Хоча нервів і без підкатів імені Селезньова вистачало в першому таймі концентрованої нервозності було куди більше, ніж футболу в чистому вигляді. Близькість фіналу відчувалася в кожному парє, в кожному вдалому або невдалому дії – нехай це звучить банально, але було приблизно так.

Якщо і була якась надія, що Дніпро покаже еталонну гру в обороні, то вона не виправдалася. Досить оперативно неаполітанці розрізали нашу оборону, але повторилася історія першого матчу: Ігуаїн тільки більше посилив свій комплекс Бойко, який до кінця так і не подолав. Гонсало, мабуть, вже тоді усвідомив всю марність будь-яких спроб пробити Дениса, а тому пішов у тінь аж до самого кінця.

Дніпро, як і личить команді, яку рахунок влаштовує, ініціативу Наполі віддав. Крім моменту у Ігуаїна шансів у першому таймі неаполітанці практично не створювали. Конкретне напруга виникало двічі: після слизького (у всіх сенсах) удару Інсіньє головою (Бойко спас) і в моменті, коли вже наш воротар врізався у когось із захисників Дніпра – все закінчилося благополучним кутовим.

Навряд чи Маркевич радив своїм футболістам часто лупити м'яч вперед, але тактика лонгболлов застосовувалася досить активно. З іншого боку, завдяки енергії Селезньова навіть самі неточні довгі передачі виходили не такими вже безнадійними. Селезньов мав єдиний напівмомент Дніпра – удар метрів з 22 майже залетів у кут, не вистачило половини метра. Кілька гіпотетичних небезпечних атак Дніпра ні в які протоколи та хронології не потраплять до хоча б якогось удару вони доведені не були.

Передбачалося, що подібне русло гри – небезпечне, але задовільний – не зміниться і після перерви. Від себе можу сказати, що я не очікував настільки активного і атакуючого старту від Дніпра – підозрюю, не очікували та гості з Неаполя на чолі з Бенітесом.

Команда Маркевича провела дуже сильний відрізок, який закінчився абсолютно логічним голом. У першому таймі ми сподівалися, що Дніпро зловить свій шанс, але точно не могли розраховувати на закономірний гол. Тут же був той випадок, коли взяття воріт повністю випливало з того, що відбувається – Коноплянка різано подав, а Селезньов знищив на другому поверсі свого опікуна.

Бенітес вирішив кидати наявні потужні козирі – на полі оперативно вийшли Хамшик і Мертенс. Часом ставало дуже важко, а іноді критично – моменти, коли м'яч просто скакав по воротарського точно не для слабкодухих.

Мені важко уявити, які нерви у гравців Дніпра і як взагалі можна було витримати кожен кутовий, штрафний і загострення від Наполі. Але – титанічно дотерпіли. Могли закінчити навіть раніше фінішу – Матеусу не вистачило кількох сантиметрів для красивої точки. Все до гри прикидали слабкі місця Дніпра – лівий фланг з правоногим Лео Матос, ніби як неосновна пара центральних захисників – жодне з номінально слабких місць не здригнулося, як би не було важко.

Це був героїчних матч і героїчних день. Дніпро пройшов у фінал, провівши всі матчі на лише формально домашньому стадіоні, а напередодні вирішальних стадій втік з клубу гравець, звинувативши клуб у невиплаті зарплати – і ця команда вигризла путівку у фінальний матч, не пропустивши в домашніх (знову ж таки, аж до Наполі – лише формально) матчах жодного гола.

Шкода, що один з найкращих вечорів в історії незалежного українського футболу був зіпсований витівкою вболівальників – парочку з фінальним свистком рвонули на поле, за ним побігла половина стадіону. Футболісти Дніпра замість початку святкувань змушені були втікати під трибуни, а вболівальники оперативно переключилися на гостьовий сектор. Велике щастя, що оточення не було прорване і все закінчилося збереженням італійських гостей – інакше проблеми були б ще більше. Вони і так напевно виникнуть, але вже в наступному сезоні. Напевно, така публіка не заслуговує чергової порції умовних покарань.

Але незважаючи ні на що, цей вечір так чи інакше, з ложкою дьогтю або без неї, увійде в історію, як один з найвидатніших в історії українського футболу.

