Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, рушник, сорочка, калина біля вікна, барвінок - все це наші символи. Рідна хата! Оспівана в піснях, оповита легендами та переказами, опоетизована майстрами слова та пензля, вона завжди буде символом добра і надії. «Хата моя, біла хата, рідна моя сторона, пахне любисток і м´ята, мальви цвітуть край вікна...», «Постав хату з лободи, а в чужую не веди», «Збудуй хатку з маковини, та для любої дівчини», «Дорога моя хатка, де родила мене матка», «Люди добрі, хата тепла», «Чим хата багата, тим і рада». Це лиш часточка із немеркнучих перлин народної мудрості про отчий дім. Людина не має права бути безбатченком, завжди повинна пам´ятати батьківську хату, з якої вона пішла у велике життя. Пісня «Соколята».
Один із символів України. Рушник на стіні. Хліб-сіль на рушнику. Весільний рушник... Давній наш символ. Не було, мабуть, жодної хати на Україні, яку не прикрашали б рушники. Хата без рушників, казали в народі, - що родина без дітей. Рушник з давніх-давен символізував мир, злагоду та здоров´я в сім´ї. Все наше життя проходить поруч з рушником: ушановуємо народження дитяти, виряджаємо в далеку дорогу батька-сина, зустрічаємо гостей, проводжаємо людину в останню путь, використовуємо у весільних обрядах. Пісня «Рідна мати моя».
За давнім звичаєм, як тільки у сім´ї підростала дівчинка, мати змалечку привчала її вишивати рушники, сорочки, хусточки, передаючи свій досвід Вишиванням займалися переважно дівчата, жінки. Для цієї роботи використовувалася кожна зручна нагода: досвідки та вечорниці, на які дівчата збиралися довгими осінніми та зимовими вечорами, у години відпочинку від польових робіт навесні та восени. Витканий одяг, скатерки, вишиті сорочки та ручники були свого роду характеристикою дівчини, її працьовитості. Вишивання у кожній місцевості відрізняється орнаментом, технікою вишивки, гамою фарб. Найхарактерніші кольори - червоний і чорний. Пісня «Вишиванка».
Майже в усіх народів є улюблені рослини-символи. У канадців - клен, у росіян - берізка, а в нас - верба і калина. Правду каже прислів´я: без верби і калини нема України. (За В.Скуратівським) А звідки пішла назва «калина»?
Було це дуже давно, коли на нашу землю хто тільки не нападав. Ось налетіли одного разу турки, а з ними й греків чимало. Розлетілась тоді чутка, що головного їхнього воєводу грека - поранено отруйною стрілою. Тому, хто його вилікує, обіцяли таку нагороду, яку загадає. Але ніхто не міг. Тоді прийшла в табір дівчина в убогій одежі, але дуже гарна і горда. Звалася Пелагея... Вона пообіцяла вилікувати грека, але взамін він мусить поклястися, що більше не прийде на нашу землю. Так і сталося. Грек забрав Пелагею у Грецію, і була вона там царицею трав - називалася Панацея... У Пелагеї була сестра Килина. Прощаючись із сестрою, Пелагея сказала: Твоїм ім´ям, сестро, назву оцю рослину, яку найбільше люблю, бо росте вона в наймальовничіших куточках, над чистими струмками, в тихих гаях. Коли цвіте вона, то найспівучіший птах соловей прославляє її красу, а восени на ній горять дивні кетяги ягід, налитих ніби самою кров´ю щедрої нашої землі, і ті ягоди повертають здоров´я людині. Буде вона зватися Килина, Калина...».
З давніх-давен наш народ опоетизував кущ калини, оспівав його у піснях. «Чи я в лузі не калина була?» (калина символізує дівочу красу), «Ой у лузі червона калина похилилася» (нещаслива доля жінки), «Би у полі та криниченька» (калина - символ рідної землі, її садили на могилі козака, який загинув у чужому краї).
Кущ калини біля маминої хати - це не лише окраса, а й глибокий символ, наш духовний світ, наша спадщина. Якщо троянди і виноград, за влучним висловом М.Рильського, символізують красиве і корисне, то кущ калини, увібравши обидві ознаки, опредметнює й духовний потяг до своєї землі, свого берега, своїх традицій. Хіба не про це говорить народна поезія: калиновий лист, калинова сопілка, калиновий голос, калинова колиска? Мені здається, що тому, хто не посадив на обійсті калини, ніколи не почути найчистішої, найніжнішої, найбентежнішої у світі пісні. Її може народжувати лише сопілка з маминої калини.
