Дата: П`ятниця, 22.06.2018, 09:56 | Повідомлення # 526
V.I.P
Країна:
повідомлень: 2383
Статус:
Українські ракети повинні сягати Москви: Відомий генерал зробив гучну заяву
Україні слід виробляти ракети, дальність яких дозволить дістати до Москви і Санкт-Петербурга. Досить 1-2 років, щоб отримати перші зразки такої зброї.
Про це та багато іншого розповів екс-заступник начальника Генштабу ЗСУ, генерал-лейтенант запасу Ігор Романенко, коментуючи заяви, зроблені секретарем Ради національної безпеки і оборони України Олександром Турчиновим.
- Турчинов сказав: "Що може утримати агресивну ядерну країну від масштабного вторгнення? Тільки сучасна, потужна зброя стримування. Подобається нашим партнерам чи ні, але ми повинні працювати над такою зброєю стратегічного рівня, зброєю, яка може ефективно вражати ворога на будь-якій відстані". Яка стратегічна зброя стримування є в України? Яку вона розробляє або може розробити?
- Мається на увазі, в першу чергу, ракетна зброя. З розробок, які є у нас, можна назвати "Гарпун" і "Грім-2", хоча їхньої дальності ще недостатньо.
А дальність має бути кілька тисяч кілометрів, щоб цією зброєю ми могли покривати, наприклад, європейську частину Російської Федерації.
- І дістати до Москви.
- До Москви, до Санкт-Петербурга. Це без жартів. Це дуже серйозний момент.
Досвід попередніх воєн, зокрема Другої світової війни, демонструє, який вплив чинять подібні речі. Німці поводилися дуже розв'язно, почувалися впевнено доти, доки не почали бомбити Берлін.
Великий вплив мали, наприклад, бомбардування Лондона з повітря не тільки німецькою авіацією, а й ракетами Фау. Згадайте також ядерні бомбардування Хіросіми та Нагасакі. Такі моменти дуже сильно впливають на суспільство і однозначно впливають на керівництво держави.
"Грім-2"
Тому очевидно, що нам треба мати програми, які будуть спрямовані на досягнення мети, про яку я говорив.
Але є проблема з міжнародним обмеженням дальності ракет. Наприклад, допустима для України дальність ракети класу "земля-земля" - до 300 кілометрів. І тому той же "Грім" передбачає таку дальність.
Але є певні нюанси, які дозволяють обійти це обмеження. Якщо йдеться про ракету повітряного базування, то таких обмежень немає. Тобто ми беремо ракету, піднімаємо її на літаку або навіть вертольоті - і запускаємо.
Нам треба мати таку ракетну зброю, і ми над нею працюємо.
- В якій перспективі Україна може мати ракетну зброю з дальністю в кілька тисяч кілометрів?
- Щоб отримати окремі зразки - досить 1-2 років, але промислове виробництво - це інше. Ми пам'ятаємо, як Путін показував картинки нового озброєння, масове виробництво якого не налагоджене.
- У тому ж інтерв'ю Турчинов сказав: "Будапештський меморандум, який давав нам в обмін на ядерне роззброєння гарантії безпеки, не вартий паперу, на якому він був написаний... Ніхто не має ні морального, ні юридичного права не дозволити Україні реалізувати таку ініціативу". Чи може тут йтися про створення Україною ядерної зброї?
- Моя позиція залишається незмінною. Я відстоював її і до війни, коли був у керівництві Збройних Сил.
Турчинову важко говорити, тому що він обіймає офіційну позицію, але я можу говорити неофіційно. Щойно США і КНДР підпишуть щось істотне, це додасть аргументів Україні для виходу з Будапештського меморандуму.
А займатися цим можна в будь-який час. Ми бачимо, як до ядерної зброї приходили інші країни. Наприклад, Пакистан, Індія, Ізраїль. Згадаймо, як до ядерної зброї прийшла Північна Корея і як до неї тепер ставляться. Трамп вважає за честь зустрітися з Кім Чен Ином.
Це не декларації, які залишилися від Будапештського меморандуму, а конкретні дії, які дуже важливі для України, особливо у стані війни.
- За словами Турчинова, Керченський міст став серйозною загрозою безпеки України. "Завдяки мосту тепер можна оперативно перекидати значні сили сухопутних військ РФ до Криму з подальшим проведенням наступальних операцій на півдні України", - сказав він. Чи здатна Україна відстежувати переміщення військової техніки по Керченському мосту?
- Це тактичне питання зі стратегічними наслідками. У тому випадку, якщо б вони перекидали занадто багато озброєнь і військ.
Але ми можемо це відстежувати. Поки запущена тільки автомобільна частина мосту, але ситуація посилиться, коли буде введена в експлуатацію залізнична частина.
Очевидно, що Росія, в першу чергу, має на увазі військовий аспект експлуатації мосту. Всі економічні вигоди від цього мосту можливі лише за умови відновлення нормальних відносин з Україною.
Поки цього немає, доцільність мосту в першу чергу військова.
Він істотно обмежує економічні можливості України. Крім того, він дозволить Росії заводити туди свої нові сили, зокрема ракетно-артилерійські, нові катери. З невеликою усадкою - 2,6 метри, якраз для Азовського моря.
- Щодо Азовського моря Турчинов нагадав, що воно визначено як внутрішнє море двох держав.
- Юридично. Але Росія цього не визнає.
- "І цей статус не дозволяє чітко фіксувати лінію морського кордону і дає можливість для інтенсифікації провокацій з боку РФ", - сказав секретар РНБО. Чи може Верховна Рада денонсувати угоду з Росією, згідно з якою Азовське море визначене як внутрішнє море двох держав?
- Може. Але треба проаналізувати наслідки. Україна на законних підставах затримала один російський рибальський корабель і завела його в Бердянськ, але після цього Росія почала затримувати всі українські кораблі, які заходять в Азовське море, оглядати їх тощо. І це спричинило значні економічні втрати.
Тому треба все прораховувати. Якщо це націлене на довгострокову економічну перспективу для України - це одне. Але якщо ситуація така, то, можливо, наразі такі кроки недоцільні.
- Секретар РНБО також оцінив військову загрозу для України, яка витікає з окупованого Криму: "У Криму створено потужний 22-й армійський корпус, нарощуються сили Чорноморського флоту Російської Федерації. Ракетні комплекси, розміщені у Криму, можуть завдавати удару по наших позиціях у глибокому тилу. Зенітні комплекси С-400 можуть вразити будь-яку повітряну ціль у центральній частині України. Все це являє для нас серйозну загрозу". Що цьому може протиставити Україна?
- Україна може, мусить і працює над тим, щоб щодо кожного з компонентів озброєнь угруповання, яке створене у Криму, здійснювати відповідні контрзаходи.
Звичайно, це вимагає витрат. Необхідно кількісно і якісно нарощувати засоби щодо сухопутних військ, протитанкових засобів, Javelin, "Стугна", "Корсар".
Засоби протиповітряної оборони. На жаль, виходячи з наших можливостей, тут поки ми можемо відновлювати старе радянське озброєння, модернізувати його. Але й створювати власне. Для цього потрібен час, кошти і організація.
Потрібен новий парк літальних апаратів. Старий парк літаків і вертольотів уже застарів.
Зрозуміло, як протистояти загрозі з військової точки зору, але питання впирається у наявність коштів і часу на реалізацію.
Допомога союзників України мізерна стосовно вартості ядерної зброї, яку ми віддали в рамках Будапештського меморандуму. Але "маємо що маємо".
Ми повинні розраховувати лише на себе і працювати над тим, щоб нарощувати свій військовий потенціал. Щоб протистояти нелише кримському угрупованню, а й по всьому кордону з РФ. І не тільки РФ. Ми маємо бути готовими протистояти будь-якій державі, у якої можуть виникнути територіальні або інші претензії до України.
- До речі, Турчинов нагадав: "Маємо потужну військову інфраструктуру вздовж всього українсько-російського кордону. І крім загрози зі сходу, маємо значне нарощування загрози з південного напрямку, при цьому з півночі над нами нависають дві армії Західного військового округу - 20-а і 1-а танкова, які також можуть бути задіяні в будь-який момент".
За вашими оцінками, чи може Путін піти на широкомасштабний наступ?
- До кінця чемпіонату світу - не думаю. Може бути загострення лише на тактичному рівні. А загалом, мені здається, що він ще остаточно не вирішив.
Потенціал для цього у Росії є. Щоб почати проти нас широкомасштабну війну, їм знадобиться угруповання чисельністю близько 240 тисяч військових. Щорічно вони тренують свої війська.
