Україну неминуче, Україна має бути готова

Україна повинна готуватися до відбиття неминучого російського вторгнення, тобто переводити (швидко, оперативно!) економіку на військові рейки, все життя країни підпорядковувати завданням оборони, вважає експерт.

http://evora.patrioty.org.ua/blogs....71.html

Сейчас вокруг Украины сформировалась крайне невыгодная для нее стратегическая конфигурация: российские войска на Донбассе, российские войска на северо-востоке (на направлении Чернигов ‒ Сумы), российские войска в ближайшее время под предлогом учений появятся на севере, в Беларуси, российские войска на юге ‒ в Крыму, российские войска на юго-западе ‒ в Приднестровье. Фактически только западная граница Украины не заблокирована Россией. Это дает Кремлю возможность растягивать украинскую оборону по периметру границ, по своему усмотрению выбирая самое выгодное место для нанесения удара.

Нет никаких оснований рассчитывать на то, что Москва откажется от своих планов по ликвидации Украины как реально независимого государства и пойдет на какое-то дипломатическое решение существующей ситуации. Это значит, что Украина должна готовиться к отражению неизбежного российского вторжения, то есть переводить (быстро, оперативно!) экономику на военные рельсы, всю жизнь страны подчинять задачам обороны. Сейчас здесь сделано еще очень мало...

Успех боевых действий прежде всего обеспечивается наличием резервов. Почему-то до сих пор в Украине не сформирована Резервная армия, которая могла бы отвечать на неожиданные военные угрозы, ведь значительная часть ВСУ скована на востоке и не сможет перебросить большое количество войск на другие фронты, которые могут быть созданы российской армией.

В этом смысле большую тревогу вызывают нынешние совместные российско-белорусские маневры «Запад-2017», которые могут очень легко перерасти в боевую операцию против Украины с нанесением удара в тыл, с северо-запада, в направлении Киева. И заверения президента Беларуси Лукашенко, недавно прозвучавшие в Киеве, мол, с белорусской земли война не придет в Украину, ничего не стоят.

Если Кремль примет соответствующее решение, кто будет о чем-то спрашивать Лукашенко? Разве в 2008 году, напав на Грузию, Россия спрашивала разрешения президента Ющенко на использование против грузинов своего Черноморского флота с территории Украины? Ющенко даже громко протестовал и строго запрещал, но Кремль его не услышал, корабли вышли из Севастополя в море и направились обстреливать побережье Грузии и уничтожать небольшой, но боеспособный грузинский флот...И вообще, останется ли Лукашенко на своей высокой должности, если он будет протестовать в то время, когда его страна де-факто будет оккупирована российскими войсками?

Зачем нас убаюкивают?

Немало украинских военных экспертов, в частности Олег Жданов, Анатолий Гриценко, Игорь Романенко, Игорь Козий и многие другие, формально правильно и даже убедительно доказывают, что вторжение России нереально из-за ряда объективных факторов.

Действительно, вокруг Украины не так уж и много российских войск. Если исходить из классических критериев военного искусства, нападающая сторона должна иметь трехкратное преимущество над стороной обороняющейся. Сейчас ВСУ и Национальная гвардия вместе имеют примерно 300 тысяч «штыков», поэтому Россия должна сосредоточить на украинских границах как минимум 900-тысячную группировку.

Сейчас такой здесь нет. Однако, помимо теоретических расчетов, есть еще реальная жизнь. В 1941 году Гитлер не имел многочисленных преимуществ над Красной армией. Более того, советские военные докладывали Сталину об огромном, именно советском превосходстве над вермахтом в танках, самолетах, артиллерии и т.д. и заканчивали свои доклады ритуальной фразой: «Ну он (Гитлер ‒ авт.) же не идиот, товарищ Сталин». Сталин лишь однажды спросил своих подчиненных: «А если он идиот?»

Шеф советского ГРУ генерал Голиков тщательно следил, не начнут ли в Европе резать баранов, чтобы производить теплые тулупы для вермахта. Не начали, а Гитлер напал. С его стороны это была авантюра, потому что нельзя воевать в России без теплой одежды, без специального горючего, не замерзающего на сильных российских морозах, и так далее.Но он напал и имел шансы на успех. А разве вторжение Путина в Крым в 2014 году не было авантюрой с шансами 50:50?

Если бы в тот момент у власти в Киеве были твердые, решительные и смелые люди, а не смертельно испуганные людишки, то все могло бы закончиться для Путина провалом.Не зря с самого начала он действовал очень осторожно, выжидательно, так, чтобы в любой момент можно былобы отступить и заявить, что Россия и не собиралась ничего делать в Украине, то все инициатива «зеленых человечков», которые приобрели оснащение в военторге.

Однако, увидев, что никаких попыток отпора нет, Путин пошел дальше. Чего стоит только знаменитое заседание СНБО, где вся украинская верхушка единодушно (за исключением одного-единственного Турчинова) отказалась защищать украинскую землю... Именно на таких деятелей в Киеве Путин рассчитывает и сейчас.

Почему бы ему и сегодня не попробовать сыграть в такую игру? Если одна авантюра блестяще удалась, почему бы и второй не иметь такой же результат?У Путина нет вариантов

Блестящая крымская авантюра стала для Путина геополитической ловушкой. Если раньше он имел возможность отступить, то теперь он настолько погрузился в процесс реставрации империи и разрушения мирового порядка, что задний ход уже невозможен. Нет пространства для политического маневра, для использования «мягкой силы». Любое примирение с Западом предусматривает возвращение Крыма Украине и вывод российских войск из ОРДЛО, что означает политический суицид для Путина. Итак, назад вернуться ему нельзя. Остается только идти вперед до конца, то есть ва-банк, с попыткой любой ценой уничтожить Украинское государство, надеясь, что оно не устоит и станет марионеткой Кремля или распадется на несколько кусков, а Запад не успеет отреагировать, и все будут поставлены перед свершившимся фактом.

Альтернатива для Кремля ‒ признать свое стратегическое поражение. Но цена этого неизбежно окажется слишком высокой. Империя или идет вперед и расширяется, или деградирует и распадается. Tertium non datur. Путин сам загнал себя в эти тиски имперской логики.

Пятая колонна Кремля сохранила деньги и мощный медиаресурс

К сожалению, следующая путинская авантюра имеет шансы на успех. У нас уже забыли заявление главаря группировки «ДНР» Захарченко о «Малороссии». А зря. Недавно кремлевский политолог Сергей Марков сказал украинским журналистам, чтобы они не забывали о Викторе Федоровиче. Вполне возможно, что вскоре во главе этих кремлевских бантустанов («ДНР» /«ЛНР») вдруг появятся «легитимный» Янукович и «легитимный» Азаров, под флагом которых российские войска пойдут в наступление за «легитимную» Украину-«Малороссию»...

Но беда в том, что еще одна «ДНР»/«ЛНР», мощная пятая колонна Кремля прекрасно чувствует себя в Киеве и Харькове, Запорожье и Одессе, в Верховной Раде, Кабмине, Администрации главы государства...

Если оба эти отряда Кремля и армия агрессора начнут действовать синхронно, Украине будет трудно. Тем более, что никакой реальной борьбы против агентуры Кремля действующая власть не ведет, предпочитая договариваться с ней.

Украину загонят в военно-политические тиски, когда агрессия извне будет сочетаться с мятежами и провокациями внутри страны. Пятая колонна совершенно не пострадала после событий 2014 года, сохранила боеспособность, влияние, деньги и мощный медиаресурс. Она готова к решающей битве. А Украина и украинцы?

Игорь Лосев


Доброта-вище всіх якостей.
DMishaДата: Понеділок, 18.09.2017, 22:46 | Повідомлення # 483
V.I.P

Країна:
повідомлень: 2383
Статус: Оффлайн


Доброта-вище всіх якостей.
DMishaДата: Понеділок, 25.09.2017, 13:24 | Повідомлення # 484
V.I.P

Країна:
повідомлень: 2383
Статус: Оффлайн
Перестало гріти усіх її велике і добре серце: Померла медсестра, яка рятувала на Донбасі українських артилеристів

Жінці було лише 42 роки.



Померла медсестра Ірина Сивопляс з Допропілля, якій було всього лише 42 роки. Про це повідомили на сторінці "Першого мобільного добровільного госпіталю" в Facebook.

Жінка допомагала лікувати до 100 бійців в день і була дуже віддана своїй справі. "Страшна втрата. Не можу повірити. Наша Ірина Сивопляс, медсестра з Добропілля Донецької області, від якої йшло якесь світло зсередини і тепло. Яка кілька місяців прожила і пропрацювала в підземному медпункті-бліндажі неподалік Сіверського Дінця, рятуючи артилеристів 44-ки.

Яка об'їздила з нами містечка і села Хмельниччини, обстежуючи до 100 пацієнтів на день. Яка активно брала участь в кардіокрінінгах на звільненій Луганщині. Яка відкривала наш медпункт на КПВВ Мар'їнка...

Вона трохи не дотягла до 43-ох. Згоріла. Не витримала. Пішла услід за своїм чоловіком, якого кохала до нестями", - написали на сторінці.


Доброта-вище всіх якостей.
RATVODДата: Четвер, 12.10.2017, 11:11 | Повідомлення # 485
Адміністратор

Країна:
повідомлень: 28711
Статус: Оффлайн
Громадське закрило телерадіоцентр на Хрещатику

і звільнило близько 70% співробітників




Ну що, реформа до Києва довела!


Після конфлікту, який тривав кілька місяців, телецентр на Хрещатику, стуртурний підрозділ НГТУ, буде закритий, приміщення НГТУ планує здавати в оренду. Колектив Київського телецентру протестував проти закриття: на Громадському жартували, що через переїзд з центру міста в офіс на Дорогожичі, але на нову локацію на Мельникова, 42 у «Олівець» переводять всього 30% співробітників - інші 70% потрапили під скорочення.

