Один із символів України. Рушник на стіні. Хліб-сіль на рушнику. Весільний рушник... Давній наш символ. Не було, мабуть, жодної хати на Україні, яку не прикрашали б рушники. Хата без рушників, казали в народі, - що родина без дітей. Рушник з давніх-давен символізував мир, злагоду та здоров´я в сім´ї. Все наше життя проходить поруч з рушником: ушановуємо народження дитяти, виряджаємо в далеку дорогу батька-сина, зустрічаємо гостей, проводжаємо людину в останню путь, використовуємо у весільних обрядах. Пісня «Рідна мати моя».

За давнім звичаєм, як тільки у сім´ї підростала дівчинка, мати змалечку привчала її вишивати рушники, сорочки, хусточки, передаючи свій досвід Вишиванням займалися переважно дівчата, жінки. Для цієї роботи використовувалася кожна зручна нагода: досвідки та вечорниці, на які дівчата збиралися довгими осінніми та зимовими вечорами, у години відпочинку від польових робіт навесні та восени. Витканий одяг, скатерки, вишиті сорочки та ручники були свого роду характеристикою дівчини, її працьовитості. Вишивання у кожній місцевості відрізняється орнаментом, технікою вишивки, гамою фарб. Найхарактерніші кольори - червоний і чорний. Пісня «Вишиванка».

Майже в усіх народів є улюблені рослини-символи. У канадців - клен, у росіян - берізка, а в нас - верба і калина.
Правду каже прислів´я: без верби і калини нема України. (За В.Скуратівським) А звідки пішла назва «калина»?

Було це дуже давно, коли на нашу землю хто тільки не нападав. Ось налетіли одного разу турки, а з ними й греків чимало. Розлетілась тоді чутка, що головного їхнього воєводу грека - поранено отруйною стрілою. Тому, хто його вилікує, обіцяли таку нагороду, яку загадає. Але ніхто не міг. Тоді прийшла в табір дівчина в убогій одежі, але дуже гарна і горда. Звалася Пелагея... Вона пообіцяла вилікувати грека, але взамін він мусить поклястися, що більше не прийде на нашу землю. Так і сталося. Грек забрав Пелагею у Грецію, і була вона там царицею трав - називалася Панацея... У Пелагеї була сестра Килина. Прощаючись із сестрою, Пелагея сказала: Твоїм ім´ям, сестро, назву оцю рослину, яку найбільше люблю, бо росте вона в наймальовничіших куточках, над чистими струмками, в тихих гаях. Коли цвіте вона, то найспівучіший птах соловей прославляє її красу, а восени на ній горять дивні кетяги ягід, налитих ніби самою кров´ю щедрої нашої землі, і ті ягоди повертають здоров´я людині. Буде вона зватися Килина, Калина...».

З давніх-давен наш народ опоетизував кущ калини, оспівав його у піснях.
«Чи я в лузі не калина була?» (калина символізує дівочу красу), «Ой у лузі червона калина похилилася» (нещаслива доля жінки), «Би у полі та криниченька» (калина - символ рідної землі, її садили на могилі козака, який загинув у чужому краї).

Кущ калини біля маминої хати - це не лише окраса, а й глибокий символ, наш духовний світ, наша спадщина. Якщо троянди і виноград, за влучним висловом М.Рильського, символізують красиве і корисне, то кущ калини, увібравши обидві ознаки, опредметнює й духовний потяг до своєї землі, свого берега, своїх традицій. Хіба не про це говорить народна поезія: калиновий лист, калинова сопілка, калиновий голос, калинова колиска? Мені здається, що тому, хто не посадив на обійсті калини, ніколи не почути найчистішої, найніжнішої, найбентежнішої у світі пісні. Її може народжувати лише сопілка з маминої калини.