Вони створили угруповання у Криму, в Калінінградській області, в Білорусі. Але, щоб укомплектувати ці угруповання необхідним озброєнням, за оцінками Генштабу Росії, знадобиться ще 2-3 роки. Хоча, думаю, якщо ставиться мета повномасштабної війни, то вони можуть підготуватися протягом місяця.
Дата: П`ятниця, 29.06.2018, 15:33 | Повідомлення # 527
V.I.P
Країна:
повідомлень: 2383
Статус:
"Він обрав Батьківщину і віддав життя за неї": Два роки тому у зоні бойових дій на Донбасі загинув Василь Сліпак
Василь Сліпак - людина, яка мала б співати у дорогому костюмі, в закордонному театрі, серед увішаних діамантами дам. А він обрав зброю і бородатих побратимів. Він обрав Батьківщину...
На сторінці волонтерської організації "Повернись живою" в соцмережі Facebook розповіли про останній день життя воїна.
"Того ранку традиційна нічна "дискотека" зони АТО не скінчилась з першим сонцем. Зліва - направо, в гору дерся той палаючий диск, підсвічуючи куряву на обрії, а земля продовжувала здригатись, наче намагаючись прокинутись від нічного жаху... Небо рвали навпіл звуки пострілів артилерії. Традиційний "нічний дозор": дві машини з гарматами Д-20, що займались контрбатарейною роботою, не повернулись на базу. Натомість в бік передової поїхали ще чотири і машина з додатковим БК", - розповіли в мережі.
"Над Світлодаркою здіймалась курява і сірий дим. І цілий день, неритмічно, наче хворе серце, лінія розмежування стукала 120-м, 122-м і 152-м калібром в сухий східний грунт. Цей гуркіт було чутно за багато кілометрів, а, якщо торкнутися долонею землі, - це хворе серцебиття війни можна було відчути..." – зазначили в спільноті.
"Того ранку, як і завжди, як багато разів до того, як сотні днів потому, зійшло сонце. Воно вчепилося в українську землю кострубатими руками тіней височенних труб Вуглегірської ТЕС. Сонце здійнялось над світом, подивилось униз і рахуючи вибухи повільно попливло собі далі на схід. Того ранку традиційна нічна артдуель не припинилася. Вона тривала до наступної ночі, і вже в темряві розпечені стволи гармат мали перепочинок. Того ранку можна було прикласти вухо до землі і почути дихання бою. Можна було відчути хворе сердцебиття війни, але десь о шостій воно стало ледь-ледь тихше", - згадали в організації.
"Того ранку, десь о шостій, загинув Василь Сліпак - людина, яка мала б співати у дорогому костюмі, в закордонному театрі, серед увішаних діамантами дам. А він обрав зброю і бородатих побратимів. Він обрав Батьківщину і віддав життя за неї. Того ранку він загинув, щоб ТИ жив. Пам'яті Василя Сліпака (20.10.1974 - 29.06.2016)", - зазначили в спільноті.
Василь Сліпак загинув 29 червня 2016 року у зоні бойових дій на Донбасі. 30 червня президент Петро Порошенко посмертно нагородив Сліпака орденом "За мужність" I ступеня.
Доброта-вище всіх якостей.
Повідомлення відредагував DMisha - П`ятниця, 29.06.2018, 15:34
Дата: Четвер, 05.07.2018, 21:34 | Повідомлення # 528
знаток
Країна:
повідомлень: 48
Статус:
ЗАКАРПАТСЬКІ ЛИЖІ
В кінці минулого року Євростат підрахував: в 2016-му Україна забезпечила до 50% потреб Євросоюзу в лижах. Наша країна поставила в ЄС 731,4 тисячі одиниць, залишивши позаду всюдисущий Китай (420,6 тисячі). Світова лижна експансія під маркою "Made in Ukraine", про яку скромно мовчать в самій Україні, починається в Мукачево. З конвеєра фабрики з 75-річною історією виходить близько 3,5 тисячі пар лиж в день і близько мільйона в рік. Що спільного у лижі з сендвічем, як проходять її випробування і чому продукція з Мукачева так популярна в світі? Невеличкий огляд унікального підприємства, що працює на Європу, Америку, олімпійських чемпіонів, армію і президентів.
Всього півроку тому 28-річний житель Закарпаття Юрій Габель працював приватним підприємцем. Як він сам каже, займався експортом деревини до Європи. Його бізнес прогорів після зустрічі з нечистими на руку ділками з Італії. Ось уже шість місяців Юрій - простий робітник на австро-українському СП "Fischer-Мукачево". Габель заробляє близько 13 тисяч гривень на місяць - значно менше того, що отримував, коли був бізнесменом. - Потрібно спробувати себе в різних ролях, - каже він, і, схоже, не особливо жалує. Посада складача хоч звучить просто, зате дозволяє Юрію бути причетним до створення легенди. У цих гучних словах не так вже й багато пафосу. Ось лише один дивовижний факт, про який мало хто знає в Україні: Олімпіада в Кореї для нашої продукції, на відміну від спортсменів, закінчилася справжнім тріумфом. У негласному заліку брендів, які засвітилися в Пхенчхані, "Fischer" посів перше місце. Він приніс олімпійцям з усього світу 89 медалей: 35 "золотих", 33 "срібних" та 21 "бронзову". Разом - 55,6% від загальної кількості в лижних видах. Фабрика в Мукачево - найбільше подібне підприємство в Європі. 85% всіх виробничих потужностей австрійської корпорації розмістилися на 19 закарпатських гектарах. Оборот в 2017-му становив 38 мільйонів євро з чистим прибутком 3,3 мільйона євро. Тут 1 200 українських робітників забезпечують четверту частину світового ринку, випускаючи по 3,5 тисячі пар лиж і клюшок щодня.
У цеху, де працює Юрій Габель, шиплять пресувальні машини і пахне хімікатами. Чоловіки в робочих комбінезонах готові годинами розповідати про виробництво, нещадно ламаючи стереотипи обивателів. "О, ні! Ніхто не вистругував лижу рубанком з шматка дерева. Ні, це не дві дощечки, на які встав, і поїхав", - пояснюють тут з поблажливою посмішкою, не відволікаючись від робочого процесу. - Наприклад, гірські екземпляри збирають з 30-ти частин, використовуючи так звану "сендвіч-технологію", - ділиться з УП начальник цеху Ігор Данчевський. Серед "інгредієнтів": плівка, ковзаючий шар, дерев'яна вставка, силові елементи, носок, п'ятка, гумові стрічки, окантовка і багато чого ще. - Між кожною деталлю - клейкий флізелін. Після складання "сендвіч" йде під прес при температурі 130 ° C, - додає він.
3D верстат, саркофаг і сауна для дерева
Збірка і пресування - лише вершина айсберга. Для того щоб, наприклад, одна бігова лижа з'явилася на світ, потрібно більше трьох тижнів. - Все починається з басейну, - каже Петро Швардак, начальник відділу охорони праці і глава профспілки .. - У ньому протягом декількох діб пропарюють деревину при температурі від 80 ° C і вище. Після цього сировина йде в лущильний цех. Тут стоїть сильний шум, який змушує підвищувати голос, і пахне свіжим деревом. Величезні і дорогі агрегати ювелірно ріжуть пропарений кругляк тонким ножем на шпон - листи товщиною від 2 до 4 міліметрів. Їх просушують у спеціальних апаратах, а потім прибирають всі сучки і шорсткості.
- Шпон склеюють в плиту необхідної товщини, з якої потім "нарізають" лижі на 3D-верстаті, - продовжує Швардак. - У плиті чергуються листи з різних видів дерева. Їх пропорції, черговість визначають в результаті наукових досліджень. Все залежить від того, які характеристики потрібні на виході. Коли на фабриці кажуть про науковий підхід, що не перебільшують. Тут є спеціальна лабораторія, де випробовують початкові екземпляри, перш ніж партію запускають у виробництво. - Перевіряємо основні параметри, наприклад, жорсткість, - показує начальник лабораторії Олександр Скрипінец. - Ось ця машина імітує катання на лижах (між собою співробітники називають її "секс-машина" - УП). Вона піднімає вгору і опускає вниз тестовий екземпляр 100 тисяч разів. Випробування відбувається протягом десяти годин. Хороша лижа не повинна розгубити параметри після пікантного експерименту. - При катанні лижа не повинна разломитися, розкришитися, - продовжує він. - Ми її вимочуємо в ванні, перевіряємо, "п'є" вона воду чи ні. Потім заморожуємо при мінус 20-ти в холодильнику, схожому на саркофаг. Після цього тестуємо на міцність.