Будівлю на Хрещатику, 26 планують здавати в «роздрібну оренду», так само вчинять з усіма обласними телерадіоцентрами, щоб монетизувати цінну нерухомість, що потрапила в розпорядження НГТУ. У громадському це рішення пояснюють тим, що НСТУ недофінансували з Держбюджету. Масові скорочення, в свою чергу, називають «оптимізацією штату» для того, щоб найбільш ефективно проводити контент.

Мені ж дуже цікавий пул орендарів, який вдасться залучити Громадському.

За матеріалами kievvlast.com.ua

12.10.2017



RATVODДата: Четвер, 12.10.2017, 14:59 | Повідомлення # 486
Адміністратор

Країна:
повідомлень: 28711
Статус: Оффлайн
Джамала стала Послом доброї волі ООН



Статус знаменитості - це не тільки любов шанувальників,
нескінченні вечірки і автограф-сесії, але ще і відповідальність.


Джамала це, схоже, прекрасно розуміє, і, щоб приносити людям якомога більше користі, стала Послом доброї волі ООН з протидії торгівлі людьми.

Співачка підтримала роботу Міжнародної організації з міграції (МОМ) - Агентства ООН з питань міграції, боротьби з сучасним рабством і його запобігання, знявшись у відповідній соціальній рекламі. Ролик з'явиться в ефірі українських телеканалів 18 жовтня, в Європейський день боротьби з торгівлею людьми.



«В Україні дуже багато людей живуть на межі бідності і готові працювати де завгодно і за будь-яких умовах. Саме вони, як правило, стають жертвами торговців людьми і потрапляють в рабство. На жаль, кількість постраждалих з кожним роком тільки зростає», - говорить Джамала.

Усвідомити серйозність проблеми вам допоможуть сухі цифри. За результатами опитування МОМ, 20% населення України оголосили, що заради роботи готові нелегально перетнути кордон, працювати в закритих приміщеннях або віддати паспорт роботодавцю. «Всі ці люди схильні до ризикованої поведінки, яка може закінчитися їх експлуатацією, - пояснює глава представництва МОМ в Україні, доктор Томас Лотар Вайс. - Ми дуже цінуємо участь Джамали в нашій кампанії по запобіганню сучасному рабству. Віримо, що Джамала допоможе врятувати багато людських доль».

«Ця кампанія, звичайно, не вирішить проблему, але може привернути увагу і ЗМІ, і посадових осіб, і суспільства. Головна мета - попередити українців, що треба бути дуже обережними, коли вони розглядають пропозиції роботи за кордоном», - каже Джамала.

Вірю, що організації вдасться досягти своїх цілей якщо не по запобіганню, то хоча б по попередженню. І чекаю ролика, звичайно.

За матеріалами nv.ua
Фото - 112


12.10.2017



RATVODДата: Субота, 14.10.2017, 16:31 | Повідомлення # 487
Адміністратор

Країна:
повідомлень: 28711
Статус: Оффлайн


DMishaДата: Понеділок, 30.10.2017, 21:57 | Повідомлення # 488
V.I.P

Країна:
повідомлень: 2383
Статус: Оффлайн
Російські диверсанти під Києвом вбили патріота Чечні та України Аміну Окуєву

Через кульові поранення загинула Аміна Окуєва. За попередніми повідомленнями її чоловік важко поранений



Напад диверсантів відбувся у селищі Глеваха під Києвом. Унаслідок нападу Аміна Окуєва загинула. Адам Осмаєв залишився живий. Цю інформацію підтвердив товариш Окуєвої Дмитро Булатов.
Народний депутат України, радник голови МВС Антон Геращенко повідомив, що автомобіль Окуєвої обстріляли з кущів на залізничному переїзді біля селища Глеваха.

«Только что остановилось сердце патриота Украины Амины Окуевой. Ее автомобиль был обстрелян из кустов на железнодорожном переезде у посёлка Глеваха Киевской Области
В результате полученных ранений Амина погибла. Адам Осмаев получил ранения, но будет жить», — написав пан Геращенко.

У Києві та Київській області поліція оголосила план перехоплення


Доброта-вище всіх якостей.
DMishaДата: Вівторок, 31.10.2017, 21:24 | Повідомлення # 489
V.I.P

Країна:
повідомлень: 2383
Статус: Оффлайн
Мільйон гривень на потреби АТО: Вчинок 11-річного школяра вразив українців

Школяр, який проживає в Київській області, пожертвував бійцям АТО 38 тисяч євро

Ці гроші його батьки збирали для навчання та “старту” сина в дорослому житті.

За інформацією журналістів, за ці гроші АТОшникам купили машини, обмундирування, а також ліки і аптечки натовського зразка.

«Даня Куліш, 11 років, селище Димер на Київщині. Він віддав на захист своєї країни 38 тисяч євро (майже 1,2 млн грн). Ці гроші його батьки збирали для навчання і для «старту» в дорослому житті. А витрачені вони були на машини, різного роду оснащення, обмундирування, ліки і аптечки натовського зразка», – сказано в тексті повідомлення.

Крім цього журналісти уточнили, що сам Даня вирішив стати волонтером.


Доброта-вище всіх якостей.

Повідомлення відредагував DMisha - Вівторок, 31.10.2017, 21:25
DMishaДата: Неділя, 12.11.2017, 20:25 | Повідомлення # 490
V.I.P

Країна:
повідомлень: 2383
Статус: Оффлайн
П'ять брехливих міфів про УПА

Агенти нацистів і антисемітизм – які міфи про українських воїнів поширювали з часів СРСР.



Про це йдеться в матеріалі видання Politeka, перпедають Патріоти України.

1. Повстанці не воювали проти нацистів.

22 січня 1943 року створили першу сотню УПА. 7 лютого того ж року вона розгромила німецьку комендатуру в р. Володимирець Рівненської обл. Захоплювали районні центри. Навесні 1943 райхскомисару Еріху Коху звітували, що на Волині є лише 2 райони, вільні від “бандитів”. Окупанти боролися з повстанцями з застосуванням літаків і бронетехніки. Німецьке командування визнавало, що бандерівці приносять їм більше клопоту, ніж червоні партизани.

2. Керівництво УПА складалося з агентів нацистів.

Повстанці контактували з німцями в 1930-40 роках. Сподівалися, що Гітлер посприяє розвитку української державності. Але дає згоду та окупацію Угорщиною Закарпаття і підписує 1934 року акт про ненапад з Польщею. У лютому 1941 року з Оунівців створили батальйони “Нахтігаль” і “Роланд”. Перший лише охороняв комунікації, другий не брав участі в бойових діях. Після проголошення акта відновлення Української держави 30 червня 1941 року батальйони переформатують на боротьбу з повстанцями. Заарештовують провідника ОУН Степана Бандеру. Повстанці починають битися з німцями.

3. Українською повстанською армією командував особисто Степан Бандера.

Від липня 1941 Бандера був у нацистському концтаборі. УПА було засноване в 1942. Першим командиром повстанців став Василь Івахів. Після його загибелі 13 травня 1943 року посаду Головного командира УПА обняв крайовий провідник ОУН на Волині Дмитро Клячківський. З грудня 1943 р. по 5 березня 1950 УПА командував Роман Шухевич. Останнім керівником повстанців став Василь Кук. Його заарештували 23 травня 1954 року.

4. Упівці вбивали євреїв у Львові та Бабиному Яру.

Знищенням євреїв в Україні займалися нацисти. Для цього заснували спеціальні загони – айнзацгрупи, айнзацкоманди і зондеркоманди. Їх формували з місцевих жителів, радянських військовополонених та співробітників колишньої міліції. Туди входили люди різних національностей. Керівництво ОУН (б) у квітні 1941 року в постановах II Великого збору вказало, що головною метою Організації є отримання Української держави, а організація єврейських погромів є намаганням зовнішніх сил відвернути увагу українських мас” від цієї мети, користуючись їх антиеврейскими настроями.

5. Роман Шухевич належав до військ СС.

Шухевич був командиром батальйону “Нахтігаль”. Тоді це військова одиниця була під керівництвом українців і належала до Абверу. ОУН розглядали батальйони, як ядра для майбутніх самостійних збройних сил. Воїни не приносили присягу Німеччини. Оунівці називали “Нахтігаль” і “Роланд” ДУН “Дружини українських націоналістів”. Військові не носили на формі нацистську символіку. 1941 батальйони реорганізовують. Вони починають діяти на контрактній основі. 1 грудня 1942 року закінчується контракт з Шухевичем. Бійці відмовляються присягнути Гітлеру. Офіцерів заарештовують. Шухевич тікає і у листопаді 1943 очолює УПА.

Опублікував: Олег Устименко


Доброта-вище всіх якостей.

Повідомлення відредагував DMisha - Неділя, 12.11.2017, 20:27
RATVODДата: Середа, 22.11.2017, 09:57 | Повідомлення # 491
Адміністратор

Країна:
повідомлень: 28711
Статус: Оффлайн
Руслана висловилася проти українізації

і запропонувала всім зняти шаровари




Співачка, екс-тренер «Голосу», активістка, революціонер і власниця радіостанції Руслана Лижичко
виступила вчора в ефірі програми «Свобода слова» на ICTV проти українізації населення,
особливо східних областей країни.


«Я виступала в Краматорську, там люди ходили з синьо-жовтим прапором. У мене немає ні ілюзій, ні стереотипів, що там щось потрібно українізувати. Я проти слова українізація. Свого часу була русифікація, і нам нав'язували культуру. Україна занадто сильна, щоб її задушити », - зізналася Руслана.

І додала, що стереотипні українські образи, символи і культурні смисли самі по собі недостатні: «Всі люди зараз прагнуть отримати новий образ, імідж України, щоб себе ідентифікувати - не тільки з вишиванками. Мені бракує культурної революції ... Давайте знімемо з себе шаровари ».



Без шароварів і вишиванки трохи холодно, на дворі все ж листопад місяць ... Але зняти - значить зняти.