Дивно, але на чемпіонський матч гравці "Динамо" вийшли без настрою. Недооцінили? Навряд чи – все-таки, м'яко кажучи, не остання команда, яка навіть у резервному вигляді виглядає цілком по-бойовому. Не вистачило мотивації, враховуючи запас? Теж слабка версія: адже набагато приємніше оформити чемпіонство перед півсотнею тисяч вболівальників, ніж, наприклад, через тиждень на львівській Україні. І потім, перемога зменшувала б кількість серйозних матчів до відпустки рівно до двох (або одного у разі непрохода Олімпіка). Теж адже мотивація для футболістів – скоротити кількість роботи і напруги.
Тим не менш, візуально все виглядало так, немов у четвер Динамо паралельно з Дніпром кваліфікувався у фінал Ліги Європи, а зараз міг з чистою совістю не напружуватися. Але в тому-то і справа, що нечиста совість – хоча б із-за не найкрасивішого вильоту в чвертьфіналі від Фіорентини. І ось сьогодні Динамо зіграло приблизно в тому ж дусі, що і проти флорентійців. Начебто і матч найпершого значення, а відповідної самовіддачі, бажання, сверхмотивация не видно – як ні вглядывайся.

Мирон Маркевич ще відразу після півфінального тріумфу чітко дав зрозуміти, що для нього важливо, а що – глибоко вторинне. Матч чемпіонату проти Динамо – з другої категорії. З тих, хто виходив в основі проти Наполі, сьогодні з перших хвилин на полі з'явився лише Джаба Канкава. Перед початком сезону Канкава розповідав, що не є любителем вечірок, а тому припускаємо, що на відміну від інших готувався до Динамо серйозно.

Втім, резерв Дніпра і за назвою, і за змістом гри взагалі такого поняття, як "резерв" не відповідає. Та й потім, Матеус і Калинич – персонажі дуже навіть вирішальні, а Папа Гуйє і Ксьонз напевно б грали більше, встигни Дніпро заявити їх на Лігу Європи. Так що говорити про те, що Маркевич просто не використовував ключових гравців – можна, але гіперболізувати і говорити про полудубле буде зайвим.

У першому таймі у "Динамо" було дуже мало можливостей не ставити післяматчевий свято під сумнів. Користуватися експериментальний складом оборони Дніпра не вдавалося – молодий Переймів і досвідчений Папа Гуйє грали безпомилково, Влад наглухо закривав Ярмоленко (одна з найгірших ігор лідера Динамо навесні). Регулярно проблеми виникали тільки на фланзі Ксьонза, де активність вище середнього демонстрував Ленс.

Втім, зусиль одного голландця, як показала практика, не вистачало, але партнери допомагати йому не поспішали. Не було достатньої гостроти від трикутника в центрі поля. Мабуть, Ребров це зрозумів вже на п'ятій хвилині – саме тоді у бік кутового прапорця на дуже ранню розминку посеменили Сидорчук і Буяльський.

Великий обсяг роботи виконував Юнес Бельханда, який часто відходив у глиб поля, мало не до захисникам, щоб забрати функції Риболовлі з почину атак. На початковій стадії виходило непогано, але не більше того.

У другому таймі зіпсувати свято Динамо міг Роман Безус – шанс у нього був просто ідеальний, але удар вийшов занадто сильним. Більше шансів у "Дніпра" не було, хоча і одного такого чудових момента в матчах подібного рівня, як правило, вистачає.

Свій стовідсотковий упустив вийшов разом пасивного Кравця Теодорчик. Поляк привчив до того, що такі моменти він використовує з закритими очима. Чемпіонський гол у свій актив Тео не записав – з пари метрів пробив повз Лаштувку і повз ворота.

Все могло б закінчиться нульовою нічиєю і осадом від втраченого шансу оформити чемпіонство в шикарній атмосфері, якби не Домагой Віда – фахівець з вирішальних голів. Напевно, на гол хорвата фіналі Кубка України (знову ж, якщо Динамо там опиниться) вже зараз можна сміливо ставити.

Останній акорд міг би бути кращим, але головний підсумок це не змінює. Динамо стає чемпіоном через шість років медалей різного рівня, і навряд чи хтось може поставити під сумнів заслуженість цього золота. Незважаючи на непрості обставини головного суперника Динамо в цьому році було сильніше за всіх. Іноді – на голову, іноді – зовсім трохи, як сьогодні.