Карбон для НХЛ
У мукачівських лижах чотири види деревини: бук, тополя, береза і Фума (її закуповують в Кот-д'Івуарі та ще кількох країнах Африки). Частка українського дерева, яке використовують у виробництві, - 80%. Річний обсяг сировини, що переробляється - 8 тисяч кубометрів.
- Ми відправляємо приблизно 5-7 фур готової продукції щотижня, - говорить Сергій Пугачевский, начальник відділу логістики. - 70% йде в логістичний центр в Австрії, звідки товар розходиться на 43 країни світу, включаючи Японію, Канаду і США. Безпосередньо з Мукачево поставки йдуть в Росію, Францію, а також Канаду. В Канаду ми вантажимо ключки через порт Гамбург. Клюшки - ще одна гордість Мукачево, про яку за межами цього містечка в Україні відомо небагатьом. Мирослав Сабов, начальник цеху, де виробляють більше мільйона клюшок щорічно, показує стелаж з "епоксидними касетами" - спеціальними формами, в яких "виливають" карбонову продукцію. На кожній маркером написані прізвища українських, російських і західних хокеїстів, для яких тут виконують замовлення.
- Микита Буценко, Яковенко, Казанцев, Козловський, Бєлов, Акімов, - перераховує прізвища спортсменів Сабов. - Для кожного гравця своя жорсткість, загин, свій кут. Всі індивідуальні параметри зберігаються у нас в базі. Замовляють зазвичай партіями від трьох до 24 клюшок. Є продукція і з дерева, але професіонали в основному користуються карбоном. Це надлегкий і міцний матеріал, який раніше використовували тільки в космічній і авіаційній промисловості. Карбонова клюшка порожня всередині, важить 410 грам. "Fischer" забезпечує клюшками 27 команд з 31 клубу головної хокейної ліги світу - північноамериканській НХЛ.
Лижоборонпром
Лижі в Мукачево почали виробляти в 1944 році, на приватному підприємстві підприємця Юлія Чокнаді. На початку 70-х тут з'явилася нова фабрика, і вперше в СРСР випустили пластикові лижі. У 1979-му мандрівник Дмитро Шпара зробив першу лижну експедицію на Північний полюс на мукачівському "Бескиді". Одна з дерев'яних лиж-учасниць того походу до сих пір зберігається на заводі. Другу потрібно шукати в місцевому краєзнавчому музеї. У Мукачеві також народився знаменитий бренд лиж "Тиса", який випускають до сих пір окремої лінійкою. Саме в таких лижах взяв "золото" в Пхенчхані фристайлист Олександр Абраменко. Одну з них зі своїм автографом він передав в Олімпійський музей в Лозанні.
Тренером Олександра Абраменко є мукачівець Енвер Аблаєв.
Таких лиж, як у Абраменко, випускають 200 пар на рік, і продають за все по 230-240 євро. Міцні, надійні, розроблені на 100% українськими конструкторами, вони особливо котируються серед спортсменів на пострадянському просторі.
Як кажуть на "Fischer", "Тиса" - для особливих цінителів ще того, старого бренду, а також для любителів поностальгувати. - Всі експедиції на Північний полюс - це "Бескид", "золото" на Олімпіадах - "Тиса", - згадує Василь Рябич, гендиректор "Fischer-Мукачево", що працює тут уже 40 років. - Ринок лиж в СРСР становив 15 мільйонів пар на рік. Близько семи мільйонів забирала армія. Для неї робили прості дерев'яні лижі. Як дрова. Покаталися сезон - викинули. В сучасній українській армії з'явилися підрозділи, які, нарешті, зрозуміли, що їм потрібні лижі. У 2017-му була наша перша поставка за роки незалежності. Для військових ми розробили окрему універсальну модель.
Закарпатські рятувальниками теж стали на лижі.
Та не просто так, а для проведення масово-роз’яснювальної роботи з туристами, які останнім часом дуже часто блукають у горах. Отож, для того, аби нагадати любителям активного відпочинку про основні небезпеки, які можуть чатувати на них у гірських масивах, про те, як не загубитися в Карпатах розповідали рятувальники Ясінянського гірського пошуково-рятувального відділення лижникам та сноубордистам, яких зустріли на узвишші гори Стіг біля гірськолижної бази “Драгобрат”.
Шановні туристи, аби з вами не трапилось біди, зважайте на застереження рятувальників та прогнози погоди. У Мукачеві виробляють і зовсім лімітовані серії - іменні екземпляри для політиків, дипломатів і президентів. У різні часи тут взували в лижі Олександра Лукашенка, Нурсултана Назарбаєва, Віктора Ющенка, Євгена Червоненка, Міхеїла Саакашвілі, Каху Каладзе і навіть Володимира Путіна ( "Була справа, коли він ще"ху@лом не був", - уточнюють на заводі).
Боїмося бути смішними
Якби не дані Євростату про українську лижну експансію, пересічний українець навряд чи дізнався б про цю перемогу і робітників з Мукачева. Вся справа в тому, що 99% продукції із Закарпаття йде на експорт, тоді як вітчизняний ринок, за словами Василя Рябичев, готовий "переварити" мікроскопічний 1%. Такі в Україні реальність і попит. Причин кілька. По-перше, за останні чверть століття в Україні, на думку Рябичев впав масовий інтерес до цього виду спорту і відпочинку. Особливо якщо порівнювати з часами СРСР. По-друге, у багатьох на це просто немає грошей. Наприклад, пара гірських лиж, які виробляють у нас в країні, коштує в середньому від 5 до 30 тисяч гривень. По-третє, в Україні слабо розвинена лижна інфраструктура. Майстер спорту, а нині менеджер з продажу Адріана Кравчук (її чоловік Станіслав Кравчук - неодноразовий переможець Кубків світу з фрістайлу ) розповідає: в Україні продають близько 3 тисяч пар бігових лиж щорічно. А ємність ринку гірських - 2,5 тисячі, разом з прокатом. Іншими словами, фабрика в Мукачеві працює на внутрішній ринок за все два неповні дні в році.
- Традиції бігових лиж в Україні сьогодні втрачені, - констатує Адріана Кравчук. - Хоча для них як раз не потрібно ніякої інфраструктури. Ставлення до спорту, і не тільки до зимового, залишає бажати кращого. У нас скасовують секції і перестають популяризувати спорт серед дітей та молоді. Приділяють увагу в основному футболу, і все. Гендиректор "Fischer-Мукачево" розповідає ще про один аспект, пов'язаний з менталітетом і сучасними уподобаннями українців. - Ті, у кого є гроші і бажання - політики, бізнесмени - катаються в основному в Куршевелі, на курортах Австрії, Німеччини, - зазначає Василь Рябич. - Але більшість думає так: краще заплатити 300 доларів, і повалятися на пісочку в Туреччині, ніж віддати 500 доларів за лижі, на яких прокотитися кілька разів на рік. Рябич робить ковток зеленого чаю і додає: - Бігати на лижах - нормальний, природний стан для європейців. Ми ж стали цього соромитися. Ми боїмося встати на лижі, щоб не здатися смішними, незграбним. Ми завжди намагаємося здаватися краще, ніж ми є насправді. ORTON 7010CX, LEMBERG 2000,S8180 Vu Solo 4,8*E, 13*E, 4*W --------------------------------------- "Я російською не розмовляю тільки за то, що нею розмовляє путін-Ху@ло!!!"
Повідомлення відредагував vasjabr - Четвер, 05.07.2018, 21:38
Дата: Неділя, 08.07.2018, 13:19 | Повідомлення # 529
V.I.P
Країна:
повідомлень: 2383
Статус:
Не врятували: Пішов з життя
відомий політичний діяч та Герой України
Левко Лук'яненко не дожив до свого 90-річчя менше двох місяців. А на 63-й день народження справжнього патріота, в'язня радянських таборів, доля подарувала йому незалежність коханої України, за котру мав бути розстріляний за вироком суду СРСР у 33 роки...
Український дисидент і політик часів СРСР Левко Лук'яненко помер. Про це повідомив український письменник, громадсько-політичний діяч Володимир Яворівський.
«Ми не врятували Левка! Він покинув нас!» - написав він у Facebook. Раніше повідомлялося, що Лук'яненко потрапив до реанімації. 24 серпня минулого року Лук'яненко відсвяткував 89 рік народження. Він не дожив до свого 90-річчя два місяці. Левко Лук'яненко - співзасновник Української Гельсінської групи. Політик та громадський діяч, народний депутат України. Герой України. Письменник. Автор «Акта проголошення незалежності України». Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка 2016 року.