21.11.2017



RATVODДата: Четвер, 28.12.2017, 13:00 | Повідомлення # 492
Адміністратор

Країна:
повідомлень: 28711
Статус: Оффлайн
Мовні квоти в українському телеефірі:

злісні порушники не встановлені, але окремі недоліки є




Переддень Нового року - це час, коли традиційно підбиваються підсумки і аналізуються показники року, що минає,
озвучуються досягнення і недоліки, проводиться робота над помилками (якщо такі трапляються).
І, зрозуміло, офіційно видаються плани на рік майбутній.


26 грудня Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення офіційно підвела в присутності журналістів підсумки моніторингу загальнонаціональних і супутникових телеканалів на предмет дотримання ними мовних квот, проведеного з 16 жовтня по 26 листопада поточного року.

Як відомо, з 13 жовтня поточного року в силу вступили в силу нові норми Закону України «Про телебачення і радіомовлення» щодо мовних квот на телебаченні. Згідно з цими нормами, в загальному тижневому обсязі мовлення телерадіоорганізацій загальнонаціональної категорії мовлення передачі і / або фільми, озвучені державною мовою, повинні складати 75% від загальної тривалості передачі і / або фільмів (або їх частини) в кожному проміжку між 7:00 і 18 : 00 і між 18:00 і 22:00. Також телерадіоорганізації зобов'язані забезпечувати частку передач новин державною мовою в обсязі не менше 75% від загальної тривалості всіх передач новин, трансльованих телерадіоорганізацією в кожному проміжку часу між 7:00 і 18:00 і між 18:00 і 22:00.

Втім, законодавець передбачив ряд винятків, які будуть діяти в перехідний період - до 13 жовтня наступного року. Зокрема, в цей період в квоту передач і фільмів, що передаються державною мовою, зараховуються:

1 Передачі і фільми власного виробництва, і національний аудіовізуальний продукт (незалежно від фактичної мови);
2. Передачі і фільми, які повністю озвучені або дубльовані державною мовою.
3. Передачі, ведення яких здійснюється державною мовою.


Однак, це все - теорія, що описує те, як має бути. Саме це і мав показати моніторинг, результатами якого вирішили поділитися з журналістами глава Нацради Юрій Артеменко і член регуляторного органу Сергій Костинский.

В рамках моніторингу Нацрада відстежувала ефіри 36 загальнонаціональних і супутникових телеканалів. При цьому обсяг моніторингу для кожного телеканалу становив один тиждень в часовому проміжку з 7:00 до 22:00. При цьому, як зазначив Костинский, в процесі Нацрада збирала статистику і щодо формальної складової - тобто, в світлі всіх норм, що діють в перехідний період, так і щодо складової фактичної - реального відсотка мовлення каналів українською мовою. Таким чином, телеканали зможуть, ознайомившись зі статистикою, зробити для себе висновки на майбутнє і краще підготуватися до повноцінного вступу в дію норм закону, що стосуються квот.

Зрозуміло, зібрати цю статистику було не так уже й просто. Особливо, з урахуванням того, що подібний моніторинг проводився вперше. Як зазначив глава регуляторного органу Юрій Артеменко, моніторинг тривав шість тижнів, і за цей час співробітниками апарату Нацради було переглянуто шість тисяч годин телевізійного контенту. Тобто, була пророблена воістину титанічна робота - особливо з урахуванням того, що нею займалися всього сім співробітників регулятора. Не слід також забувати, що за останній час обов'язки, покладені на Нацраду законодавцями, істотно зросли. Як вказав Юрій Артеменко, сьогодні регулятору доводиться стежити за дотриманням безлічі різних законів - і щодо квот на телебаченні, і щодо квот на радіо, і щодо реклами алкоголю, і щодо так званих «чорних списків», і багато чого, багато іншого. При цьому моніторинг за дотриманням квот в телеефірі був чи не найскладнішим, бо в законі була вперше прописана європейська норма: ефір телеканалів моніторити потижнево, а не подобово. Що, загалом-то, дозволяє виявляти можливі махінації з квотами - коли той чи інший телеканал може ставити потрібну кількість відповідних квот програм лише в певні дні тижня.

Однак, навіть виконавши таку титанічну роботу, співробітники Нацради не можуть дозволити собі розслабитися. Бо попереду, як зазначив глава регулятора, моніторинг регіональних і місцевих телеканалів, в рамках якого належить проаналізувати на предмет дотримання квот контент 210 телеканалів з різних куточків України. А це - дев'ятнадцять тисяч годин ефіру, які належить переглянути все тим же семи співробітникам апарату Нацради. В цілому ж на 2018 рік заплановано три хвилі моніторингу регіональних та місцевих телеканалів. Таким чином, за попередніми підрахунками, співробітникам регулятора належить переглянути п'ятдесят і сім тисяч годин ефіру.

У свою чергу, Сергій Костинский додав, що протягом року Нацрада проводить 24 різних тематичних моніторинги. У їх число, зокрема, входять моніторинги щодо можливого порушення прав дітей та юнацтва, щодо дотримання норм закону про рекламу, щодо квот на радіо, щодо продукту європейського і українського виробництва.Тобто, роботи у Нацради багато, але в цілому він з нею справляється, причому, як зазначив Сергій Костинский, справляється досить успішно і якісно.

Говорячи про методологію проведення моніторингу, Юрій Артеменко зазначив, що в число україномовної складової ефіру телеканалів Нацрада зараховувала:

1. Програми і фільми, повністю озвучені або дубльовані українською мовою;
2. Закадровий текст, рекламу, анонси та подібні елементи ефіру;
3. Білінгувальні, двомовні програми - тобто, передачі, в яких в кадрі одночасно присутні різні ведучі, один з яких веде ефір українською мовою, а інший - на російській або будь-якою іншою мовою.


У підсумку, за результатами проведеного моніторингу, з урахуванням обраного підходу та методології, Нацрада зробила три ключові висновки:

1. У перехідний період всі загальнонаціональні та супутникові телеканали виконують вимоги закону. Частка передач, що виходять в їхньому ефірі і формально підпадають під діючі норми, становить 98%. У той же час, середній показник фактичної присутності української мови в телеефірі дорівнює 86%. Що, загалом-то, теж непогано, бо закон говорить про 75%.

2. Завдяки нормам, чинним в перехідний період, в ефірі телеканалів зросла кількість передач власного виробництва. На деяких телеканалах - аж до 100%.

3. Найбільша кількість української мови звучить в ефірі дитячих телеканалів. Деякі такі канали дотримуються норми закону і формально, і фактично. Зокрема, такі канали, як «Плюс Плюс», «Піксель» і «Малятко» (ще на одному дитячому телеканалі - «Lale» - було відзначено 99% програм кримськотатарською мовою, який відноситься до числа мов корінних народів України). При цьому найменша кількість української мови було відзначено в ефірі розважально-інформаційних телеканалів. В середньому формально 92%, фактично - 73%. До цієї категорії відносяться, зокрема, такі телеканали, як «1 + 1», «Інтер», «Україна», ICTV, «НТН» і ряд інших. Лише один телеканал в даній категорії і формально і фактично віщав 100% на українській - і це телеканал «UA: Перший».

У свою чергу, Сергій Костинский представив журналістам більш детальну і конкретну інформацію в розрізі жанрів, в яких працюють телеканали. Зокрема, за словами Сергія Костинського, в жанрі розважально-інформаційного мовлення найбільшу фактичну кількість української мови було відзначено в ефірі таких телеканалів, як «UA: Перший», «1 + 1» і «НТН». Найменша кількість програм українською мовою в період проведення моніторингу було в ефірі телеканалу «Інтер» (37%).

Інформаційні телеканали представляють собою особливий випадок. Специфіка їх роботи, заснована на трансляції новин, репортажів і подібного роду програм, призводить до того, що ефір подібних каналів практично повністю складається з програм власного виробництва. Тому формальна і фактична частка української мови в ефірі таких телеканалів практично збігаються, складаючи, відповідно, 99% і 95%. Найменші обсяги мовлення українською мовою - 79% - були відзначені в ефірі телеканалу «112 Україна», а найбільшу кількість програм державною мовою транслювали телеканали «Еспресо» (100%), «Громадське» (100%), «5-ий» (99%), «Рада» (98%).


У категорії пізнавальних телеканалів канали «UA: Культура» і «Мега» були відзначені практично 100% україномовним ефіром. У той же час, телеканал «Ескулап», демонструючи формально практично 100% -ву квоту, фактично віщав українською мовою лише 49% від загального обсягу програм.

Формально виконують закон і практично всі телеканали, які належать до категорії розважальних. За винятком одного каналу - телеканалу «Ентер-фільм», який за формальними показниками дає 80% української мови. Однак, фактично найменше в даній категорії кількість української мови було відзначено в ефірі каналу «Індиго» - всього 37%.

Говорячи про дотримання норм закону дитячими телеканалами, Сергій Костинский також окремо зупинився на кримськотатарському дитячому каналі «Lale», який є в достатній мірі унікальний, тому що адресує свої програми дитячій аудиторії, яка мешкає на території тимчасово окупованого Криму. При моніторингу ефіру даного каналу Нацрада прирівняла кримськотатарську мову, як мову одного з корінних етносів України, до державної, виходячи з того, що канал виконує особливу місію. Однак, зазначив Сергій Костинский, після закінчення перехідного періоду, телеканал «Lale» повинен буде вести мовлення кримськотатарською мовою не менше 70% свого ефіру і не менше 30% - українською мовою.

Також, за словами Сергія Костинського, Нацрада окремо підготувала щорічні статистичні дані щодо співвідношення української та російської мов в ефірі телеканалів різних жанрових категорій.

Зокрема, в категорії розважально-іформаціонних телеканалів найбільшу кількість російськомовних програм було відзначено в ефірі каналу «Інтер» (63%), найменше - в ефірі каналу «1 + 1» (17%). У той же час в ефірі каналу суспільного мовника «UA: Перший» в період проведення моніторингу взагалі не було відзначено жодної російськомовної програми.

Серед інформаційних телеканалів в аналізований період найбільшу кількість російської мови було відзначено на каналі «112 Україна» (21%).