До невдачі, природно, ніхто не готувався: і вболівальники Севільї, і Дніпра напередодні фінальної зустрічі випромінювали оптимізм, щедро наповнювали каси питних закладів Варшави злотими, а себе літрами алкоголю. В їх числі були не тільки іспанці і українці - за даними місцевої преси, на матч купили квитки представники 91-ї країни, а з всіх легальних покупців Україну представляли тільки дев'ять тисяч, тоді як з Піренеїв прибув десант в 7,6 тисяч вболівальників. Але, природно, багато прагнули на матчі нажитися, тому реальна кількість представників обох країн відрізнялося, оскільки багато скористалися послугами перекупників. По-справжньому виграли ті, хто не піддався стартового ажіотажу - під стадіоном, так і у всьому місті тікети спокійно можна було придбати за номінальною ціною.

Головною інтригою перед матчем по складам була участь в ньому з перших хвилин Євгена Селезньова. Мирон Маркевич напередодні не зміг дати остаточної відповіді на цей рахунок, але, очевидно, головний герой протистояння з Наполі все-таки не набрав своїх найкращих кондицій, тому залишився в запасі. Там же опинився Лучкевич, поступившись місцем на полі Матеуса. Не обійшлося без змін і в Севільї. Всупереч очікуванням, замість Коке справа в захисті вийшов Алекс Відаль.

Тут, як не можна до речі, варто згадати приказку, що те, що нас не вбиває, робить тільки сильніше. Відсутність Селезньова було забуто вже на 7-й хвилині. Занедбаність Федецького, Калініч виграє повітря і мчить в штрафну, щоб ударом головою відкрити рахунок у матчі після подачі Матеуса. Стадіон, принаймні, одна його частина - болеющая за Дніпро - поринає в екстаз.

Втім, настільки швидкий успіх підопічних Маркевича зовсім не давав підстав думати, що цей звір на перевірку виявився не таким страшним, як його малювали. Аж ніяк, Севілья грала на порядок краще, і з часом біля воріт Бойка почали з'являтися моменти, причому кожен наступний ніс у собі все більше небезпеки. Коли Тремулінас викотив м'яч під удар Витоло, всі відбулися легким переляком, так як постріл останнього заблокували. Потім був трохи неточний удар Рейеса у нижній кут і суперсейв Бойко, потянувшего удар головою від Крыховяка. Наставник дніпрян не дарма нервував після голу Калініча більше, ніж до нього - поступово нарощуючи оберти, Севілья домоглася свого. На кінець півгодини захисники не втримали Крыховяка після кутового, і той вдало зачепився за відскік, вклавши сферу низом у сітку.

Що було ще гірше - Дніпро раптово "поплив". Інакше пояснити жахливий провал у центрі захисту просто неможливо. Дуглас і Чеберячко дали Бакке втекти на побачення з Бойком і спокійно вивести номінальних гостей вперед. Природно, такий поворот ще більше засмутив Дніпро, але свій Х-фактор у команди Маркевича все ж знайшовся. Ним став постріл Коноплянки в дев'яточку, який якимось дивом перевів через поперечину Ріко. Але цей епізод став сигналом для більш активних дій дніпрян, і кінцівку тайму вони помітно перевершували суперника, а наостанок... Такого точно мало хто очікував, але Дніпро знову забив. І як же елегантно! Ротань ювелірним ударом відправив м'яч у сітку зі штрафного, який заробив метрах в 20-ти від воріт Матеус.

В цей же час Дніпро на своїй шкурі відчув, що таке справжній тиск фіналу. До свистка на перерву Севілья встигла змусити суперника серйозно понервувати, але, на щастя, часу до перерви залишилося небагато, і господарі вистояли.

Друга половина зустрічі пройшла в обопільних випадах і з обміном ударами, але без особливих напрягів для воротарів. Обидва наставника явно зробили потрібні висновки з провалів і змусили підопічних діяти більш обережно. Що стосується "Дніпра", то команда Маркевича аж ніяк не засіла в захист, а лише зібралася діяти компактніше, суттєво обмеживши простір севільцам. На кількості моментів це відбилося безпосередньо, але зовсім не виключило їх появу. По суті, сценарій був схожим з матчем проти Наполі, і пожежі біля воріт Бойка виникали часом. Найстрашніший стався після то обрізки свого ж захисника, то удару Мбіа головою після кутового. Бойко невдало відбив м'яч прямо на Крыховяка, але в цей раз улюбленцю трибун відзначитися завадили.