За значимістю в новітній історії України Левко Григорович не поступається В'ячеславу Чорноволу. Давайте згадаємо, що це була за людина... Українська Правда наводить такий текст:
Головний урок свого життя – бути чесним і допомагати людям – Левко отримав від тата.
"Ми з батьком часто їздили в ліс по дрова. Він брав із собою насіння груші і садив. Я питаю його: "Навіщо? Не відомо, чи повернемося сюди, та й виросте нескоро". А він: "Не ми, то хтось інший з’їсть гниличку".
Пам’ятаю, раз їхали з дровами додому возом. А в піску лежить сокира – тоді це була дорога дефіцитна річ. Батько підняв її і поклав у віз. Як під’їхали на хутір – залишив її біля криниці. І каже: "Той, хто загубив, – буде шукати. Побачить та забере". Не прийшло ж йому в голову привласнити".
Народився і ріс Левко в селі Хрипівка на Чернігівщині разом з двома братами і сестрою. До батьків завжди звертався на "ви" і з особливою повагою.
Тато Грицько Лук’яненко був мовчазний і не любив владу. Шанував знання і замість додаткової пляшки горілки до свята купував книжку. А ще був майстром на всі руки: міг і хату збудувати, і все для неї – від граблів до даху.
"Після війни чоловіків було мало. Бувало, прийде до нас сусідка попросити кошик – їх батько робив. А потім йому соромно піти забрати. І так та корзина залишалася сусідці, а батько другу робив".
Мати Наталка Лук’яненко була протилежністю до чоловіка. У селі її прозвали "адвокатка" – була балакуча і принципова. Дітям повторювала: "З віршів хліба не їдять. Учіте арифметику". І любила співати – саме від матері Левко вперше почув "Ще не вмерла Україна".
Батьки Левка були козацького роду. На будинку матері навіть була табличка "Козак Никифор Скойбидо" – це її дівоче прізвище.
"Козаки боролися проти ворогів, за Україну. Якщо я належу до цього козацького дерева, то питання одне: я гнилий пагін чи здоровий? Я зганьблю свій рід чи ні?" – розмірковує Левко.
У дитинстві він без кінця працював на городі, а вільний час проводив з сільськими хлопцями в лісах, гаях і річках. Вони гралися в "козаків", "чижиків у клітці", "кеглі", мірялися, хто залізе вище на стовп.
"Найяскравіший спогад? Якось ми розпиляли сиру вербу. Взяв колоду, але вона була широкою. Її ударом сокири не розколеш. Я поставив клин, а потім обухом сокири вдарив. Верба виявилася сильнішою. Клин вискочив, і вістря сокири полетіло мені в ніс. Оце такий спогад".
Голодомор пережила вся сім’я, бо батькам вдалося сховати трохи їжі. Левко трохи пам’ятає ті події, тож бере папірець і малює свій будинок з дитинства:
"Уявіть, що отут стежка, а отут – хата. Батько прокопав ямку на стежці, засипав туди картоплю, присипав землею і втоптав. Потім приходили ці, з сільської ради, зі штирами. Довго шукали заховану їжу на городі і навколо хати. А на стежці не здогадалися".
Коли зійшов сніг – батьки розкопали ямку, але вона страшенно смерділа, бо картопля згнила.
"Мати вибрали звідти крохмаль і пекли пампушки з кропивою".
Шлях Наливайка
"Батька мобілізували у 1941 році. Зброї не дали, не одягнули, а так натовпом погнали прямо до Вязьми (Росія, Смоленська область – УП). Там їх наздогнали німці, взяли в полон і загнали в концтабір у Гомелі, де щодня помирало 200 людей.
Часом приходила чиясь дружина і казала: "Он мій чоловік". Німець питав: "Як його звати?". Записував. Потім приходив до чоловіка і питав прізвище. Якщо співпадало – відпускали. Звідти мати і привела батька додому".
Сім’я об’єдналася ненадовго. За рік батька знову забрали на війну. До села тоді щодня приходило по 10-20, а одного разу 23 повідомлення про смерть на фронті.
Безтурботної юності в Левка не було. У сьомому класі він провчився два місяці і його теж забрали в армію.
"Це було в кінці 1944 року. Сказали, що треба йти в районний центр на військові збори. Раз сказали, то треба. Тебе ж ніхто не питає. Пішов".
Потім оголосили мобілізацію, але брали переважно дітей 1927 року народження.
"Я піднявся і кажу: "Я 1928 року, мені 15 років". Наказали принести довідку, а довідки немає – РАЦС рознесли під час війни. От і прийшлося йти в армію. Нас учили стріляти, воювати…"
Коли за чотири роки відбувався перепис, Левко вже офіційно записав, що народився у 1927 році – щоб його раніше демобілізували. За документами він досі на рік старший.
Запевняє: страшно йому не було. Зброю любив, а тікати не було сенсу – забрали б знову.
"Спочатку служив у Чернігові, потім – Новгород-Волинський, Житомир, Київ. У 1945 році перевели в Австрію, де був до 1949-го. Потім Грузія і Закавказзя. Аж до 1953-го".
В Австрії Левко рік провчився у школі автомеханіків. Техніку знав добре, тому переважно поринав у читання. Найбільше враження на нього справили роман Етель Ліліан Войнич "Овід" і поеми Кіндрата Рилєєва "Войнаровський" та "Наливайко".
Згадує, що в Україні тоді помирали з голоду, а він день за днем безпомічно спостерігав, як через Баден ешелони везуть українську пшеницю в Європу.
"То було велике обурення і несправедливість, яку я усвідомлював поступово. Врешті, вирішив, що піду шляхом Северина Наливайка – буду боротися за самостійну Україну. Я тоді став і поклявся перед небом.
Був звичайний день – нічого не сталося. Земля як крутилася, так і продовжила крутитися. Але клятву я витримав".
Два обличчя
У Левка завжди було дуже гостре відчуття несправедливості. У 1950 році він з’їздив у відпустку додому і побачив злидні.
"Тоді я вирішив: найбільше для України зможу зробити на високій посаді в партії, що неможливо без вищої освіти".
За кілька років він вступив до комсомолу і партії, закінчив самостійно сьомий клас, у вечірній школі в Нахічевані, в Азербайджані, здобув середню освіту. А в 1953 році вступив на юрфак Московського університету імені Ломоносова.
"Усі великі революцінери – юристи. Значить, це найкраща освіта, щоб боротися".
Але в Москві він почувався дискомфортно. За час навчання його сім разів назвали "хохлом". Це були колеги, які так "жартували". Левко, віджартовуючись, називав їх "кацапами", на що вони смертельно ображалися.
"Після першого випадку я почав уважніше придивлятися до цих російських інтелігентів. Взаємини росіянина й українця вони уявляють як взаємини вершника і коня: з погляду вершника справедливо, що він на коні, з погляду коня справедливо, що вершник на його спині.
Яке ж може бути співжиття з таким народом?"
Вчитися було і морально, і фізично складно. Їжі не вистачало. Якось Левко потрапив у лікарню, бо зупинився шлунок. Кидати навчання він категорично відмовлявся, казав, "здохне, але закінчить". Тоді почав працювати ночами – розвантажувати вагони з кавунами чи хлібом.
"В університеті спочатку відслужувався – був і партійним організатором, і старостою курсу… Але це був неправильний, Мазепинський шлях. Дуже тяжкий період роздвоєння. Це почуття мене так обтяжувало… Коли в 1956 році прочитав два томи Грушевського – вирішив змінити тактику".
Відбулося це після двадцятого з'їзду КПРС. Левко на той час поглинав книгу за книгою, обдумав долю Хмельницького, Мазепи й усвідомив, що стоїть на неправильному шляху.
"Я перестав удавати з себе партійця. Арешт мене не лякав. Я не хотів давати москалям підставу казати, що вони вже розгромили УПА, розгромили УНР, і тепер Україна лягла на лопатки.
Вирішив: продовжу нести блакитно-жовтий прапор боротьби. І якщо помру, знайдеться інший хлопець, який підніме той прапор і понесе далі. Поки Україна не стане незалежною".
Уже за кілька років Левко справді опиниться на волосинці від смерті.
Ведмежа послуга
У 1958 році Левко Лук’яненко разом з активістами Степаном Віруном і Василем Луцьківим створили підпільну партію "Українська Робітничо-Селянська Спілка" (УРСС). Вони швидко знайшли однодумців, але боротьба тривала недовго – у 1961 році більшість із них заарештували.