У категорії розважальних телеканалів повна відсутність російськомовних програм було відзначено в ефірі таких каналів, як «ТЕТ», «Новий» та «М1» - частка української мови тут склала 100%. А найбільша кількість російської мови було присутня в ефірі каналу «Індиго» - 37%.

У категорії освітніх телеканалів найбільша частка російськомовного контенту - 51% - була відзначена в ефірі телеканалу «Ескулап». У той же час, ефір каналу «UA: Культура» був повністю україномовним. А серед дитячих телеканалів частка російської мови - та й то зовсім незначна (0,20%) - була відзначена в програмах каналу «Lale».

Окремо Нацрада представила десятку телеканалів з найбільшим - на рівні 100% - фактичним показником україномовного контенту. В ефірі цих каналів україномовним є все - мова ведучих, закадровий текст, реклама, озвучка або дубляж фільмів іноземного виробництва. У десятку увійшли такі канали як «UA: Перший», «Еспресо», «Громадське», «UA: Культура», «М1», «Малятко», «Новий», «Піксель», «Плюс Плюс», «ТЕТ» .

Таким чином, підсумував Сергій Костинский, в цілому українські загальнонаціональні та супутникові канали квоту виконують і перевиконують і, в більшості своїй, готові до вступу норм закону про квоти в повну силу. За винятком деяких, яким, власне, і належить за час, що залишився до закінчення перехідного періоду - десять місяців, зробити ту саму «роботу над помилками» і виправитися.

Свої висновки і корективи належить зробити і Нацраді. Зокрема - в плані «відточування» і калібрування методології, динамічного підходу до вивчення каналу. Наступна хвиля моніторингу, за словами Сергія Костинського, буде більш жорсткою. Зокрема, Нацрада думає відмовитися від практики прирівнювання білінгувальних програм до україномовних. Власне, цей тип програм ніяк не прописаний в законі окремо - ні в розрізі перехідного періоду, ні в розрізі його повноцінного функціонування. І ініціатива зараховувати такі програми в квоту україномовного продукту під час першої хвилі виходила від самої Нацради. Але в майбутньому подібних винятків не буде.

У свою чергу, Юрій Артеменко декілька підняв завісу над планами Нацради щодо окремих практичних аспектів проведення моніторингів та прийдешніх змін. За словами глави регулятора, в бюджеті на майбутній рік парламент вперше передбачив виділення Нацраді грошей - в розмірі 40 мільйонів гривень - на створення моніторингового центру. У світлі цього Нацрада планує в наступному році відточити моніторинг загальнонаціональних каналів, а вже в 2019 році впритул зайнятися відточуванням системи моніторингу регіональних та місцевих телеканалів. У другому випадку мова йде, зокрема, про закупівлю обладнання (якого часто не вистачає на місцях), а також у виробленні системи ефективного контролю роботи представників регулятора на місцях.

Сьогодні, за словами Юрія Артеменко, моніторинг часто проводиться як то кажуть дідівським методом - співробітник моніторингового відділу майже в буквальному сенсі цього слова сидять перед телеекраном з секундоміром або стенографують ефір. В майбутньому ж - і вже зараз, за ​​словами глави регулятора йде робота над складанням технічного завдання - планується максимально автоматизувати дані процеси. Зокрема, планується задіяти програмне забезпечення, здатне переводити голос в текст. Такі системи вже використовуються в світі і, по суті, мають їх локалізувати - навчити розпізнавати «на слух» українську мову і переводити її в друкований текст з мінімальною кількістю помилок. І тоді співробітники моніторингового відділу зможуть просто брати ці готові тексти і вдумливо, в спокійній обстановці, їх вивчати і аналізувати. Однак, якими б розумними не були машини, всіх питань їм не вирішити. Тому Юрій Артеменко сподівається на те, що в найближчому майбутньому у регулятора з'явиться можливість розширити штат співробітників моніторингового відділу з семи до, як мінімум, дев'яти осіб.

У будь-якому випадку, додав уже Сергій Костинский, якість, методика і тонкість підходу при проведенні моніторингів буде збільшуватися з кожною новою хвилею. Бо Нацрада їх проводить не формально, не для «галочки», а з метою формування реальної картини телерадіоінформаційного простору України в усьому його розмаїтті і у всій різноманітності поставлених перед регулятором завдань.

Борис Скуратівський

- 27 грудня, 2017



DMishaДата: Середа, 09.05.2018, 21:33 | Повідомлення # 493
V.I.P

Країна:
повідомлень: 2383
Статус: Оффлайн
--------------------
"Група прикриття придушувала вогонь противника. Тіло одного військового розірвало навпіл", - герой АТО про запеклі

бої на Донбасі


Звання Народного героя України житомирянин отримав за те, що 20 січня 2015 року важко контужений пішки вивів групу

десантників з-під обстрілу після підриву броньованої машини, на якій вони їхали на допомогу побратимам у ДАП.



Сергій Назаренко

Ця розмова відбулася неподалік від лінії фронту. Сергій – старший на одній з позицій поблизу Авдіївки. Для нього

війна як почалася у 2014 році, так тягнеться до цього дня, - йдеться в матеріалі видання Цензор.НЕТ

Вирішивши у 2005 році піти в армію, він навіть не розглядає можливість залишити службу. Для нього справа честі

завершити війну перемогою, показуючи приклад своїм підлеглим. Під час спілкуваня з Сергієм неодноразово я думала про

те, що бачу перед собою того самого нового військовослужбовця, на яких і має спиратися наша нова армія. Він

думаючий, постійно вивчає військову справу, аналізуючи найвідоміші баталії з давнини і до сьогодення. Ерудований,

начитаний, розумний, зважений. До таких потрібно прислухатися, на таких варто рівнятися. А беручи до уваги його

бойовий досвід, у нього є чого і повчитися.

"З БОКУ ПРОТИВНИКА ПОЧУВ ЗВУК ПОСТРІЛУ. І ПОДУМАВ: ОСЬ І ТВІЙ СНАРЯД ЛЕТИТЬ"

-20 січня наша ротно-тактична група 13-го окремого десантно-штурмового батальйону отримала завдання здійснити

деблокування Донецького аеропорту, - розповідає Сергій Назаренко. - Але група не доїхала... Мій "Спартан" до цих пір

стоїть неподалік від терміналу, ржавіє. Начальник штабу нашого батальйону нещодавно, отримавши відео з БПЛА, добре

роздивився машину, і мені показав… У аеропорт вийшла наша ротно-тактична група. "Спартан" їхав першим. Був сильний

туман. Бокове скло та й лобове не давали оглядати все, що відбувається навкруги. Все було в грязюці і конденсаті.

Тому я відчинив двері, став на підніжку, щоб бачити все. Ми виїхали на територію летовища, на дорогу для

обслуговуючого персоналу. І буквально відразу "Спартан" підірвався на двох протитанкових мінах. Одна розірвалася під

заднім колесом, від вибуху здетонувала друга. Мене відкинуло вибуховою хвилею. Мотор машини розірвало…
Цей знімок зроблено з БПЛА нещодавно. На ньому добре видно той самий "Спартан", який підірвався 20 січня 2015

рокуЦей знімок зроблено з БПЛА нещодавно. На ньому добре видно той самий "Спартан", який підірвався 20 січня 2015

року

Отямившись після "польоту", я ніяк не міг зрозуміти, чому навкруги все чорне. Подумав, що зараз ворожий навідник

відкорегує і наступний снаряд влучить прямо в нас. Тому віддав наказ особовому складу залишити автомобіль та

переміститися в укриття. Але один військовослужбовець лежав на спині, казав, що не відчуває ніг. Я провів рукою під

його броніком, обдивився його – крові не було. Наче не поранений. Але при падінні він міг наштовхнутися на уламок і

цього вистачило для важкої травми. Віддав наказ його евакуювати у безпечне місце для огляду медичним фахівцем. А сам

повернувся до "Спартана", щоб вийняти із нього радіостанцію. Я розумів, що машина вже небоєздатна і поки є

можливість, поки вона не загорілася, потрібно все дістати. Але радіостанція під час вибуху розпалася. Я продовжував

шукати тепловізор – річ не дешева, та й не настільки багато у нас їх було, щоб так просто залишити…

У цей час з боку противника почув другий постріл. Тоді вже подумав: ось і твій снаряд летить. Повернувся, щоб

подивитися, звідки ж його випустили. Боковим зором побачив - наближається червона точка. Стріляли з СПГ. По чому ж

вони цілять? Продовжив траєкторію польоту гранати і побачив, що вона чітко летить в "Спартан", повернутий задньою

частиною до ворога і яскраво горять стоп-сигнали. Чудова мішень! Але ж у нас все завжди було заліплено, щоб ворог

нас не бачив. А ночами переміщалися, використовуючи прилади нічного бачення. Через сиру погоду скоч відклеївся.

Граната влучила точно між фарами. Туди якраз завантажували травмованого військового. Одного розірвало навпіл. Мого

стрілка-снайпера відкинуло вибуховою хвилею всередину машини, де він серйозно поранив голову, загинули два

військовослужбовці: Володимир Марковський та Олександр Атаманчук. Той, кого вантажили, можна сказати, народився в

сорочці. Я заборонив знімати з нього шолом і бронежилет, тому основний удар отримали бронік та каска. Множинні

осколки поранили стегна, низ живота і нижню частину обличчя. Але цього бійця врятували. Він продовжує службу.

Після цього пострілу почався масований обстріл зі стрілецької зброї. Було зрозуміло, що цю дорогу для підходу до

аеропорту використовувати не можна, а по польовим ми б не доїхали, вони розмокли, "Спартани" по ним пройти не могли.

Було прийняте рішення відійти на вихідний рубіж.

Група прикриття подавлювала вогонь противника. Тіло одного військового, якого розірвало навпіл, тоді не вдалося

винести. Після бою сепаратисти знайшли цього нашого хлопця, обшукали його кишені, знайшли документи і розмістили у

соціальних мережах військовий квиток і посвідчення учасника бойових дій… Пізніше тіло все ж забрала пошукова група,

особу загиблого було встановлено за ДНК...