І все ж неприємний осад у цього моменту залишився. В першу чергу, із-за того, що в цей раз взагалі не було зрозуміло, за рахунок чого Дніпро зможе змінити гру. По-друге, пожежі в захисті і бездарний вихід Безуса, створили додатковий дисбаланс. У підсумку, так і не зумівши відійти від своїх воріт, дніпряни самі собі створили проблеми. Свічка перед штрафним, маса невдалих спроб потрапити по м'ячу і винести його подалі призвели до виходу Бакки один на один і аналогічного з першим таймом результату.

Просто диво, що відразу після цього колумбієць не оформив хет-трик, двічі небезпечно пробиваючи головою. Не до місця зовсім тут були нерви футболістів Дніпра. І не просто кого-то, а лідерів - Коноплянки і Ротаня. Своїми невдалими діями вони підвели риску під матчем задовго до фінального свистка, не зумівши підтримати старання партнерів. Вирішальним у всіх відносинах став непритомність Матеуса, який впав посеред поля незабаром після зіткнення з Тремулинасом. Оскільки всі заміни вже були зроблені, догравати Дніпру довелося в меншості, і об'єктивно шансів на порятунок у хлопців Маркевича не було.

Дніпро програв гідно, підтвердивши, що у фінал вийшов не випадково. Але легше від цього нікому не буде.

Хоча події першого тайму показали, що Петраков виставив двох нападників не тільки через бажання наситити атаку, але і компенсувати погану гру в центрі поля. Як не крути, а не йшла гра у синьо-жовтих на центральному плацдармі, з-за чого Україна позиційно виходила в атаки дуже важко. Та й пресинг М'янми теж давав своє: азіати чудово рухалися по полю (набагато краще, ніж українці), часом змушуючи досвідчених Бурду або Чумака робити шкільні помилки.

Взагалі М'янма сповна виправдала всі компліменти: нехай індивідуально сильних атакуючих футболістів у збірній немає, але гармонійне рух всієї команди і мобільність порадувала. Так, у лінії штрафної вертких і настирних азіатів зустрічали Бурда з Качарабою, але у підготовці атак і контролі м'яча на чужій половині поля команда Герда Цайсе часом була на голову вище суперника.

У таких умовах Україна зробив акцент на фланги. Коваленко вже не тягнув безглуздо м'яч вперед, як це було в матчі з Новою Зеландією, а більше притримував його і чудово грав у пас. Тут на перший план вийшли інші персонажі — флангові захисники, півзахисники і Бесєдін. Особливо через правий край наша команда провела чи не 70 відсотків атак першого тайму, туди ж частіше зміщувався Бесєдін, відкриваючись під передачі.

За свої старання «десятка» українців міг бути винагороджений вже на четвертій хвилині, коли вибіг майже тет-а-тет з голкіпером, але той грамотно скоротив кут і не залишив Бесєдіну особливих варіантів для хорошого удару. Також небезпечно пробивав Татарков (воротар виручив), пару раз «з другого поверху» бив Качараба, але після його ударів м'яч постійно летів вище. Все це, звичайно, добре, але не було самого головного — голів.

При таких розкладах чекати більшого не доводилося, і Петраков у перерві відреагував заміною Татаркова на Лучкевича. Тут багато вибухнуть банальщиной: вийшов Валера і знищив М'янми... І так, і ні. Безсумнівно, вихід Лучкевича означав багато. Важливість його присутності і клас показав один лише другий гол, коли півзахисник Дніпра чудово відкрився для розрізної передачі, втік по правому краю тет-а-тет з воротарем і класним верховим ударом перекинув того.

Але напевно українцям більше допомогли окремі коригування Петракова та емоційна прочухан в роздягальні. Тренер гарненько струсонув своїх підопічних і нагадав, як правильно грати на лінії офсайду (для цього і був випущений Лучкевич). В результаті — три голи за шість хвилин плюс м'ячі Соболя, Бесєдіна і того е Коваленко.

І якщо перший гол був забитий з допомогою навісу (Чумак подав, а Яремчук вистрибнув вище всіх на лінії воротарського майданчика), то інші м'ячі реалізовані за рахунок зразкових атак, коли нападники йшли у відрив, перебуваючи на межі офсайду. У другому голі так легко втік Лучкевич після пасу на хід від Коваленко. У третьому взяття воріт вже Бесєдін філігранно віддав на хід Лучкевичу, який, щоправда, не зміг пробити кіпера, але на добиванні наспів Коваленко — 3:0.