Львівський обласний суд засудив Лук'яненка до розстрілу за звинуваченням у тому, що він "з 1957 року виношував ідею відриву УРСР від СРСР, підривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теорію марксизму-ленінізму".
"Звичайно, мені було шкода, що можу закінчити свій шлях так коротко. З дня на день я припускав, чи мене вб’ють.
От о 22-й вечора був відбій. Коли я лягав, чув, як за дверима патрони перекидають з ящика в ящик. Звук патронів дуже специфічний, я служив 8,5 років і добре його знаю. То собі думав: "Ага, якщо ви зараз бавитеся перекиданням набоїв, то по мене не прийдете. Значить, ще якийсь час житиму". Логічність допомагає вийти з ситуації".
Через 72 доби суд замінив розстріл на 15 років позбавлення волі. І Лук’яненка перевезли до концтабору в Мордовії.
"На зоні менти час від часу поширювали думку, що буде амністія. То до травня, то до Жовтневої революції. Я питаю хлопців інших: "Це перший раз обіцяють, чи і минулого року розказували?". Виявляється, і минулого, і позаминулого. Значить, менти просто кидають людям надію, щоб менше думали про втечу".
Сам Левко в амністію не вірив і вирішив скористатися ситуацією. У концтаборі було близько 1800 людей, з них половина – українці-дисиденти. Також було багато активістів з Прибалтики. Левко розпитував усе про їхню боротьбу.
"Це для мене було навчання. Я був радий, що потрапив у середовище, протилежне офіційній системі. Влада зробила собі ведмежу послугу. Ми всі спали в одній нерозгородженій секції, збиралися натовпом і обмінювалися інформацією".
Через те, що в основі литовської мови – латинські літери, литовцям частіше вдавалося отримувати якусь заборонену літературу. Левко подружився з одним в’язнем, який перекладав йому книги. Чоловік ховав їх за пояс, потім обидва сідали за колодою, оскільки працювали у великому деревообробному цеху, і литовець усно начитував текст.
У січні 1976 року Левка звільнили з в’язниці й привезли у Чернігів, де в нього була квартира. За політв’язнем одразу встановили нагляд з квартири поверхом вище, попередньо виселивши квартирантів.
Записки іншим активістам він передавав таємно. Одного разу він сховав послання у вазоні дружини, а вона випадково подарувала його подрузі. Левко ще довго чекав, що за ним знову прийдуть.
Перше, що він помітив у Чернігові, – молодше покоління зовсім не знало української мови. А ще його вразили пакунки з дефіцитними продуктами, які давали людям на 1 і 9 травня та до річниці Жовтневої революції.
"У магазинах не було ні м'яса, ні ковбаси, ні масла, ні цукру, ні борошна. Усе це давали в тих целофанових торбинках, як подаруночок, у лікарні, де я працював електриком. Я тоді думав: "Боже мій!". З сьомого поверху мого будинку видніється величезний житній лан. А мені, як жебраку, дають торбинку на свято зі звичайнісінькими харчами. Це приниження".
У вересні 1976 року Микола Руденко запропонував Лук’яненку створити Українську Гельсінську групу. Засновниками стали 10 людей. Фундаторів швидко почали арештовувати один за одним. Не оминула ця доля і Левка.
Загалом за своє життя він провів у тюрмах і концтаборах 27 років. З них 450 днів – у приміщеннях камерного типу і карцерах.
Автор незалежності
У кінці 80-х його помилували. Тоді ж він очолив Українську республіканську партію (УРП) і став співавтором Акту про незалежність України.
"23 серпня 1991 року в мою голову прийшла найважливіша думка. Ми обговорювали порядок денний на 24 серпня. І я запропонував проголосити Україну незалежною державою. Якби я промовчав, то ми б наступного дня ухвалювали закони Української радянської соціалістичної республіки".
У грудні Левко Лук’яненко балотується в президенти і займає третє місце.
"У глибині душі я, звичайно, розумів, що переможе "зрозумілий" комуніст – Кравчук. Його знає Україна, його знають усі обкоми, всі райкоми. Друкарська техніка, радіо – все в його руках. А що в наших руках? Сота часточка того…"
Але в президенти Лук’яненко пішов свідомо, адже статус кандидата давав багато переваг.
"По-перше, безплатне транспортування – і на літаку, і на поїзді. По-друге, кожний мав телекореспондента, який їздив, фотографував і відправляв касету в Київ. Це попадало на телевізію і всю Україну.
Я використав цей період на всю котушку, щоб донести націоналістичну ідею. Об'їздив усі області. Майже кожен виступ закінчував словами "Ваша справа, за якого президента голосувати, але молю: проголосуйте за незалежність України (перші вибори президента України відбувалися в один день з референдумом – УП)".
Левко згадує той період як унікальний, оскільки всі шестеро кандидатів – і комуністи, і націоналісти, і соціалісти – всі агітували за незалежність. І це дало результат у 90% голосів.
Шлях боротьби
"Що сталося далі? Після проголошення незалежності почала діяти арифметика.Так, комуністи проголосували за незалежність. Але залишилися при владі. Хто б їх усунув? Самі себе вони не усунуть. А опозиції була третя частина…
Тому закони проходили в їхній редакції, а не нашій. І ми втратили вплив. В України не вийшло переходу від колоніального стану до незалежності. Було переповзання. Воно до сьогоднішнього дня не завершилося".
Левко визнає: припускався помилок. Але запевняє, що завжди намагався робити все можливе, враховуючи обставини.
Він бачив, як після проголошення незалежності в парламенті все більше розмивалися межі дозволеного.
"Коли я поїхав послом у Канаду і вийшов з партії, рекомендував на голову УРП Михайла Гориня. Його таки обрали.
Кучма ж запропонував йому призначити головою Львівської обласної ради його брата Миколу. Михайло пішов на це. Звісно, після цього його опозиційність, разом із партійною, зм'якла, втратила зуби. Те саме з іншими партіями – у того донька, у того син. Не вистачило твердості. А для когось погляди виявилися важливішими, і він пішов".
На думку Левка, у головах значної кількості українців досі залишається рабська комуністична психологія. А перевчити їх не вдається.
"Мойсей виводив євреїв з єгипетської неволі 40 років. Водив їх по пустелі, поки не померли старі люди і не народилося нове, вільне покоління. Старе ж тягнуло в Єгипет, бо там давали їсти і роботу. От у нас є нове покоління, яке народжується в умовах свободи. Прискорити прогрес майже неможливо".
Він не вірить у поганий націоналізм. Каже, є погані люди. Зараз саме закінчує останню книгу – про те, "за що треба любити Україну".
У великому домі Левка Лук’яненка пусто: дітей він не має. Часто повторює, що його дружині, Надії Бугаєвський, не поталанило. Вона мріяла про сім'ю, а він – про Україну. Тож Левко не дав їй родинного щастя. Але не вважає, що обрав шлях одинака. Називає це шляхом боротьби.
"Я поклявся йти шляхом Наливайка. А Наливайко сказав так: "Я знаю, что погибель ждет всякого, кто восстает". Він свідомо йшов на смерть, але це смерть після боротьби. Те ж саме і я.
Уже немає тієї сили й енергії, що були раніше. Але я працюватиму, доки пам'ять не з'їсть склероз. Я – ланочка. Малесенька. Чи довго, чи недовго – лиш Господь знає".
24 серпня 2018 року, коли Україна святкуватиме 27-му річницю незалежності, Левку Лук’яненку виповниться 90 років. Адже народилися вони в один день. Доброта-вище всіх якостей.
Повідомлення відредагував DMisha - Неділя, 08.07.2018, 13:24
Дата: Вівторок, 10.07.2018, 16:33 | Повідомлення # 530
V.I.P
Країна:
повідомлень: 2383
Статус:
У Білорусі стоячи аплодували українським "кіборгам"
У Білорусі в столичному кінотеатрі показали знаменитий фільм українського режисера Ахтема Сеитаблаева "Киборги", присвячений героїчним захисникам Донецького аеропорту від російських окупантів.
Показ був організований у рамках Днів української культури в цій країні, повідомляє прес-служба посольства України в Мінську. Перед сеансом була зроблена невелика презентація картини, яку провели Надзвичайний і повноважний посол України у Білорусі Ігор Кизим і державний секретар українського міністерства культури Ростислав Карандеев, що спеціально приїхав в Мінськ з такого приводу.
Відзначається, що повний зал глядачів зустрів фінальні титри фільму стоячи і бурхливою овацією.