Йдучи з місця бою, ми вирішили знищити підірваний "Спартан", щоб він ні в якому вигляді не дістався противнику.

Коли поранених і вбитих погрузили, нам запропонували причепитися зовні до "Спартана" і таким чином виїхати. Я

відмовився. Розумів, що по дорозі по машині будуть вести вогонь і не буде можливості контролювати, якщо хтось

відірветься. Як його потім шукати? Я сказав, що ми вийдемо самі, я проведу, бо добре вивчив місцевість. Нам треба

було пройти півтора-два кілометри.

- Мабуть, це був досить довгий шлях…

- Але, як виявилося, він таки був найбільш безпечним. Ворог активно обстрілював дану ділянку, прилітали і ВОГ, і

міномети відпрацювали. Він нас більше не бачив, але розумів, що ми будемо іти по дорозі. А ми залягли. Хвилин

тридцять вичікували. І от тоді виявилося, що я не повною мірою можу нормально переміщатися. Був сильно контужений…

Особливим випробуванням став залізобетонний паркан біля Пісків, який потрібно було перелізти. Інші підходи були

заміновані. Оце було найважче, бо коли я підіймав голову, все починало крутитися. Сідав і "любувався" тим, що бачив.

Мені все ж вдалося перелізти через паркан, але це останнє, що я вже міг. Нам залишалося пройти метрів двісті.

Власне, їх я уже майже не пам’ятаю.

Сергій Назаренко, який має позивний Лис, за чотири роки війни здійснив не один героїчний подвиг. І тому був

відзначений високим недержавним званням Народний герой УкраїниСергій Назаренко, який має позивний Лис, за чотири

роки війни здійснив не один героїчний подвиг. І тому був відзначений високим недержавним званням Народний герой

України

- Скільки вас вийшло пішки?

- П’ятеро разом зі мною. Контужений був тільки я. Разом з пораненими мене відвезли у Водяне. Пам’ятаю як магнезію

кололи. Було не боляче, а гаряче. Настільки, що здавалося, волосся на голові дибки ставало. Швидко до тями привело.

Але у мене ще й тиск був 210 на 190. Тому мене відразу евакуювали далі - в Селідово. Там я почав дивуватися, чому це

мене називають танкістом. Бо всі, починаючи з Пісків, тільки так до мене і зверталися. Коли я спитав, чого це всі

вирішили, що я танкіст, мені порадили подивитися в дзеркало. Тільки після того, як мене прокапали, я зміг встати і

глянути на себе. Я весь був у маслі, блищали тільки очі, як із кадру радянського кіно. Пам’ятаєте, відкривається

люк, а звідти вилазить танкіст довольний і грязний – тільки очі світяться. Оце я таким був. Хоча намагався відразу

після вибуху снігом обтертися. Але ж масло так просто не змиєш.

Від реабілітації та ВЛК я відмовився. Зустрівся з нашим тодішнім комбатом Олександром Порхуном, який в той день

виписувався після лікування, і готовий був повернутися в батальйон. Але прийшло повідомлення, що підрозділ виходить

в ППД. Повернулися в АТО ми в квітні. Наступним бойовим завданням, що довелося виконувати, було відновлення контролю

над населеним пунктом Мар’їнка 4 червня 2015 року. Запланували три етапи. Перший – пройти та зачистити все по

центральній вулиці Леніна, потім вийти до окраїни Мар’їнки на сході, а третій етап - зачистити містечко на

протилежному березі водосховища, де знаходяться дачні садові ділянки. Ми виконали перший етап, опору не зустріли.

Єдине намагання нас зупинити зробили із приміщення райвідділу. Нас обстріляли, а коли ми спробували підійти для

зачистки, почали відбиватися гранатами. Вирішено було дочекатися танка. Влучним пострілом він вразив місце, де

залишалися троє сепаратистів. Так вони там і залишилися. Коли над райвідділом замайорів український прапор, бійці

Нацгвардії, які мали підтримати наші подальше дії, сказали: ми на сьогодні своє завдання виконали, всьо, спасібо. Ми

пішли далі. Другий етап зробили. Після цього перегрупувалися і досить швидко зачистили дачні поселення.

"РИБОК З ВЕЛИЧЕЗНОГО АКВАРІУМУ ВІП-ЗАЛУ СТАРОГО ТЕРМІНАЛУ КОМАНДИР НАШОЇ ГРУПИ НАКАЗАВ ПРИЙНЯТИ НА ОБЛІК І ГОДУВАТИ"

- Ви були у складі офіцерського спецназу, який брав участь у першому бою в Донецькому аеропорту 26 травня 2014 року…

Як ви потрапили у цю групу?

- Ситуація у 2014 році склалася таким чином, що значна кількість управління офіцерів 95 бригади не могла бути

задіяною за прямим призначенням, вони не вели прямі бойові дії, тому що мали управляти, контролювати. Але багато хто

хотів саме воювати. Тому рішенням командира бригади із офіцерів управління було сформовано офіцерський спецназ. Я не

входив до складу саме цього спецназу. В той час я був командиром розвідувального взводу, у мене був свій "власний

спецназ". А потрапив я туди, тому що для польоту в ДАП групі не вистачало чотирьох чоловік. Тому цей спецназ

доповнив я, старший прапорщик Мазур і два моїх розвідники. Пізніше, уже разом із цими бойовими офіцерами я курсував

на БТРі,прокладав шляхи, їздив на першій машині, забезпечуючи безпеку командира бригади.

- Який вигляд мав аеропорт, коли ви туди прибули? Чого очікували?

- Всі подробиці завдання знав тільки заступник командира бригади - на той час це був полковник Олег Григорович Гуть,

який зараз командує нашою 95-ою бригадою. Я, як командир розвідвзводу з відкритих джерел інформації знав, що новий

термінал аеропорта захоплений. І коли нас зібрали в штабі АТО, зрозумів, що скоріш за все будемо летіти саме туди.

Коли командир бригади почав розподіляти наші групи по напрямках дій, у нього в руках була впізнавана схема

терміналів...

Нас висаджували на пінічному сході Донецького летовища. Саме там знизилися наші вертоліти. Ми десантувалися

по-афганські – як тільки переднє колесо торкалося злітної смуги, ми починали виплигувати. Коли крайній

військовослужбовець залишав борт, той відразу злітав, щоб уникнути нанесення ворогом удару. Наша група відразу ж

ввійшла в координацію з представниками 3-го полку спецназу та 79-ої бригади – там були її водії на "Уралах". Ми

закріпилися в старому терміналі та очікували розпоряджень із сектору.

Наша група 95-ої бригади зайняла оборонні позиції на першому поверсі. 3-ій полк розмістився на другому. Бій почався

після нанесення ракетного удару нашими штурмовиками по даху нового терміналу, щоб прибрати звідти наявних

сепаратистів, які вже обладнали там вогневі позиції для СПГ, АГС, також там були розрахунки ПЗРК. Сепаратисти не

очікували настільки радикальних дій з нашого боку.

- Ви їх бачили?

- Так, вони були в полі зору. Після бомбардування по новому терміналу почали працювати ЗУ, снайпери, і в цей час від

захопленої будівлі вирушили два автомобілі – ГАЗ-66 та КамАЗ. Ми через фойє контролювали вулицю. Для нас було

неочікувано бачити цю панічну втечу. Вони виїхали, навіть не дочекавшись сутінків, щоб хоча б трохи приховатися.

ГАЗ-66 проскочив майже неушкодженим. А от КамАЗ, який їхав за ним, отримав з усіх одиниць зброї. Потім вони

наголошували, що в цій вантажівці були поранені, на машині були знаки міжнародних організацій, це був медичний

автомобіль… Нічого такого не було. Ні прапора з червоним хрестом, ні навіть білого прапора не було.

Із кузова стріляли по нам, ми відповідали. А потім із новин дізналися, що й самі сєпари зустріли цей КамАЗ снарядами

із ЗУ-23. Після цього активність дій у новому терміналі зменшилася. Наскільки я зрозумів, командування прийняло

рішення використати нічний час для накопичення військовослужбовців, як ввійдуть до штурмового загону. В той же час

прибували наші вертольоти, підвозилися боєприпаси. На вертолітній площадці вантажі розвантажувалися, а звідти

"Уралами" підвозилися до старого терміналу. До ранку до нас приєдналися ще дві групи головного розвідуправління.

Вони вирушили для контролю зовнішнього кільця аеропорту. Також прибула штурмова група управління держохорони і

представники Нацгвардії - спецгрупа "Омега".

Сам аеропорт був обшитий досить якісними склопакетами. Куля 5.45 просто падала, вдарившись об скло, а 7.62

наколювала його, іноді пробивала перше і падала між склопакетами. Єдине, що могло ефективно пробивати оболонку, це

снаряди, випущені із ЗУ-23.2

Освітлення в старому терміналі на ніч ми повністю вимкнули. Новий термінал був освітлений, як новорічна ялинка. Фойє

світилося, але там нікого не було. Кулеметне гніздо ворог зробив на першому поверсі між коридорами посадки

пасажирів. Воно було за межами нашої досяжності. Не було зрозуміло, куди вони звідти стріляють. Два снайперських

гнізда були розташовані на даху. Після атаки літаками, звідти всі пішли… В нічний час вогонь вже не вівся.

Зранку група УДО здійснила розвідку шляхів підходу до нового терміналу, уточнювала наявність вибухових пристроїв та

інших загороджень. Після прибуття "Омеги" ми визначили бойові завдання для всіх, і десь об 11 ранку відбулася

зачистка. Противника вже не було ніде. Жодного трупа не було нами виявлено. Але красномовні сліди говорили, що

поранених звідти відтягували. Перев’язочні матеріали, шприци із знеболюючим, - все це вказувало, що завдання нами

уражень було результативним. Ми зрозуміли, що ворог евакуювався через підвальне приміщення і далі через гаражі. Ми

взяли під контроль новий термінал, де розмістилася "Омега". Наша група 95-ої бригади залишилася в старому терміналі,

диспетчерську вишку зайняла група снайперів. Власне на цьому історичні бойові дії закінчилися.