Після цього Україна трохи перевела дух, але на 68-й хвилині знову Коваленко нагадав, що претендує на звання майбутнього Пірло: Віктор відмінно «вирізав» м'яч з центру поля ліворуч, де прорвався Соболь і хльостким ударом низом зробив М'янмі «контрольний» у голову.

Що відбувається далі вже не мало особливого сенсу. М'янма майже не вибиралася до наших воріт, змушуючи коментаторів лише зрідка згадувати прізвище Сарнавського. Команди вже просто грали у футбол, що не завадило нашим забити ще два голи. Коли М'янма вже повністю «попливла» в захисті, українці раз змогли розкачати оборону азіатів з завершальним ударом Бесєдіна, а сам Бесєдін обіграв опонента (коментатор навіть порівняв Артема з Неймаром) на правому фланзі і прострілив на Коваленко, який просто підставив ногу — 6:0!

Це при тому, що Україна ще й не забила пенальті. В одній з атак Бесєдін отримав м'яч в районі 11-метрової, обіграв кіпера і пробив, але З. Х. Аун встав на шляху м'яча і зіграв рукою майже на лінії воріт. Арбітр відразу показав червону картку і призначив пенальті, який взявся пробивати Полегенько. Бив Павло на точність, але так і не потрапив у нижній лівий кут воріт.

І хоча останні 15 хвилин українці грали в чисельній більшості, Петраков вже не гнав своїх підопічних вперед, а просто просив притримати м'яч. Головне було вже зроблено, і тепер належало уберегтися від зайвого ризику і можливих пошкоджень, адже попереду на нас чекає останній і багато в чому вирішальний матч групи — з США.

Єдине, що напружувало і збивало темп гри – постійні мікротравми і відповідно паузи. Буквально кожні п'ять хвилин гра зупинялася, хтось опинявся на газоні, лікарі робили забіг, ритм знижувався. І при тому, що справа не в симуляції або затягуванні часу (тим більше, нікому резону вбивати хвилини не було), а в реальних наслідках боротьби. У підсумку Кучер у стику перед перервою отримав травму, а Хачеріді ногою на пару секунд вимкнув світло Вигляді. Будь на місці Домагоя гравець Шахтаря, центральний захисник Динамо напевно б отримав, як мінімум, жовту картку.

Два найбільш цікавих рішення Луческу і Реброва виглядають так. Містер несподівано пожертвував Тайсоном на користь Бернарда. І це при тому, що до Тайсону традиційно не буває претензій в плані самовіддачі. Бернард до шансу поставився відповідально: не филонил, не розчинявся, а дуже навіть проявляв активність.

Ребров вирішив залишити в запасі Антунеша і на відміну від Луческу помилився. Виду на своїй половині поля помарок не робив, але при цьому зіпсував кілька найперспективніших атак на ворота Шахтаря. Домагоя для гри на фланзі захисту критично не вистачає атакуючого скілу. У ситуаціях, коли потрібен був тільки точний простріл\навіс Виду діяв дуже не акцентовано і бездумно. Чому в перерві відбулася рокіровка Сілва – Антунеша – на момент написання звіту відомо не було. Або Данило пошкодився, або Ребров вирішив, що португалець зуміє правильно розпорядитися простором на лівому фланзі. До речі, неідеальний матч у захисті провів Срна – як раз таки зона правого захисника у Шахтаря регулярно тріщала, особливо в першому таймі.

Зате досить благополучно для Шахтаря відіграв центр півзахисту. Найбільші сумнів викликав Ілсіньо: бразильський ветеран проводив останній матч за "Шахтар" і навряд чи б з'явився сьогодні на полі (ну максимум, на заміну при сприятливому результаті – заради проводів). Але справа в тому, що Фред травмований, а Фернандо користується приблизно такою довірою Луческу, як у свій час Василь Кобін.

Обидва тайми голів не принесли, але перший виявився більш подієвим, ніж другий. Команди в міру обережно – не заривалися, звичайно, не неслися вперед, але при цьому не зводили гру до виключно оборонною думкам. У другій половині боязнь допустити фатальну помилку зросла, а тому знизилися гострота. Зате почастішали симуляції в штрафний, але спроби заробити несправедливий гол нічим не закінчилися. І це дуже добре, що суддя розібрався і уникнув скандальних рішень.