Дата: Четвер, 12.07.2018, 12:19 | Повідомлення # 531
V.I.P
Країна:
повідомлень: 2383
Статус:
А ви це знали? - ТОП-7 дивовижних фактів про українських козаків
Українське козацтво – явище набагато давніше, глибше та більш значуще, ніж нам розповідали у школі.
За допомогою історика Владлена Мараєва журналісти зібрали найцікавіші факти з історії козацтва, які доводять, наскільки міцно воно вплетене у наше життя досі.
1. КОЗАЦТВО – ЦЕ ГЛИБШЕ, НІЖ ЗДАЄТЬСЯ
По-перше, козаки – набагато давніше явище, ніж розповідали у школі. Офіційно перша згадка про українських козаків міститься в польській хроніці 1489 року, яка описує похід польського війська під проводом королевича Яна Ольбрахта проти татар. Козаки тоді жили на території сучасної Вінниччини та прилеглих районів Кіровоградської, Черкаської та Одеської областей – це було Східне Поділля. Так от, поляки змогли успішно просуватися у подільських степах тільки тому, що дорогу їм показували тамтешні козаки, які добре знали місцевість. З цього напрошується висновок, що козаки мешкали там задовго до того самого 1489 року, коли про них вперше згадують офіційно. По-друге, козаки – це значно ширше та масштабніше явище, ніж ми звикли думати. Запорозька Січ – лише збірна назва для цілої низки військових і адміністративних центрів українського козацтва, розташованих за порогами Дніпра. Протягом 1550-х – 1770-х років історики послідовно нараховують 7 або 8 Запорозьких Січей: Хортицьку, Томаківську, Базавлуцьку, Микитинську, Чортомлицьку, Кам'янську, Олешківську і Нову.
Найвідоміша з них – перша, Хортицька Січ. Але більшість сучасних істориків вважають, що то була не Січ, а дерев'яно-земляний замок, зведений на власний кошт князем Дмитром "Байдою" Вишневецьким. Імовірно, там не було ні козаків, ні кошових отаманів, ні традицій демократичного вибору керівництва. Є навіть документальне свідчення про те, що гарнізон Хортицького замку намагався перешкоджати справжнім козакам нападати на чабанів і спустошувати татарські землі.
Відтак, першою справжньою Запорозькою Січчю, вірогідно, стала не Хортицька, а Томаківська.
Військо Запорозьке – це офіційна назва козацької держави на чолі з гетьманом, яку створив Богдан Хмельницький у 1648–1649 роках під час антипольського повстання. Її не слід плутати із Запорозькою Січчю, яка зберігала політичне самоуправління у складі гетьманської держави та обирала своїх кошових отаманів. Для кращого розрізнення, Січову організацію називали Військо Запорозьке Низове. Гетьманську ж державу сучасні історики часто іменують "Гетьманщина". Основу армії Гетьманщини становили реєстрові козаки. Запорозькі ж козаки до реєстру не входили. Гетьманщина поділялася на полки (військові та адміністративно-територіальні одиниці). Запоріжжя – на паланки. Держава Військо Запорозьке проіснувала до 1764 року. Остання Запорозька Січ – до 1775-го.
2. КОЗАКИ ВОЮВАЛИ ПРОТИ РОСІЇ ЗАВЖДИ
Звісно, не лише проти них. Вони взагалі були доволі розкуті у питанні вибору ворогів. Той факт, що українці та росіяни є православними християнами, анітрохи не заважав козакам воювати проти московитів. Воювали з Росією вони об'єднуючись і з католицькою Польщею, і з лютеранською Швецією, і з мусульманами сунітського напряму з Кримського ханства та Османської імперії.
Таких прикладів дуже багато: кримсько-український похід на Москву і Казань 1521 року, Лівонська війна 1558–1583 років, московсько-польська війна 1609–1618 років (частина "Смутних часів" у Росії), Смоленська війна 1632–1634 років, численні протистояння доби Руїни 1657–1687 років, повстання Петра Іваненка (Петрика) у 1692–1693 роках, участь у війнах Швеції і Туреччини проти Росії у 1708–1714 роках, підтримка запорозькими козаками Коліївщини 1768 року тощо.
Ба більше, 400 років тому, восени 1618 року, військо гетьмана Петра Сагайдачного разом із польсько-литовською армією здійснило спустошливий похід на Москву. Українці вже штурмували російську столицю і вибивали таранами Арбатські ворота.
Однак Сагайдачний їх зупинив – не порозумівся зі своїми союзниками, і козаки відступили. Попри це, польський королевич (а згодом і король) Владислав Ваза до 1634 року позиціонував себе як московського правителя і навіть користувався спеціальною "московитською короною".
До речі, вигадана російською пропагандою історія про двох рабів для воїнів АТО теж має своє козацьке підґрунтя. За словами історика Віктора Брехуненка, козаки використовували рабську працю московитів, яких часто брали у заручники – работоргівля у ті часи приносила хороший заробіток і була практично нормальним явищем.
3. БУЛИ АНТИКОРУПЦІОНЕРАМИ ДО ТОГО, ЯК ЦЕ СТАЛО МЕЙНСТРИМОМ
Знаменита "Конституція Пилипа Орлика" 1710 року, відома всім ще зі шкільного курсу, зовсім не була Конституцією в сучасному розумінні слова. Некоректно вважати її ані першою Конституцією в Україні, ані в світі. Це були запозичені з польсько-литовської політичної культури "договірні пункти" між обраним правителем (гетьманом) і його народом (козаками).
Попри те, що по суті цей документ не був Конституцією, він був абсолютно унікальним правовим явищем, адже задокументував ставлення козацтва до свободи. Вперше суспільний договір був укладений таки чином, що не цар чи володар дарував вольності народу, а сам народ обирав, по суті, керівного менеджера, який управляв на засадах чіткого розподілу влади. Так починалася демократія.
Цей документ також можна назвати однією з найперших антикорупційних програм України. Він робив неможливою узурпацію влади. Документ передбачав, що військові старшини мають бути обрані вільним голосуванням, що гетьман не має права самовладно привласнювати те, що належить громаді, не має права розділяти громадське майно між іншими людьми. Документ передбачав, що ніхто не може зловживати місцевими бюджетами, а якщо буде помічений у розтратах – має відшкодувати кошти з власної кишені. Суд має бути незалежним, і гетьман повинен виконувати його рішення. Відповідальність за різні рішення несуть різні інституції, а не гетьман одноосібно.
4. КОЗАКИ – ЦЕ ДЕРЖАВНІСТЬ
Саме козаки були авторами і реалізаторами ідеї української держави та її легітимації у міжнародній спільноті як незалежної держави. Наприклад, Переяславська Рада 1654 року не була ані приєднанням, ані возз'єднанням із Росією, це був військовий союз двох держав. Такі союзи у той період і були актами міжнародного визнання. Як зазначає історик Віктор Брехуненко, коли легітимний християнський володар бере під своє крило нове державне утворення, цим сигналізує світу, що він визнає його легітимність. Після цього всі європейські правителі трактували Гетьманщину як легітимну державу, а Богдана Хмельницького – як законного правителя.
У вересні 1658 року Військо Запорозьке під проводом гетьмана Івана Виговськогоуклало Гадяцьку угоду з Річчю Посполитою. За її умовами Річ Посполита перетворювалася з двоєдиної (польсько-литовської) на триєдину (польсько-литовсько-українську) державу. Тобто, козацька держава ставала третім рівноправним членом польсько-литовської унії. Одним із наслідків Гадяцької угоди стала чергова агресія Росії проти України і знаменита Конотопська битва 1659 року, в якій козацько-татарські війська розгромили московитів. Проте втілити в життя умови Гадяцької угоди так і не вдалося. На заваді стала позиція польської шляхти, рядового козацтва й селянства та промосковськи налаштованих козацьких старшин.
У березні 1669 року Військо Запорозьке під владою гетьмана Петра Дорошенка уклало Корсунську угоду про васалітет із могутньою Османською імперією. Наслідком її стала польсько-турецька війна за Україну. Для поляків вона завершилася катастрофічно: Річ Посполита на чотири роки стала данником турків, а кордон Османської імперії проходив за якихось 30-40 кілометрів на південь від Києва. На цілих 27 років на мапі Туреччини з'явилася провінція під назвою Кам'янецький еялет.
Протягом 1680–1791 років існувала Ханська Україна – територія на півдні України між Дніпром і Дністром, офіційно підпорядкована Кримському ханству. Тут також мешкали козаки, гетьманів для яких призначав кримський хан. Також з 1711 по 1734 рік Військо Запорозьке Низове перебувало під кримською протекцією. У пониззі Дніпра, поблизу сучасного Херсона, існувала Олешківська Січ. Ті запорожці вирішили, що краще жити під владою мусульманського хана, ніж православного царя Петра І.
