Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, рушник, сорочка, калина біля вікна, барвінок - все це наші символи. Рідна хата! Оспівана в піснях, оповита легендами та переказами, опоетизована майстрами слова та пензля, вона завжди буде символом добра і надії. «Хата моя, біла хата, рідна моя сторона, пахне любисток і м´ята, мальви цвітуть край вікна...», «Постав хату з лободи, а в чужую не веди», «Збудуй хатку з маковини, та для любої дівчини», «Дорога моя хатка, де родила мене матка», «Люди добрі, хата тепла», «Чим хата багата, тим і рада». Це лиш часточка із немеркнучих перлин народної мудрості про отчий дім. Людина не має права бути безбатченком, завжди повинна пам´ятати батьківську хату, з якої вона пішла у велике життя. Пісня «Соколята».
Один із символів України. Рушник на стіні. Хліб-сіль на рушнику. Весільний рушник... Давній наш символ. Не було, мабуть, жодної хати на Україні, яку не прикрашали б рушники. Хата без рушників, казали в народі, - що родина без дітей. Рушник з давніх-давен символізував мир, злагоду та здоров´я в сім´ї. Все наше життя проходить поруч з рушником: ушановуємо народження дитяти, виряджаємо в далеку дорогу батька-сина, зустрічаємо гостей, проводжаємо людину в останню путь, використовуємо у весільних обрядах. Пісня «Рідна мати моя».
За давнім звичаєм, як тільки у сім´ї підростала дівчинка, мати змалечку привчала її вишивати рушники, сорочки, хусточки, передаючи свій досвід Вишиванням займалися переважно дівчата, жінки. Для цієї роботи використовувалася кожна зручна нагода: досвідки та вечорниці, на які дівчата збиралися довгими осінніми та зимовими вечорами, у години відпочинку від польових робіт навесні та восени. Витканий одяг, скатерки, вишиті сорочки та ручники були свого роду характеристикою дівчини, її працьовитості. Вишивання у кожній місцевості відрізняється орнаментом, технікою вишивки, гамою фарб. Найхарактерніші кольори - червоний і чорний. Пісня «Вишиванка».
Майже в усіх народів є улюблені рослини-символи. У канадців - клен, у росіян - берізка, а в нас - верба і калина. Правду каже прислів´я: без верби і калини нема України. (За В.Скуратівським) А звідки пішла назва «калина»?
Було це дуже давно, коли на нашу землю хто тільки не нападав. Ось налетіли одного разу турки, а з ними й греків чимало. Розлетілась тоді чутка, що головного їхнього воєводу грека - поранено отруйною стрілою. Тому, хто його вилікує, обіцяли таку нагороду, яку загадає. Але ніхто не міг. Тоді прийшла в табір дівчина в убогій одежі, але дуже гарна і горда. Звалася Пелагея... Вона пообіцяла вилікувати грека, але взамін він мусить поклястися, що більше не прийде на нашу землю. Так і сталося. Грек забрав Пелагею у Грецію, і була вона там царицею трав - називалася Панацея... У Пелагеї була сестра Килина. Прощаючись із сестрою, Пелагея сказала: Твоїм ім´ям, сестро, назву оцю рослину, яку найбільше люблю, бо росте вона в наймальовничіших куточках, над чистими струмками, в тихих гаях. Коли цвіте вона, то найспівучіший птах соловей прославляє її красу, а восени на ній горять дивні кетяги ягід, налитих ніби самою кров´ю щедрої нашої землі, і ті ягоди повертають здоров´я людині. Буде вона зватися Килина, Калина...».
З давніх-давен наш народ опоетизував кущ калини, оспівав його у піснях. «Чи я в лузі не калина була?» (калина символізує дівочу красу), «Ой у лузі червона калина похилилася» (нещаслива доля жінки), «Би у полі та криниченька» (калина - символ рідної землі, її садили на могилі козака, який загинув у чужому краї).
Кущ калини біля маминої хати - це не лише окраса, а й глибокий символ, наш духовний світ, наша спадщина. Якщо троянди і виноград, за влучним висловом М.Рильського, символізують красиве і корисне, то кущ калини, увібравши обидві ознаки, опредметнює й духовний потяг до своєї землі, свого берега, своїх традицій. Хіба не про це говорить народна поезія: калиновий лист, калинова сопілка, калиновий голос, калинова колиска? Мені здається, що тому, хто не посадив на обійсті калини, ніколи не почути найчистішої, найніжнішої, найбентежнішої у світі пісні. Її може народжувати лише сопілка з маминої калини.
Дата: Понеділок, 07.03.2022, 09:14 | Повідомлення # 47
Супер Модератор
Країна:
повідомлень: 2774
Статус:
Прилетіли журавлі З далекого краю. Вони рідну Україну Не впізнали, знаю.
Покружляли журавлі, А де жити маєм? Все ЗРУЙНОВАНО давно У вогні палає .
Поховались діточки В бомбосховищах, підвалах, Сумно в серцях там у них, сонечка немає.
Плачуть діточки малі й Молитися родина. І взивають до Отця щиро на колінах.
З МОКРИМИ ОЧИМА Господа питають: Коли мирне небо буде, Коли заспіваєм? Ангела Ти посилай хай нас захищає.
Пробудились християни Від духовної сплячки, Вже не лінь молитися, часу вистачає? На колінах день і ніч Господа благають.
Не потрібно їм уже роскіш та айфони. І не гоняються уже за багатством світу, Лиш би вижити скажи, до завтра до жити... Ходить по світу сатана з демонами лютує.
Сіє зло, ненависть, страх. Війнами панує. Бо не довго знає він що йому лишилось. Помолімся і ми теж ті хто закордоном
Пробудімся і ми теж в молитвах невтомних. Бо в молитві є та сила - Ворога зламає. Визволяє НАС від зла і охороняє.
Прилетіли журавлі З далекого краю, Вони рідну Україну Не впізнали, знаю...
Дата: Середа, 09.03.2022, 10:43 | Повідомлення # 54
Адміністратор
Країна:
повідомлень: 28575
Статус:
Вже не спавши котру ніч, і сьогодні вранці Це прийшло мені на думку, любі таращанці: Може, ми не розуміли, а, може, проспали? А, можливо, "Заповіту" зовсім не читали?
З москалями велись чемно, навіть звали в гості, Ще й чарчину піднімали при кожному тості... Інколи з ними родались, хрестили дитину, А москаль, скотина підла, ножа встромив в спину.
Тож потрібно "Заповіт" ще раз прочитати І пеньками москаля прогнати із хати! І піднімем прапори в небо жовто сині, Хай луна над усім світом – Слава Україні!!!!.
Рядки бійця роти Тероборони Таращанської МТГ під псевдо Зоряне Небо.