Під кінець гри згадав чернігівське минуле Андрій Ярмоленко. Ребров вирішив, що Кравець не приніс особливої швидкості протягом трьох чвертей гри, навряд чи дасть щось нове і перевів на позицію центрфорварда Ярмоленко. Шкода, Мораєса на цей матч нереально було заявити: у відсутності Мбокані і Теодорчика екс-металлурговский бомбардир виявився б дуже до речі.

Цікавіше пішло після фінального свистка. Не завдяки тому, що команди раптом збільшили атакуючий потенціал – ні, просто дуже стомилися. З-за цього збільшилася простір в центрі поля, виникли вільні зони і небезпечні для захисту чисельні переваги.

Правда, найреальніший шанс виник спонтанно. Драгович допустив несподівану помилку в простій ситуації (нетипово для австрійця), Гладкий підстеріг, але супершансом не розпорядився. Потенційно для Гладкого міг би трапиться один з ключових моментів кар'єри: переможний гол у фіналі Кубка напевно підвищив його рейтинг в голові Мірчі Луческу, але не склалося. До другого овертайму Шахтар, здається, підійшов більш втомленим, якщо судити по атакуючій активності: Динамо кілька хвилин не випускали суперника з власний половини. Кульмінацією нетривалого натиску став найгостріший момент після кутового: Шахтар врятувала голова Шевчука, яка прямо на стрічці перервала траєкторію м'яча.

У цих двох моментах весь сьогоднішній фінал: фактично повна рівновага команди, яке могло бути розділене більш успішною реалізацією, але в ключовому компоненті обидві команди не досягли успіху. За п'ять хвилин до кінця стало очевидно, що до серії пенальті більше прагне Динамо. Рибалка необґрунтованим підкатом достроково закінчив свій клубний сезон, а в більшості Шахтар намагався проломити оборону Динамо в позиційний наступ. Шансів на успіх було спочатку трохи.

У протистоянні Шовковський vs П'ятов фаворит був очевидний, але Динамо підвела португальська бригада, а свято Шахтарю не зумів подарувати Ракицький. Шовковський таки виграв чергову серію пенальті, а "Динамо" зробило золотий дубль.

Наостанок традиційна рубрика під назвою "недоболельщики". Після промаху Ракицького перша групка не самих кмітливих представників фанатського сектора Динамо вчинила безглуздий забіг біговими доріжками – з допомогою Бельханды, Ярмоленко і стюардів купку вгамували. У підсумку недоумкувата юрба влаштувала боксерський міжсобойчик, била стюардів, зламала ворота і так далі. Браво! Українська публіка успішно евроинтегрировалась, ура.

Цікаво, скільки ще таких випадків треба, щоб довести безпорадність стюардів і зрозуміти необхідність більш жорстких огорож для всіх без винятку секторів.

Ігор Суркіс, Олег Гусєв і Олександр Шовковський якось заспокоїли натовп, а неадекватні вболівальники під рідкісні крики "ганьба" потопали назад. Спасибі уболівальникам за те, що з запізненням таки дозволили провести церемонію нагородження.

Букмекерські контори вважали в цьому матчі неочевидним, але все ж фаворитом Штати. Правда, вже перший тайм показав, що коефіцієнти не зовсім справедливі – Україна відразу заволоділа перевагою і не віддавала його. Ось тільки забити до перерви не вийшло.

Перший хороший удар по воротах на 6-й хвилині завдав здалеку Кабаев – голкіпер Стеффен відбив з-під поперечини. Українці тримали м'яч набагато впевненіше, ніж суперник, часто створювали напівмоменти, хоча особливо важкої роботи для голкіпера американців не було. Самі США створили тільки один шанс за перший тайм. Хиндмэн праворуч покотив зі штрафного в зону, Джеймісон прийняв м'яч і завдав удару, але хтось з наших гравців кинувся під м'яч і заблокував.

Початок другого тайму проходив у схожому ритмі, але контроль м'яча Україною став ще більш впевненим, так і наші футболісти змусили суперника ближче притискатися до своїх воріт. Але рахунок був відкритий після стандартного положення. Коваленко на 56-й хвилині заробив штрафний і сам же його пробив – метрів з 26-ти забив у лівий кут воріт недотянувшегося Стеффена!