Дата: Вівторок, 07.10.2014, 18:44 | Повідомлення # 7
Адміністратор
Країна:
повідомлень: 28574
Статус:
Як хочеться, щоб тихо ніч пройшла! Як хочеться, щоб світлий день настав! Щоб Україна в мирі зажила! І щоб ніхто нікого не вбивав!!!!! Ольга Бабушко(Баришева)Ватутіно
Дата: Вівторок, 07.10.2014, 18:45 | Повідомлення # 8
Адміністратор
Країна:
повідомлень: 28574
Статус:
Україночка
Не одні хани у полон мене брали, Били-вбивали, на чужину гнали, Били-вбивали, на чужину гнали. А я не скорилася, із сльози відродилася, Українкою ж я народилася. Кажуть люди я сама, наче квіточка, Що пливуть мої слова, як та річечка, Що душа моя співає, мов сопілочка. А я просто українка, україночка, А я просто українка, україночка.
А я не скорилася, із сльози відродилася, Українкою ж я народилася.
Дата: Вівторок, 07.10.2014, 18:45 | Повідомлення # 9
Адміністратор
Країна:
повідомлень: 28574
Статус:
Хата моя, біла хата
Хата моя, біла хата, Рідна моя сторона. Пахне любисток і м’ята, Мальви цвітуть край вікна. Хата моя, біла хата, Казка тепла й доброти... Стежка від тебе хрещата В’ється в далекі світи.
В хаті спокійно й затишно, Вечір десь бродить в гаю. Мати задумливо й ніжно Гладить голівку мою. Мамо, чого зажурились? Дайте тепло ваших рук. В хаті на згадку лишились Болі й тривоги розлук.
Хата моя, біла хата В мріях, як сон, виплива. В мареві даль волохата Мальви й любисток хова. В’ється дорога далека В хату крізь синю парчу. Мамо, до вас, як лелека, В горі і щасті лечу.
Хата моя, біла хата, В білому світі одна. Пахне любисток і м’ята, Мальви цвітуть край вікна.
Дата: Вівторок, 07.10.2014, 20:21 | Повідомлення # 10
Адміністратор
Країна:
повідомлень: 28574
Статус:
Ой у лузі червонакалина похилилася
Ой у лузі червона калина похилилася, Чогось наша славна Україна зажурилася. А ми тую червону калину підіймемо, А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!
Маршерують наші добровольці на крівавий лан, Визволяти наших українців з московських кайдан. А ми наших братів-українців визволимо, А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!
Гей у полі ярої пшенички золотистий лан, Розпочали стрільці українські з москалями тан. А ми тую ярую пшеничку ізберемо, А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!
Як повіє буйнесенький вітер з широких степів, То прославить по всій Україні Січових стрільців. А ми тую червону калину збережемо, А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо.
Дата: Субота, 11.10.2014, 13:31 | Повідомлення # 12
Адміністратор
Країна:
повідомлень: 28574
Статус:
ГуцулкаКсеня
Темна нічка гори вкрила, Полонину всю залила, А в ній постать сніжно-біла, – Гуцул Ксеню в ній пізнав. Він дивився в очі сині, Тихо спершись на соснині, І слова палкі любові Він до неї промовляв:
Приспів:
– Гуцулко Ксеню, Я тобі на трембіті Лиш одній в цілім світі Розкажу про любов. Душа страждає, Звук трембіти лунає, А що серце кохає, Бо гаряче, мов жар.
Вже пройшло гаряче літо, Гуцул іншу любив скрито, А гуцулку чорнобриву Він в останню ніч прощав. В Черемоші грали хвилі, Сумували очі сині, Тільки вітер на соснині Сумно пісню вигравав:
Дата: Четвер, 16.10.2014, 13:56 | Повідомлення # 13
Адміністратор
Країна:
повідомлень: 28574
Статус:
Смерековахата
Наснились мальви, рута-м’ята І скрип криничний журавля, І смерекова отча хата, Яку давно покинув я. Наснився сад в веснянім цвіті, Струнка смерічка край воріт, І найрідніша в цілім світі Матуся сива надворі.
Приспів:
Смерекова хата, батьківський поріг, Смерекова хата – на крутій горі. Як прийду до неї, коліном припаду, Грудочку землі своєї до вуст прикладу.
Вона як пісня – серцю мила, Старенька хата край села. Війна її вогнем палила, Але спалити не змогла. Кришились грізні блискавиці І грози падали не раз, Вона стоїть немов із криці І кожен день чекає нас.
Приспів
Спішу до неї мов лелека, Простори кинувши до ніг, Несу любов свою з далека, Яку назавжди я зберіг. Дитячих літ моїх колиска, Моя порадниця свята, Вона як доля – рідна й близька, Миліш її ніде нема.