- Для вас це був перший бій?

- У повному розумінні цього слова, так. На близьких дистанціях це дійсно був перший бій. До того під час супроводів

нас обстрілювали, але це були не прицільні бої. Скоріш за все ворог намагався нас деморалізувати. Коли ми перебували

в базовому таборі біля Добропілля, неодноразово здійснювалися вилазки місцевих ополченців без конкретної мети. Вони

просто підходили, стріляли кудись і зникали. А це був перший бій з широким застосуванням різної зброї. Власне, тоді

я вперше познайомився з такою зброєю як "Шмель". З таких установок по нам вистрілили двічі. Перша ракета влучила в

стелю холу. Площа була значна, тому ефекту вона не дала. Але звук був досить гучний. Другий постріл вони здійснили

по кімнаті на другому поверсі, гадаючи, що там розташувалися снайпери. На щастя, там нікого не було. Все скло в цій

кімнаті було винесено і все приміщення вигоріло. Застосування такої зброї нас не дивувало. Ми розуміли, що у них

таке є, і вони будуть використовувати все за призначенням.

Після втечі на вулиці навпроти старого терміналу з’явився інший КаМАЗ. Наші снайпер з кулеметником його зупинили,

вивівши з ладу. Вогонь на враження ми відкриваємо тільки тоді, коли людина має в руках зброю і направляє її

безпосередньо на нас. До цього моменту людина не вважається комбатантом. Водій залишив КамАЗ, його не чіпали.

Пасажир виліз з автомобіля, направив на старий термінал автомат. Це ще стримувало снайпера, але після першої черги,

яку він зробив, його знищили. Після цього сєпари намагалися дістатися КамАЗу, вночі підігнали швидку. Ми думали, для

надання допомоги, але це виявилося не так. Вони залишили автомобіль з ввімкнутими проблисковими маячками та дальнім

світлом у нашому напрямку. Це сліпило снайпера, заважало контролювати ситуацію. Таким чином вони підігнали близько

семи автомобілів. Водій залишав машину і втікав. Снайпер вимушений був знищувати фари. Наступного дня після того як

був взятий під контроль новий термінал, до цих машин була відправлена розвідгрупа. Вся вантажівка була завантажена

"Шмелями" та ПЗРК. Частину ми забрали, іншу знищили, бо контролювати підходи до машин було досить важко.

Після цього транспортна авіація приземлялася біля старого терміналу, вивантажували сухпаї, воду, боєприпаси.

Відбувалося накопичення ресурсів. Ми гадали, що звідси і розпочнеться операція по зачистці Донецька. Стільки

привозилося.

31 травня в ДАП прибули три літаки Іл-76 з військовослужбовцями, здається, 72-ої бригади. Доставили бронетехніку,

відбулася ротація. І ми літаком вилетіли з ДАПу. Ніяких перешкод для цього не було. Всі ці дні противник не вдавався

ні до яких дій. Через місцевих жителів ми знали, що серед ополченців панує страх. Вони очікували, що буде штурм

міста із ДАПу.

- Як ви спілкувалися з місцевими?

-На парковці аеропорту були залишені автомобілі з ключами всередині. Ми використовували їх, їздили по Донецьку,

здійснювали розвідувальні заходи. Ніякого контролю, блокпосту чи ще чогось не було. Сепаратисти утримували

центральні органи самоврядування: СБУ та міську адміністрацію. І все. Місто було нічиїм.

- Наскільки вас вражав аеропорт?

- Моя позиція в старому терміналі була у ВІП-залі. Найбільше там вразив величезний акваріум з екзотичними рибами –

тропічними, яскравими. Ми годували їх кожного ранку і доповідали про це командиру бригади, тому що рибки були

прийняті на облік. Ще там був бар і кавовий апарат. Саме біля нього зранку проводилися наради. Всі пили каву,

спілкування, ставилися завдання.

Читайте далі.....


Доброта-вище всіх якостей.

Повідомлення відредагував DMisha - Четвер, 10.05.2018, 08:47
DMishaДата: Середа, 09.05.2018, 21:34 | Повідомлення # 494
V.I.P

Країна:
повідомлень: 2383
Статус: Оффлайн
Продовження:

Ми підключили 55-дюймовий телевізор "Самсунг". З українських каналів дуже низької якості приймався "5 канал", ачудово – "Россия 24". От ми

його і дивилися для розуміння загальної ситуації. Всі п’ять днів, що ми там перебували,

ранкові новини розпочиналися з того, що "українська армія знищує ополченців в ДАПІ, він охороняється нацгвардією".

На третій день з’явилися дані, що дії здійснюються найманцями з Америки. Ми жартома ставили самі собі запитання: а

ми точно той ДАП звільнили? Он якійсь хлопці обороняють щосили, воюють з американцями, а ми тут сидимо, каву п’ємо,

дивимося новини, а там десь бій ведуть.

У першу ж ніч нашого перебування в терміналі виявилася проблема – відсутність сигарет. Коли ми летіли, було сказано:

дві-три години там повоюєте і назад. Тому боєкомплект брали по мінімуму, сухпай, сказали, вам не потрібний, як і

вода. Але ж трішки ми затрималися. У новому терміналі ми дізналися, що у всіх торгових точках "великі знижки" і

перше, що ми знайшли і взяли - це цигарки. А ще… Там було багато делікатесів. А хліба не було. І чорна ікра на

армійській галеті – це досить-таки красиво.

У старому терміналі уже був відкритий холодильник з величезними запасами продуктів. На другому поверсі була кухня з

електроплитами. Там ми і готували собі їжу. Старший прапорщик, царство йому небесне, в цьому питанні був досить

різносторонній, балував нас різними стравами. Пам’ятаю, яким смачним був суп з креветками.

На той час внутрішніх пошкоджень у новому терміналі не було. Навіть дах не був пробитий. Штурмовики змели звідти

противника, щоб не міг з вищої точки завдавати удар по нам. Але будівля була ціла. Тільки на східній частині, що

виходила на старий термінал, вже було збито зовнішній шар скла. Щоб сказати, що ми завдали значних пошкоджень – це

неправда.

"ПАМ’ЯТНИК ЛЮДСЬКОМУ ТУПІЗМУ"

- Куди ви повернулися з ДАПу?

- Літаком нас забрали в Дніпро. А звідти, також літаком, ми прибули в Чугуїв, потім в центр АТО, після чого вирушили

в напрямку Семенівки під Слов’янськом. Там дочекалися основних сил – батальйонно-штурмову групу 13-го батальйону,

приєдналися до них і брали участь у боях там. У цей час група 79-ої бригади пішла на Красний Лиман.

Противник намагався створити хаос, залякував і намагався перетягувати на свій бік військовослужбовців, щоб можна

було їх використовувати у своїх пропагандистських цілях. Перший випадок - з 25-ою бригадою у Краматорську. Потім ті,

хто перейшов на бік противника, дзвонили своїм знайомим, однокурсникам, агітували, пропонували зробити те саме.

Обіцяли високу зарплатню, високі посади. Тоді ж терористам вдалося забрати броньовану техніку, установку "Нона", яка

потім щоранку нас "вітала", посилаючи снаряди на гору Карачун, де ми стояли. Удари концентрували по телецентру.

Ситуація в селі Андріївка стала переламним моментом, який зняв морально-психологічні запобіжники з українських

військовослужбовців. Наші почали стріляти. Тоді в 1-му батальйоні, який заблокували сєпари, прикриваючись місцевими

жителями як живим щитом були перші загиблі. До того у багатьох існував психологічний бар’єр - як можна вистрілити в

живу людину? Терористи в Андріївці намагалися зробити те саме, що відбулося з 25-ою бригадою в Краматорську. Зламати

десантників морально. Коли нас направили на підмогу, наказ був чіткий: жодної одиниці зброї та техніки не має бути

залишено противнику. Коли ми прибули на місце, велися перемовини, ті зволікали. Було багато представників засобів

масової інформації, які все знімали. Розуміючи, що час працює в даному випадку на противника, було прийнято рішення

здійснити заходи деблокування і виведення особового складу. Коли в БТР 1-го батальйону було кинуто пляшку з

запалювальною сумішшю, вискочив водій БТРа зі шматком брезента, щоб загасити полум’я, яке охопило моторний відсік, і

в цей час прилетіла граната. Уламками смертельно було вражено водія. Полетіли гранати, пляшки, нас почали

обстрілювати із підствольних гранатометів. Добре, що не прицільно. Але в той момент психологічний бар’єр було знято.

Вогонь вівся у відповідь. І вдалося колону вивести.

Майже так само відбулося пізніше з групою 1-го батальйону, яка потрапила у засідку біля Семенівки, коли загинув

командир батальйону Тарас Сенюк. Ворожий снайпер, гадаю, професійний, тому що зміг визначити командира по

радіостанціях, які були на ньому, свідомо стріляв саме по ньому. Куля пробила бронежилет і влучила в серце. Було

втрачено зв’язок з командуванням. Хаос внесла і Національна гвардія, яка йшла між нашими групами. Не знаю, як їх

готували у базових таборах, але вони не розуміли, як діяти всім разом. Їх навчили, що зельонка це зло, зельонку

треба зачистити, от вони і зупинилися, коли зав’язався бій, почали стріляти по всіх кущах навкруги. Я висунувся

вперед, щоб зрозуміти, з ким іде перестрілка…

Там противник дав масовану і сильну відсіч, швидко зорієнтувався і почав застосовувати ручні протитанкові

гранатомети. Зрозумівши, що сильний опір чинить противник, прикриваючись місцевим населенням, було прийнято рішення

відійти. Пізніше ми дізналися, що район біля Семенівки використовувався Гіркіним як база з підготовки "ополченців",

також там була база з озброєнням, харчуванням, вище по дорозі були організовані польові табори, де проводили вишкіл.