На Слобожанщині, на сучасному українсько-російському прикордонні, в XVII–XVIII століттях мешкали слобідські українські козаки. Вони не залежали ні від Гетьманщини, ні від Запорозької Січі, ні від Ханської України, а користувалися автономією у складі Московського царства (потім – Російської імперії). Слобідських полків було п'ять: Сумський, Охтирський, Харківський, Ізюмський і Острогозький. Дуже нетривалий час існували також Балаклійський і Зміївський полки. Територія Острогозького полку майже повністю розташовувалася у межах сучасної Воронезької області Росії.
5. КОЗАКИ – ЦЕ ДОНБАС
Переважна частина сучасного Донбасу у XVIII столітті входила до складу Запорозької Січі ("Вольностей Війська Запорозького Низового"), утворюючи Кальміуську і Єланецьку паланки. Ба більше, запорожцям належали й частково терени сучасної Ростовської області й Краснодарського краю Росії. Центром Кальміуської паланки вважалося городище Домаха (тепер – Маріуполь). Водночас, північна частина Донеччини входила до складу Ізюмського полку Слобідської України.
6. КОЗАКИ – ЦЕ ЕЛІТА
Козаки – це не селяни, які зажадали вільного життя. Козаки – це вихідці з нижчих прошарків еліти, які в силу різних причин не могли довести своє шляхетство. Згодом до них почали долучатись і представники інших верств населення.
За часів Гетьманщини розвиток української культури та освіти був на надзвичайно високому рівні. Українська церква процвітала: її школи були найкращими в імперії; її добре освічених священиків завзято переманювали до себе росіяни; завдяки покровительству гетьмана Івана Мазепи зміцнилася її економічна база. Києво-Могилянська колегія генерувала таку кількість якісно освічених випускників, що вони не лише повністю забезпечували всі потреби тодішнього ринку праці Гетьманщини, а й активно залучалися Росією до державотворчих процесів. Тому слід козаків в історії та культурі Росії значно глибший, ніж там звикли це визнавати.
Нащадки козаків також проявляються значно частіше, ніж нам здається. Протягом 1675–1679 років гетьманом Правобережної України був Остап (Євстафій) Гоголь, якого вважають одним із пращурів великого письменника Миколи Гоголя. Похований Остап Гоголь у Межигірському монастирі, проте могила не збереглася: у 1930-х монастир знищили більшовики. На початку 2000-х територію колишнього монастиря привласнив Віктор Янукович, у 2014 році її знову повернули до державної власності.
Наталія Гончарова, дружина російського поета Олександра Пушкіна, за лінією матері була пра-пра-пра-внучкою українського гетьмана другої половини XVII століття Петра Дорошенка. Останні двадцять років життя Дорошенко провів у Росії, де й залишилися його нащадки. Усипальниця гетьмана збереглася в селі Ярополець Волоколамського району Московської області.
7. КОЗАКИ – ЦЕ НЕЗНИЩЕННО
Всупереч поширеній думці, буцімто Катерина II знищила козацтво наприкінці XVIII століття, українські козаки існували й пізніше, навіть у XIX столітті. Так, під владою Російської імперії перебували Катеринославське (1787–1796), Чорноморське (1787–1860), Бузьке (1803–1817), Дунайське або ж Новоросійське (1828–1868), Азовське (1832–1865) козацькі війська. Козаків Чорноморського війська 1792 року переселили на Кубань, завдяки чому згодом постало Кубанське козацьке військо. На землях, підконтрольних Османській імперії, з 1775-годо 1828-го існувала Задунайська Січ, а з 1853-го до 1877-го – корпус козаків оттоманських, який неодноразово воював проти росіян в Румунії та Болгарії. Але і це ще не все. У складі Габсбурзької монархії на теренах сучасної Сербії з 1785 до 1805 року перебувала Банатська Січ. Її заснували задунайські козаки, які не хотіли служити туркам.
Нащадки козацьких гетьманів прийшли до влади в Україні у XX столітті. Наприкінці квітня 1918 року гетьманом України проголосили Павла Скоропадського, предок якого Іван Скоропадський гетьманував на Лівобережжі з 1708 до 1722 року. Міністром закордонних справ став Дмитро Дорошенко – нащадок гетьманів Михайла, Дорофія, Андрія, Григорія і Петра Дорошенків. Міністром праці став Володимир Косинський – нащадок гетьмана Криштофа Косинського. Канцелярію Павла Скоропадського очолив Іван Полтавець-Остряниця – нащадок гетьмана Якова Остряниці. Резиденцією Скоропадського завідував Михайло Ханенко – нащадок гетьмана, також Михайла Ханенка. Крім того, Павла Скоропадського оточували численні нащадки козацької старшини. Так, Микола Сахно-Устимович і Федір Лизогуб у 1918 році стояли на чолі уряду, а особистим ад'ютантом гетьмана був полковник Василь Кочубей – далекий нащадок того самого генерального судді Кочубея, котрий зрадив Івана Мазепу. Доброта-вище всіх якостей.
Повідомлення відредагував DMisha - Четвер, 12.07.2018, 12:35
Дата: П`ятниця, 13.07.2018, 10:20 | Повідомлення # 532
V.I.P
Країна:
повідомлень: 2383
Статус:
Наєв: Є шанси, що війна може закінчитися швидко
Командувач Об’єднаних сил Сергій Наєв поки що не бачить ознак ескалації конфлікту на Донбасі з боку Росії і вірить, що війна може завершитися швидко.
Про це він сказав в інтерв’ю газеті "Високий замок".
Коментуючи припущення, що після Чемпіонату світу з футболу президент РФ Володимир Путін може піти на чергове загострення на сході чи й повномасштабне вторгнення, Наєв сказав: "Якщо такі ознаки будуть, мені стане про це відомо одразу".
"Але Путіну широкомасштабна війна не вигідна. Його мета — залишити Україну у сфері свого впливу. Йому вигідно шантажувати Україну за придністровським сценарієм. Саме для цього він і розпочав конфлікт на сході", – зазначив він.
"Але сам Путін не усвідомлює, якої катастрофічної помилки припустився: власними руками цілу націю зробив своїми лютими ворогами, ворогами російської держави. Український народ, пам’ятаючи, які жертви принесла йому ця війна, ніколи не пробачить цього і буде мститися.
Путін мимоволі згуртував і загартував українську націю", – додав Наєв.
На запитання, чи конфлікт в ОРДЛО надовго, чи є шанси, що війна може швидко закінчитися, командувач ОС відповів:
"Вважаю, є чималі шанси, що війна може закінчитися швидко".
Як відомо, збройний конфлікт на Донбасі триває з весни 2014 року. Доброта-вище всіх якостей.
Повідомлення відредагував DMisha - П`ятниця, 13.07.2018, 10:31
Дата: Субота, 14.07.2018, 11:29 | Повідомлення # 533
V.I.P
Країна:
повідомлень: 2383
Статус:
"Не переймаються тим, що на Донбасі йде війна": Волонтер з Франції розповів, що його здивувало в українцях
Чоловік надзвичайно захоплений героїзмом українських медиків на передовій, які не тільки рятують життя бійців, а й виїжджають в небезпечні райони, щоб допомогти мирному населенню.
У зону бойових дій на Донбасі приїхали два волонтера з Франції, щоб допомогти українським бійцям і місцевому населенню, а також зібрати інформацію, яка розповість французам і навіть багатьом байдужим українцям правду про війну Росії проти України.
Колишній банкір Андре згадує, що його батьки, вихідці з Тернопільської області, які в 40-х роках ХХ століття втекли до Франції від переслідувань НКВС за зв'язки з УПА, завжди виховували його в дусі українського націоналізму та патріотизму.
Це дало про себе знати, коли в Україні почалася війна, розв'язана Росією. Чоловік вирішив приїхати на Донбас, щоб допомогти своїм співвітчизникам і розповісти світу правду про агресію Кремля проти рідної землі його предків.
"В інтернеті я знайшов француза Тоні, який вже шість разів відвідував Україну, і з ним домовився про спільну поїздку. Мені дуже важко перебувати у Франції. Я постійно воюю в Facebook, доводжу французам, що ми окрема країна і що на нас напала Росія, але вони мовчки знизують плечима, їм байдуже, що відбувається на сході Європи, однак, вони пильно стежать за тим, що відбувається в Сирії", - розповідає Андре.