США відразу включили активність і хитрість, домігшись позитивного для себе сигналу через дві хвилини. Ось тільки перехитрили вони не суперника, а габонского арбітра матчу Еріка Отоне-Кастаньо. Аллен зліва в штрафній зоні намалював фол з боку Полегенько, хоча там не було абсолютно ніякого контракту, і суддя призначив пенальті. Однак реакція Сарнавського на удар Хиндмэна з 11-метрового відновила справедливість!

На 74-й хвилині Україна провела чудову атаку і забила другий гол. Бесєдін, обігравши суперника, віддав пас наліво, Кабаев потім зіграв вперед на забегающего Соболя, той з лівого краю штрафного зробив передачу вправо, і Коваленко з кількох метрів переправив м'яч у ворота – 2:0!

Через п'ять хвилин підопічні Петракова довели рахунок до розгрому. Бесєдін обіграв Палмера-Брауна і Картера-Віккерса і видав пас у штрафну на Коваленко. Віктору залишалося лише забити з виходу один на один – 3:0!

Україна на цьому не зупинилася, і були шанси на четвертий гол. Лучкевич з правого флангу виклав м'яч в ноги Бесєдіну. Перед Артемом був лише воротар, але ударом в дотик він не влучив у ворота. На 88-й хвилині Мур, можливо, врятував США, в штрафній зоні в підкаті вибив м'яч з-під ніг у когось з наших гравців – пробивати треба було трохи швидше, поки з перешкод залишався тільки голкіпер.

Обороні і Сарнавскому довелося в кінці гри трохи попрацювати, але підопічні Таба Рамоса не розпечатали ворота України на цьому турнірі. Синьо-жовті виходять в плей-офф з першого місця, сімома очками, дев'ятьма забитими голами і взагалі без пропущених голів. Суперник у 1/8 фіналу визначиться у наступні два дні – ним стане хтось із тих, хто посяде третє місце у групах C, D або E.

У перерві Цхададзе провів дві заміни, а от Фоменко змінив склад майже на половину, випустивши на поле разом Гусєва, Ротаня, Селезньова, Гармаша і Степаненко іншу п'ятірку виконавців – Шевчука, Тимощука, Сидорчука, Рибалка і Кравця.

Гра стала значно цікавіше. Вже на 50-й хвилині Кенія – один з тих, хто вийшов у перерві –вискочив один на один з Бойком, пробивав з кількох метрів, але голкіпер зумів парирувати удар. Україна відповіла своїм моментом – Сидорчук видав прекрасний пас у штрафну на Кравця, але Артем не зумів влучити у ворота.

І тут же Україна відкрила рахунок. Вірніше, гол подарувала зв'язка захисника Двалі і воротаря Лоріі. Двалі відпасував назад, та так, що в створ воріт, Лорія невдало прийняв м'яч відскочив у штангу, від неї прямо в ноги Кравцю, і тут вже український нападник промахнутися просто не мав шансів.

Через три хвилини Коноплянка увірвався у штрафний майданчик зліва і з гарної позиції пробив – вище воріт. А на 67-й Євген таки забив. Морозюк подав м'яч з правого флангу, Коноплянка діяв ловче Лобжанідзе і в падінні ногою переправив м'яч у ближній кут воріт – 2:0!

Останню десятихвилинку Грузія провела дуже сильно, а наші футболісти до такого виявилися явно не готові і ледь не втратили перевагу в два голи. Спочатку у Кобахідзе була можливість пробити з близької відстані, але Ракицький, у підкаті заблокувавши удар, ймовірно, врятував ворота. Але через хвилину грузини все одно забили – Кенія навісив з лівого флангу, оборона прогавила Вацадзе, і Мате ударом головою переправив м'яч у ціль.

Грузія втратила кілька шансів, щоб зрівняти рахунок. Спочатку Бойко перевів на кутовий м'яч після обвідного удару Жано Ананідзе з-за меж штрафної зони. Після розіграшу кутового з правого кута штрафного пробив Чантурія – м'яч зачепив поперечину!

Українці таки втримали переможний рахунок. Ще чотири дні синьо-жовті буду тренуватися в Австрії, після чого вирушать до Львова на матч проти Люксембургу.