Саме там у нас були значні втрати авіації. Три вертольоти було пошкоджено. Мі-8 і два Мі-24. Обидва пілоти зуміли

посадити машини.

4 червня 2014 року нас відправили зачищати Красний Лиман. Майже цілий день там пропрацювали і повернулися на

Карачун, у базовий табір. Це було необхідно для подальшого блокування Слов’янська. 19 червня виїхали на чергову

задачу. Піднімалися по серпантинному крутому підйому. А нас там чекала засідка – обстріляли з зельонки. Наш БТР при

цьому не міг використовувати своє озброєння – незручне для цього місце... Ворожа протитанкова граната влучила в

башту і рикошетом вразила начальника розвідки бригади. Від вибуху особовий склад скинуло з броні. Багато хто відразу

отримав поранення уламками, контузії, переломи. Тоді загинув Олексій Крементарь… Мій БТР здійснював їх евакуацію.

Добре, що ми заздалегідь отримали димові гранати, які дуже допомогли. Обстріли з вогневої засідки тривали. Вона була

добре організована. Снайпери працювали. Це не була хаотична стрільба. Постріли були короткі, виважені, прицільні.

Працювали професіонали.

Спочатку ми здійснювали вогневе прикриття з постановою димової завіси, щоб медики могли надати першу допомогу. Ми

вивезли поранених. І Мі-24 завдали удару. В цей час ми перегрупувалися, вийшли на перехрестя, де поєднуються

Рай-Олександрівка з Кривою Лукою та Миколаївка з Ямполем. Почали організовувати систему оборони, проводили розвідку

в усіх напрямках, щоб виявити противника і зрозуміти, як себе поводить. В напрямку Ямполя знаходилася 79-а бригада.

Так ми поступово просувалися до Слов’янська. Ми оточували і брали під контроль населені пункти та важливі точки.

Після нас підходили інші підрозділи, робили блокпости, залишалися для контролю, а ми йшли далі.

Після того як ми взяли станцію перекачки води, почали контролювати підходи до Миколаївки і Семенівки. Нам потрібні

були ще доба-дві, щоб перерізати трасу. Тоді місто було б у повному оточенні. Розуміючи це, сепаратисти вийшли вночі

самі. Я спостерігав цей рух. В напрямку Бахмута рухалася колона з легковиків. Фари світилися через два-три

автомобілі. Точно не було встановлено, хто там пересувається, тому артилерійського удару ми не завдавали. Вони також

вогонь не вели. Арта працювала по тій колоні, що йшла по трасі Слов’янськ-Краматорськ. Від’їхавши від міста

кілометрів два з половиною, колона звертала праворуч і йшла також в сторону Краматорська.

- Чому ви випустили ці машини? Чому не розбили цю колону?

- У легковиках могли бути беззбройні місцеві жителі. Ті, хто пересувався в цій колоні, не відкривав вогонь. Отже, у

нас не було підстав стріляти. Крім того, згідно з "Мистецтвом війни": ніколи не заганяй противника в глухий кут, дай

йому шлях для відходу.

Коли ми зайшли в Слов’янськ, зрозуміли: якби здійснювали зачистку безпосередньо в місті, були б дуже важкі бої.

Фортифікаційно все було добре обладнано. Час допоміг нашому противнику це зробити. Мене вразив бункер поблизу школи.

Отже, вони розуміли, що по школі ми бити не будемо. Спочатку на території учбового закладу був викопаний котлован. В

ньому зроблені перемички із залізобетонних блоків, потім покладено залізобетонні плити у три шари. І зверху це все

зашили деревиною. Власне, цей бункер контролював всі підходи. Також були зроблені шляхи сполучення між декількома

позиціями. І повірте, це все робилося не шахтарями.

Коли говорять, що не треба було випускати Гіркіна із Слов’янська, я з цим не погоджуюся. Ми не могли евакуювати з

міста цивільне населення. Був високий ризик великої кількості жертв. Але те, що увага всієї країни і ворога також

була прикута до Слов’янська, допомогло українській армії взяти інші міста під свій контроль. Хоча тоді ще сил не

вистачало. Бо звільнити населений пункт - це ще не все. Необхідно залишити за собою тилові підрозділи, тих, хто буде

забезпечувати бойові підрозділи, убезпечити шляхи підвезення боєприпасів та необхідного. В армії НАТО існує таке

поняття як "критична точка". Цей термін означає рубіж, після проходження якого бойові спроможності наступаючих

стають меншими від спроможностей тих, хто обороняється. В математичному виразі: час, необхідний для доставки

"вантажу" (це і боєприпаси, і продовольство, евакуація поранених та підтягування резервів) має бути меншим, ніж час,

протягом якого такий же об’єм буде використано. З досягненням її воєначальник має призупинити просування вперед та

подбати про "підтягування тилів". Дуже важливо не допустити проходження цієї точки. Це й забезпечують тилові служби.

Наступне рішення, яке було прийняте після звільнення Слов’янська: взяти під контроль кордон, аби призупинити

можливість доставки техніки та добровольців з боку Російської Федерації. Знову ж на це все у нас тоді не вистачало

сил. Ізварино – це степ, який добре проглядається. Чому Савур-Могила була стратегічно важливим об’єктом? Бо це

висота. Але у нас в той час недостатньо засобів було для розвідки, особливо для контролю території в нічний час. А

всі переміщення ворог здійснював саме в нічний час. Тим добровольцям, які прийшли в армію, був необхідний час, щоб

відновити свої знання, бойовий досвід. Але як би там не було, кордон ми майже закрили. Противник просто вів і веде

дійсно гібридну війну, широко застосовуючи сучасні надбання: соціальні мережі, інтернет, розгалуження телеканалів,

величезну кількість друкованих видань, обманюючи і діючи підступно.

У командування явно був план накопичити сили у Луганському аеропорту, звідти ударити по Краснодону і взяти його під

контроль. Це був єдиний шлях сполучення сепаратистів з Росією. Всі інші шляхи контролювалися українською армією.

Дрібні групи могли просочуватися, але широке логістичне забезпечення можна було робити тільки по єдиній дорозі. Цю

загрозу зрозуміли російські куратори. В Краснодоні після 18.00 будь яке переміщення каралося вогнем на ураження. В

Ізвариному були заміновані всі мости. Була підготовлена багатошарова система вогню – можна було вражати ворога і за

15 кілометрів. Ворог робив те саме. Наш танк був підбитий з відстані в п’ять кілометрів.

Коли ми прибули південніше населеного пункту Краснодон, я зустрів заступника командира розвідувальної роти 79-ої

бригади Євгена Жукова, позивний Маршал. Спитав його: а що це за спалений танк на вершечку єдиної висоти? Він

пояснив: це пам’ятник людському тупізму. Танкіст вважав, якщо він туди виїде, для нього це буде непогана вогнева

позиція. Все ж танковий снаряд дозволяє вести вогонь на велику відстань. Але як тільки він виїхав, отримав з боку

сепаратистів постріл протитанкової керованої ракети. Бо танк, виїхавши наверх, став чудовою мішенню: непорушний на

фоні неба!

Основною проблемою наших груп, які блокували кордон, було забезпечення боєприпасами. На шляхи сполучення досить

часто почали здійснюватися диверсійні вилазки.

"НАСТУПНОГО ДНЯ ПІСЛЯ ПЕРЕМОГИ ПОЧИНАЙ ГОТУВАТИСЯ ДО НОВОЇ ВІЙНИ. БО ВОНИ НІКОЛИ НЕ ПРИПИНЯЮТЬСЯ"

- Ви бачили як артилерія стріляла з боку Росії?

- Я особисто бачив, як по нашому вертольоту з медичними ознаками на борту з російської території випустили ракети.

Досвічений пілот зміг уникнути попадання, йому вдалося врятуватися. Пізніше я неодноразово з ним літав. Він

здійснював проліт під високовольтними проводами. Якось він прилетів за нашою групою під Амвросіївку, ми кинулись до

нього, а він: почекайте, у мене тут проблеми. Пролітаючи над лісопосадкою, налякав ворону і вона розбила йому лобове

скло. Так він картонкою з-під сухпая затулив цю діру. Там, в районі Зеленопілля він літав один, без правого пілота

та механіка. Казав: краще більше поранених візьму.

Дійсно, в той час, влітку 2014, противник почав використовувати "Гради", а на дорогах закладувалися фугаси, на яких

підірвалися декілька наших машин, що везли боєприпаси. Противник почав широкомасштабну роботу…

3, 4 та 5 вересня 2014 року я брав участь у звільненні Тельманового (в ці дні був 2 рейд, Тельманове звільнили і

залишили 5 вересня). Противник ввів вісім тактично-батальйонних груп. І тут вже виникла проблема у росіян. Їм ніким

було наповнювати пустоту. Більшість територій українськими підрозділами було залишено. Значна територія стала сірою.

Вони масово почали набирали добровольців, заманювати і наповнювати цю порожнечу. І водночас виникла загроза на

маріупольському напрямку. Наше керівництво розуміло, що російські підрозділи не будуть тут знаходитися довго. І

хотіли використати цей момент, коли росіяни будуть відходити, щоб на їх плечах зайти в Новоазовськ і відновити там

українську владу. Для цього було створено дві рейдові групи – перша 79-ої бригади та друга – нашої, 95-ої. З

маріупольського напрямку через Саханку на Новоазовськ по трасі мав іти полк "Азов" . Ми мали змусити противника

перемістити резерви нам назустріч. І як тільки вони починають переміщення, це використовує полк "Азов" і здійснює

захід у Новоазовськ.

На заваді цьому стала відсутність координації з підрозділами Нацгвардії. Саме вони мали брати під контроль

Тельманове. Ми йшли з півночі, переходили біля Гранітного річку Кальміус. Вже на території, яку займав противник,

біля населеного пункту Сонцево, розходилися на два потоки з півночі на південь. 79-а йшла ближче до кордону. Вони

мали більше артилерійське озброєння і бронетехніку. За Тельмановим ми мали об’єднатися з 79-ою бригадою і зібраним

кулаком показати, що ми штурмуємо Новоазовськ, викликаючи на себе наявні резерви противника.