За словами його товариша Тоні, більшості нинішніх українських мігрантів і самим французам практично однаково на те, що відбувається в Україні. Більш того, в ЗМІ також мінімально зачіпають цю тему, оскільки власник одного з головних телеканалів Франції є другом президента Росії Володимира Путіна.
"Мене дивує позиція більшості українців, які проживають у Франції. Їм наплювати на Україну. Хоча всі вони вважають себе жителями вашої країни. Вони збираються, співають, кричать:" Слава Україні! ", Проте на цьому патріотизм закінчується. Деякі молоді українці розповідають, що це Україна винна в тому, що йде війна. І що там воює брат з братом, а не росіяни. Мені це дивно.
Українці у Франції з легкістю витрачають 20 євро на сигарети, проте зовсім не хочуть дати ці гроші на допомогу своїм землякам. Я не люблю кремлівського агресора, тому помагаю Україні, адже вона - частина Європи. Я розповідаю французам, що є така країна, там йдуть бойові дії, а вони дивляться на мене і питають: "Де ця країна знаходиться - в Африці?" - обурюється волонтер.
Чоловіки розповіли, що на "передку" їм вдалося познайомитися з безліччю українських добровольців, до яких в Європі, на жаль, ставляться як до неофашистів. Андре і Тоні розчаровані такою думкою, оскільки вони особисто переконалися в тому, що це просто люди, які люблять свою країну і готові допомагати всім. Особливе захоплення у них викликали медики, які не тільки рятують життя бійців, а й виїжджають в небезпечні райони, щоб допомогти мирному населенню.
На тлі таких героїчних людей деякі громадяни України, які проживають на вільній території, здалися Андре занадто байдужими до долі своєї країни.
"У Києві ніхто не говорив мені про Донбас. Я кажу людям:" Я йду туди, там війна ", а вони як би не знають, що війна йде. Це мені дуже і дуже дивно, що українці про це не говорять, не переймаються. Це їхня країна, Донбас - це наш край, це Україна. Я не розумію. Я просто в шоці", - емоційно сказав волонтер. Доброта-вище всіх якостей.
Повідомлення відредагував DMisha - Субота, 14.07.2018, 11:41
Дата: Субота, 14.07.2018, 16:26 | Повідомлення # 535
V.I.P
Країна:
повідомлень: 2383
Статус:
Тисячоголосе "Слава Україні!": Відома українська співачка і волонтер провела благодійний концерт у Маріуполі
7 липня у залі ПК "Український дім" в Маріуполі під час благодійного концерту учасниці "Євробачення-2009" Анастасії Приходько переповнений зал хором кричав "Слава Україні!"
Про це на сторінці у Facebook повідомила волонтер з Маріуполя Галина Однорог.
"Понад тисячу людей учора на концерті Анастасії Приходько в Маріуполі кричали "Слава Україні!" Пишаюся своїм рідним містом! Дякую Насті за шалену енергетику!!!" - написала вона, опублікувавши відео і фотографії.
Благодійний концерт співачки зібрав аншлаг. Приходько представила глядачам свою програму "Крила", у якій прозвучали як її авторські композиції українською та російською мовами, так і улюблені співачкою пісні Віктора Цоя.
Під час спілкування з глядачами співачка закликала маріупольців, незважаючи на ситуацію в країні, прагнути до позитивних змін у житті, починаючи "з себе". "Триває війна, усі втомилися, але ми є одне в одного, і це дуже важливо. Усе змінюється на планеті, але якщо у тебе є душа і любов, вони ніколи нікуди не подінуться", - сказала вона глядачам.
Під час виконання однієї з пісень вона вийшла в зал і потиснула руку кожному з морських піхотинців, які приїхали з передової на концерт.
Гроші від концерту Анастасії Приходько направлять захисникам Маріуполя.
Дата: Четвер, 26.07.2018, 12:26 | Повідомлення # 538
V.I.P
Країна:
повідомлень: 2383
Статус:
"Україна ще схлестнется з Росією на непримиренних",
- Дудаєв передрік російсько-українську війну за 19 років до її початку
Лідер чеченського визвольного руху Джохар Дудаєв передрік анексію Криму і війну РФ з Україною за 19 років до того, як це сталося. Користувач Vitauskas в Twitter показав вражаючі кадри пророчих слів Дудаєва.
Відео знято в далекому 1995 році, коли Україна ще була одним з найближчих союзників Росії. "У Криму ще буде бійня. Україна ще схлестнется з Росією на непримиренних. Поки Росія існує, вона ніколи не відмовиться від своїх амбіцій", - говорить перший президент Ічкерії.
Він підкреслює, що Україна і Білорусь - не єдині країни, які під себе намагатиметься остаточно підім'яти Кремль. Наступна після них мета - Європа.
"Нарвалися на Афганістан, і апетити трошки зменшилися. А коли погоріли на Афганістані, то вирішили ідеологи і політики змінити політику - залучити Європу на свій бік і загравати з Європою. Щоб посилитися до Індійського океану, Близького сходу, Босфору, Червоного моря, а потім "шльопнути" і Європу", - попереджає видатний чеченський діяч.
Зовнішню політику російської влади він називає "звичайним рекетом". "Росія по суті справи рекетир. Вона погрозами, танками, армадами вибиває собі гроші", - підкреслив Дудаєв.
Відео знято в далекому 1995 році, коли Україна ще була одним з найближчих союзників Росії.
Доброта-вище всіх якостей.
Повідомлення відредагував DMisha - Четвер, 26.07.2018, 12:30
Дата: Субота, 28.07.2018, 18:00 | Повідомлення # 539
V.I.P
Країна:
повідомлень: 2383
Статус:
Це просто магія: Окара пояснив,
чому Кремль так лякає гасло "Слава Україні!"
Політтехнолог і політичний філософ Андрій Окара пояснив, чому Кремль так лякає гасло "Слава Україні!", навколо якого розгорівся скандал на Чемпіонаті світу з футболу-2018.
"Треба було витратити 14 млрд. бюджетних доларів на чемпіонат, треба було мобілізувати всі ресурси та можливості пропаганди, щоб спалитися на дев'ятисекундному хайповому відеоролику (відео хорватського футболіста Домагоя Віди і екс-гравця збірної Хорватії Огнена Вукоєвича з привітанням Україні, - ред).
Виявляється, Кремль висловив те, що вважав за краще не озвучувати: вони бояться не просто України, яка успішно розвивається, — як альтернативи російському деспотизму і феодалізму.
Вони бояться навіть самого українського імені. Для них не просто сама Україна, а навіть одна назва, топонім — це покарання.
Мабуть, вважають, що "Слава Україні!" — це магічне заклинання, яке здатне зруйнувати царство мороку", - пише Окара.
Нагадаємо, після перемоги збірної Хорватії над збірною Росії у чвертьфіналі Чемпіонату світу з футболу 2018-го року в російському місті Сочі, хорватський футболіст Домагой Віда разом з екс-гравцем збірної Хорватії Огнєном Вукоєвичем, який працював у штабі збірної скаутом, записали відеоролик з привітанням Україні. На відео Віда виголосив гасло: «Слава Україні!». Обидва футболіста у свій час були гравцями ФК «Динамо» (Київ). Доброта-вище всіх якостей.
Повідомлення відредагував DMisha - Субота, 28.07.2018, 18:06
Дата: П`ятниця, 03.08.2018, 12:29 | Повідомлення # 540
V.I.P
Країна:
повідомлень: 2383
Статус:
Отримуватимуть адекватну відповідь:
"Розплата за пролиту кров наших воїнів буде неминучою
- зараз і в майбутньому", - командувач ООС
Про це розповів командувач Операцією об'єднаних сил генерал-лейтенант Сергій Наєв...
Зі зміною на Донбасі військової операції змінився принцип ведення бойових дії - якщо раніше під час перемир'я забороняли українським військовим давати "відповідь", то тепер вони самі вирішують - стріляти у ворога чи ні.
Він пригрозив бойовикам, що відтепер вони отримуватимуть адекватну відповідь на обстріли позицій ЗСУ. "Ми перестали миритися з безкарними обстрілами окупаційними військами наших позицій. Рішення про відкриття вогню приймає особисто кожен військовослужбовець, якщо йому загрожує небезпека. За ці два місяці ворог вже переконався в цьому. Окупанти та їхні поплічники знають, що за кожний злочин вони отримають адекватну відповідь. Український солдат не мішень у тирі, для окупантів розплата за пролиту кров наших воїнів буде неминучою - зараз і в майбутньому.
Ворог повинен про це завжди пам'ятати". Доброта-вище всіх якостей.
Повідомлення відредагував DMisha - П`ятниця, 03.08.2018, 12:31