Коли 1-му батальйону 1-ої бригади Нацгвардії запропонували, щоб 95-та бригада взяла селище і їм передала, щоб іти

далі виконувати своє завдання, ті відмовилися. Сказали, що вони візьмуть Тельманове штурмом самі. Я бачив сам, як

вони намагалися це робити. Одноманітність дій без використання тактичних маневрів, обходу, створення оманливого

напрямку. Все було тупо. В цей час артилерія ворога вела просто загороджувальний вогонь. Об нього і розбивалися

нацгвардійці, розверталися, навіть не перегруповувалися і знову в тому ж напрямку йшли. Десь три години вони так

ходили.

Після цього було прийняте рішення, що заходити і штурмувати місто будемо все ж ми. Ми здійснили оманливий удар з

північного сходу, викликали вогонь на себе. І в цей час наш артилерійський підрозділ здійснив контрбатарейний

вогонь, завдав ураження російській артилерії. О 15.15 на районній адміністрації Тельманового вже майорів наш прапор.

Тельманове - це вузол доріг. Через них можна іти напряму на Маріуполь, Новоазовськ, Донецьк, Старобешеве. Досить

серйозне розгалуження. Він був нам дуже потрібним.

У цей же час 13-ий батальйон нашої бригади здійснив зачистку міста з флангу. Мені вдалося приховано висунутися в

приватний сектор, вийти на водонапірну вежу – найвищу точку, звідти організувати спостереження і, власне, наведення

артилерійських ударів по вузлах концентрації противника. Було видно, що противник почав тікати, зрозумівши, що ми

увійшли. Вони зрозуміли, що резону оборонятися їм немає.

Вся операція зайняла 30-40 хвилин. Незначний супротив був з боку ворожих снайперів. З будівлі райвідділу міліції

якийсь фанатик спробував вистрілити в нас з РПГ із кімнатки розміром два на три метри. Його оглушило самого від

пострілу. У кімнаті ми знайшли відстріляний тубус, автомат, який він кинув. Його дуже контузило пострілом, але він

втік. На території райвідділку було виявлено значні запаси боєприпасів – 120-міліметрові міни і постріли до РПГ. Два

гаражі були повністю забиті, до самого верху. Командир бригади вийшов на зв'язок з АТЦ: "Тельманове під нашим

контролем. Зачищено. Хай Нацгвардія заходить бере під контроль". Але ті відмовилися: там сєпаратисти.

А о 18-ій годині 5 вересня ми дізналися, що оголошено перше перемир’я. Вимушені були повернутися під Гранітне і

звідти вже в Слов’янськ. Ми й хотіли взяти Новоазовськ під перемир’я. Мовляв, місто вже наше, що ж робити… Так потім

зробив путін, взявши Дебальцево і на наступний день оголосивши перемир’я. Війна – шлях обману.

- Зараз характер війни зовсім інший, позиційний…

- Один з мінусів такої війни – втрати від снайперського вогню. Такі реалії, починаючи з 1915 року, коли була введена

практика широкого застосування снайперів, а потім і снайперських пар. Зараз нашу війну можна порівняти з західним

фронтом 1-ої світової. Воюють штурмові загони та снайпера. Позиції знаходяться близько. Ворог наскочив - і втік. Це

створює паніку у тих, хто обороняється. І тоді збільшується витрата боєприпасів, бо боєць починає стріляти у свій

страх. Десь у кущах гілочка обламалася, десь якийсь шурхіт – і давай туди стріляти…

Ця позиційна війна має також політичне забарвлення. Не можна весь час керуватися емоційними і політичними аспектами,

а не військовою доцільністю. Бо це досить скоро призводить до того, що доводиться розраховуватися життями

військовослужбовців.

Ресурс людського організму обмежений. У передовій армії світу – американській – ротація безпосередньо в зону бойових

дій становить 45 діб. І я думаю, що це правильно. Необхідно надавати особовому складу можливість відпочити. Чому

люди звільнюються? Коли починаю розбиратися, з’ясовувати причину, дізнаюся, що річ не в ставленні або в паперовщині,

як зараз часто говорять. Основна проблема – обмеженість у спілкуванні з родиною. Та й нашим сім’ям важко там без

підтримки.

- Ви давно в армії?

- З 2005 року. До цього працював у недержавній охороні. Колеги, колишні військові, весь час мене питали: "Сергію, що

ти робиш у цивільному житті? Ти за всіма рисами військова людина". І коли я таки пішов на службу, мій дідусь, який

мене виховував, дуже цим пишався. Я відразу потрапив у 13-ий окремий десантно-штурмовий батальйон 95-ої бригади. І

не залишаю його. Взагалі у мене освіта педагогічна. Я вчитель фізичної культури. Але ж війна і спорт ідуть поряд,

починаючи з древніх греків. На час Олімпійських ігор зупинялися війни і питання вирішувалися у змаганнях атлетів.

Розвиток озброєння почав вимагати ще й інтелектуального росту. Військовий - це така цікава професія, що ти ніколи не

знаєш, коли тобі знадобляться отримані знання. І коли вони вже дійсно тобі знадобляться, часу надолужити втрачене не

буде. Тому потрібно весь час готуватися, навчатися, бути в тонусі. Всі війни закінчуються. Але, незважаючи на нові

методи їх ведення, гібридність, сучасну зброю, все одно - висота вважається зайнятою, якщо на неї ступила нога

солдата.

- Як вважаєте, миротворці можуть допомогти вирішити ситуацію?

- Останній раз вони показали себе у 1999 році в Югославії. І виявилося, що вони не здатні щось зробити в політичному

аспекті контролю впливу безпосередньо на місцях. Для мене перемогою буде підняття українського прапору над Донецькою

адміністрацією. Так, це емоційна перемога, але, як кажуть військові, наступного дня після перемоги починай

готуватися до нової війни. Бо вони ніколи не припиняються.

Опублікував: Олег Устименко


Доброта-вище всіх якостей.

Повідомлення відредагував DMisha - Четвер, 10.05.2018, 08:30
DMishaДата: Четвер, 10.05.2018, 20:21 | Повідомлення # 495
V.I.P

Країна:
повідомлень: 2383
Статус: Оффлайн
українські жінки-військові різко поспілкувались з представником Росії в ООН


delete coderwall account

Штурмовичка-доброволець із батальйону «Айдар», народний герой України Андріана Сусак та снайпер збройних сил України Юлія Матвієнко, про чиї історії розповідає документальний фільм «Невидимий батальйон», взяли участь в обговоренні феномену російської пропаганди та фейкових новин у приміщенні ООН. Дискусія відбулася за ініціативою представництва України в рамках роботи 40-ї сесії Комітету ООН з питань інформації 9 травня.

Андріана Сусак заявила, що «промивка мізків» російською пропагандою і призвела до війни, та сказала, що люди на Донбасі не мають потреби в «підтримці» з боку збройних сил Росії.

«​Я – український ветеран у війні проти російської окупації – бачила результати вашої (російської – ред.) політики, «правди» та інформаційної війни. Я як штурмовик та моя посестра, присутня тут, російськомовна снайперка ЗСУ, хочемо сказати ... ми не потребуємо вашої (російських збройних сил – ред) «підтримки» та «захисту». Населення Донбасу не потребує вашого «захисту. Щодо пропаганди, в 2014 році на Донбасі думали, що ми прийшли їсти їхніх дітей, зараз люди Донбасу хочуть, щоб ваші війська повернулись додому, в Росію. Питання: коли вже ви почнете «захищати» росіян в Росії своєю російською пропагандою?» – зазначила Андріана Сусак.

Старший радник Постійного представництва Росії при ООН Максим Мусіхін, який брав участь в обговоренні, надав розлогу відповідь, з якої можна зробити висновок, що він вірить, що в Росії існує плюралізм думок та вільне змагання між державними та приватними ЗМІ.

Як це бути вбивцями? Чому ви прийшли на нашу землю, Максиме? Чому ви вбиваєте наших людей?


Автор фільму «Невидимий батальйон» Марія Берлінська теж спробувала отримати відповіді щодо розв’язаної Росією війни на Донбасі від представника місії Росії при ООН. «Як це бути вбивцями? Чому ви прийшли на нашу землю, Максиме? Чому ви вбиваєте наших людей?» – запитала вона. «Йдіть з України, Максиме!» – закликала вона представника Росії. Відео свого спілкування з Максимим Мусіхіним, під час якого він відмовився відповідати на її запитання, Берлінська виклала на своїй сторінці у Фейсбук.

В ООН дуже мало порушують тему дезінформації, особливо порівняно з ЄС, каже Ірина Халупа, редактор англомовного сайту STOPFake.org, яка виступила на засіданні з доповіддю про роботу організації.

«Присутність цих дівчат-солдатів безпосередньо показала, що робить російська дезінформація. Використання інформації як зброї відповідальне за війну в Україні», – сказала вона в інтерв’ю «Голосу Америки».

«Українські жінки змушені ставати снайперами, щоб захищати своїх дітей від російської агресії. Зараз вони знімають свої балаклави, щоб розповісти всьому світові правду про війну з Росією», – сказала в інтерв’ю «Голосу Америки» активіст української діаспори Люба Шипович, яка теж була присутня на засіданні.

Окрім STOP Fake cвоїм, досвідом боротьби з російською пропагандою поділилися представники організацій VOX Ukraine. Доповідачі відзначили, що пропаганда та фейкові новини є елементами гібридної війни, яку веде Росія проти України та інших держав світу. І Україна вже накопичила чималий досвід у протистоянні російській пропаганді, яким вона готова ділитися з іншими країнами світу. Учасники дискусії наголосили, що ООН має відігравати більшу роль у боротьбі з дезінформацією та пропагандою.


Доброта-вище всіх якостей.

Повідомлення відредагував DMisha - Четвер, 10.05.2018, 20:24
Пошук:

Copyright TV-SAT © 2009-2025